Вийшовши з вагона метро, Сергій і Алекс не поспішаючи пройшлися по прохолодній платформи і повільно попрямували до спортмайданчика. Під час руху Алекс поставив своєму другові запитання:

- Ти не боїшся під час знайомства отримати поразку?

- У мене такого немає, я не знаю, що таке поразка, навіть якщо вона є, - з посмішкою сказав він, - то вся моя поразка - це перемога, навіть програючи я перемагаю. Іноді до мене заглядає тривога, але не більше, немає сенсу хвилюватися, мені краще від цього не стане, і воно нічого не змінить, стане тільки гірше мені, і більше нікому. Напевно, найскладніше - це повірити самому со-бі, і ніяк не боротися із самим собою, витрачаючи багато часу і сил на це дурне суперництво із самим собою. Так час і сили йдуть в нікуди, а результату ніякого.

- Боротьба? Перепитав задумливо Алекс.

- Так, та сама. Буду я нервувати, стрибати по дому, крича-ти як слон, який прийняв дозу морфію, то я витрачу свій час і си-ли, а результату ніякого, ось я і кажу про те, що ми робимо бага-то чого зайвого, і самі про те не замислюємося, і не бачимо.

- А не простіше зробити вибір?

- Як це? Зі здивуванням запитав Алекс.

- Ти розумієш, що чим більше ми боремося із самим со-бою, то тим більше ми витрачаємо енергії в нікуди, і дуже сильно втомлюємося. Як нам здається, від самого життя, не відаючи на те самої причини, зустрічаючи багато невдач, і супутня втому, яка не йде від нас ні на хвилину.

- Та й сам щасливим особливо від цього не будеш, - ска-зав Алекс.

- Можливо, ти маєш рацію. Треба спробувати, - Алекс ві-дповів і задумався над сказаними словами.

Їхня розмова непомітно вивела їх із тунелю метро на до-рогу, що веде в бік райського місця, через міст, що лежить над Дніпром, який веде до золотої землі відпочинку і спорту. Цю міс-цевість наші друзі прозвали островом "Перепочинку". Це був справжнісінький острівець у місті, шлях до якого лежав тільки через міст, що виднівся з далека іншого берега Києва. Багато киян там відпочивало на вихідних, і стільки ж там хотіло відпочи-ти, але не мало на це змоги через велику кількість роботи, яку доводилося виконувати у вихідні, сидячи в докучливих кольоро-вих стінах, які не пахли природою, і від них несло тінню однома-нітності. Кожна людина, що живе в місті і за його межами в пе-редмісті, хотіла перетнути довгий міст і опинитися вже на безту-рботному острові. Відпочити, відчути смак природи, свободи, а найголовніше дочекатися заходу сонця на піщаному березі, сподіваючись побачити там теплий танець ночі з настанням мо-лочної темряви. Сам острів був незвичайний, по всьому Києву, і за ним в інших містах не було такого острова, як цей, а можливо, і в усьому світі не було такого славного і чарівного острова, як тут, у Києві.

Сонце втомлювалося, і сонливо йшло на спочинок, спус-каючись вдалині за висотою, що діставала до краєчків хмар, по-лохаючи на прощання перед відходом теплою жовтою річкою київську місцевість, загороджуючи блакить неба, що відкривало дорогу місяцю, який раптово з'являвся, розквітав нічним сяйвом і пильно роздивлявся киян, які йшли додому на спочинок. Так тут проходив захід сонця. На території острова бувають різні ночі в різні пори року, що малюються на різнокольорових небесних полотнах, дедалі більше дивуючи людських очей і сам острів. Невідомо чому, але острів незвичайний. Буває дуже рідко, небо так близько спускається до теплої поверхні землі острова, робля-чи подарунок людині, даючи їй змогу рукою дотягнутися до ніч-ної зірки, зняти її й покласти собі в кишеню. З тими зірками, які вдалося зняти з густоти полотна, місяць дозволяє з ними грати в різні ігри. Кидатися нею як волейбольним м’ячом, стрибати і за-гадувати з ними бажання, бігати лісом з яскравим світлом, освіт-люючи темряву, а за бажанням бігати в гущавині лісу і лякати чудових звіряток, що заховалися від людей, жонглювати ними, дарувати на деякий час дорогій людині. З ними можна грати в усі ігри, які спадають на думку їхньому володареві зірки або зірок, але найголовніше - потрібно не забути їх повернути на місце, ось чому їх можна брати і дарувати на деякий час. Місяць не дозво-ляє забирати їх собі, а гратися з ними можна. Все з приходом сонця має повернутися на свої місця. Забув або загубив щось вночі, наступна ніч може бути не такою прекрасною, як ця, і мо-же бути дуже сумною. Сумна ніч мало кому сподобається, а ще гірше без жодної зірки, вона може назавжди втратити свою чарі-вність, і перетворитися на просту темряву. Вона без своєї чарів-ності неба не сяятиме, і образиться, згасне назавжди. З настан-ням ночі зірки в повній тиші шикуються по всьому небу лініями у вигляді білих лампочок, що світяться, в різні знаки зодіаку (овен, телець, скорпіон, лев, діва), а деколи вони малюють собою на темному полотні живих риб, оленів, які біжать, оленів, що ле-тять, драконів, і різних тварин, яких вони потім, лежачи вночі на березі Дніпра, розгадують. Якщо придивитися, то можна побачи-ти, як зірки весь час, і потайки, дивляться на нас з посмішкою на іронічних жителів кольорової планети. Зірки часто допомагають у передбаченні, але бувають моменти, коли ми не розуміємо їх-нього важливого послання, чогось значущого для нас, і прийма-ємо їхні слова за радісний, вечірній танець. Без них наше життя було б нудним і одноманітним на цьому острові. Потрібно дяку-вати, і цінувати їх за незвичну появу, і поведінку в небі. А що ж відбувається на маленькому острівці з Дніпром, що тече поруч вночі? Найчастіше цього ніхто не знає і тільки одиницям пощас-тило побачити на власні очі в поточному Дніпрі живучих диких риб, що світяться в нічний час зеленим, яскравим вогнем. З на-станням темряви вони дають собі волю, випливають на поверх-ню річки в ту саму мить, коли усі сплять в теплих ліжках, обійма-ючи м'яку подушку, і, можливо, бачимо сон. Риби надзвичайно турбуються за свою безпеку і бережуть себе. У Дніпрі риб такого виду залишилося дуже мало, їм доводиться ховатися від людсь-ких очей, перетворюючись вдень на звичайну рибу, яка часто пропливає біля занурених у воду ніг, наслідуючи звичайнісіньку тюльку з дурними сонними очима, і так на них ніхто не звертає уваги. Іноді над ними просто сміються діти, а дорослі не зверта-ють жодної уваги, проходять біля. Ніч для них як день, а день як ніч. Гуляють, свистять, стрибають і не знають горя, вони просто живуть. Життя для них одне - веселощі. Вночі, коли їх ніхто не бачить, вони вистрибують на берег острова, витягують свої лус-каті тіла й лягають на ще теплий пісок, приймаючи легку засмагу черева, перевертаючись зі спини на живіт, а коли їм набридає приймати місячну засмагу, вони підстрибують догори, стають на хвіст і доволі віртуозно пірнають назад у прохолодну воду. Буває між ними виникає кумедне змагання - суперництво за лідерство в зграї. Вони грають у гру під назвою:

- Хто далі вистрибне на берег той і стане переможцем і на якийсь час займе місце лідера цілого косяка аж до ранку.

За день вони дуже багато забувають, це ж риби, вони живуть так дуже багато століть, і їм так подобається, а з настан-ням нової ночі вони повторюють все заново, але вже в них з'яв-ляється новий переможець, а старий іде в кінець косяка, прово-дячи там ніч до ранку. Про них ходять чутки, і мало кому вдава-лося з ними побачитися, і побачити на власні очі риб, що весе-ляться всю ніч. Одиницям вдавалося мигцем подивитися на них. Щасливчиків обирали тільки самі риби, і перед ними розважали-ся цілу ніч, влаштовуючи не великий річковий концерт. Були такі, які після зустрічі з ними божеволіли й перетворювалися на бо-жевільних людей. Чомусь вони заперечували побачене і не віри-ли своїм очам. Виступи вражали кольоровими фарбами. Риби володіли неймовірною красою, що піддавала психіку розладу, а люди хотіли ще, але у відповідь нічого не отримували, і зустріч із ними могла відбутися тільки один раз. На другу ніч нічних тан-цюристів більше не запрошували. Вони могли одній людині при-ділити тільки одну ніч. Були такі глядачі: - від побаченої оголеної ночі на острові, їх була чимала кількість, щасливчики, познайо-мившись із нею, "втрачали голову", а потім вони відносили її на стіл психіатру, який напоумив. На острів чудес була тільки одна дорога - через "Венеціанський міст", під яким завжди тече лютий Дніпро.

Механічний годинник Алекса тицьнув початок дванадця-тої. Настав час білого сонцестояння, пік найспекотного періоду сьогоднішнього дня. Велика розпечена куля неприступно стояла в небі, поливаючи жовтими променями острів. Вони повільно дійшли до тренувального майданчика. Під жовтою кулею про-гнулися тренажери. Алекс і Сергій одразу без слів зрозуміли, що вони довго не протримаються під застиглим над ними спекот-ним небом, але це їх не зупинило, і вони відшукали тренажери під високими густими деревами. Заняття на балонах, це були зношені шини, складені по п'ять сім штук в один стовпчик, зв'я-зані сталевим тросом і прив'язані до вкопаних у землю балок, відпрацьовували різні удари.

Стоячи біля коліс в Алекса виникло запитання:

- Чому, коли нам добре, всі дівчата звертають на нас ува-гу, телефонують нам і наполегливо пишуть?

- Може, це їм шосте чуття підказує те, що в нас усе добре, і нас потрібно вкусити гострими зубами за гарний настрій, - з усмішкою відповів Сергій.

- А якщо без жартів! Як таке може бути?

- Розумієш наш весь світ цілісний. Усе, що відбувається з тобою, відбивається на інших людях, а особливо на такому чут-ливому жіночому полі.

- Як це? Як це відбувається?

- Не перебивай мене. Ти зможеш зрозуміти, коли я тобі розповім усе до кінця.

- Я уважно тебе слухаю, - із серйозним виразом обличчя сказав Алекс.

- Стосунки між чоловіком і жінкою створюються на почут-тях, і це дуже складний кропіткий процес, який вивчити або зро-зуміти просто неможливо. У період нашого зближення все, що було по обидва боки двох різних душ, з часом зливається в одну єдину душу. Ритм дихання, поведінка, рухи, манера триматися і розмовляти змінюються, а найцікавіше вони стають однакови-ми. Чім довше пара разом, то вони стають синхронічними. Один партнер стає схожим на іншого. Дві половинки зливаються в од-не ціле. Між ними утворюється рівновага і гармонія. Але коли відбувається зрада або брехня, цілісність душі розривається і по-рушується баланс, що призводить до збою і неприємних по-чуттів. Друга половина чітко відчуває на собі все це у вигляді гос-трого душевного болю. Я гадаю, так відбувалося практично з ко-жним із нас, де були в стосунках почуття й гармонія.

- Не може бути.

- Може. Наведу тобі приклад. Ти зустрічаєшся з дівчиною, проводиш з нею багато часу і ви стаєте одним цілим, і коли хтось із вас перебуває в товаристві у віддаленому одне від одного міс-ці, і з іншим партнером, то тут усе починається. Цикл стосунків порушується і одразу всередині виникає дискомфорт душі. Такий процес відбувається на не усвідомленому рівні. Після чого на мобільному телефоні з'являється десяток пропущених викликів. Цікаво те, що кожна історія закінчується по-різному. Коли ти від-повідаєш на дзвінок, то цим відновлює баланс, перекидаючи свою енергію для відновлення рівноваги іншому партнеру. Ска-жи, що в тебе такого не було? Не повірю.

Алекс розгублено подивився на Сергія, слухаючи та не розголошуючи правду стосунків.

- Таких прикладів дуже багато, це тільки один із небага-тьох випадків.

- Було і не раз, навіть із точністю навпаки, - упевнено від-повів Алекс.

- Трошки поговорив, а тепер потрібно зайнятися спортом.

- Давай займімося спортом.

Почалося легке тренування під пір'ям пекучого проміння сонця у небі. Промені немов списи просочуючись крізь тремтяче від вітру листя спокійно лягали на плечі хлопців під легкий шепіт про літаючого прохолодного вітерця. Минула година, приємний голос зозулі зупинив їхнє спортивне заняття і супроводжував піс-ля приємного тренування і втоми до берегів золотистого пляжу. Алекс і Сергій пішли до пляжу.