Пляж ліниво розлігся домашнім покривалом перед нога-ми Алекса і Сергія та встиг дати притулок усім охочим киянам на своїй щоці відпочити від усіх турбот на острові в Гідропарку. Ба-гатьом киянам острів став рідною домівкою, вночі і вдень люди Києва не бажали залишати його територію і проводили багато днів у його теплих неупереджених простих домашніх руках. Для майбутніх гостей він завжди був готовий прийняти і обігріти їх. Ніхто не бажав залишати острів, але потрібно було повертатися до звичайного життя міста. Усі кияни, приходячи на пляж, лягали ближче до води, а дехто прямо завалювався стопами у воду і засмагав до заходу сонця, лежачи наполовину в Дніпрі, насоло-джуючись делікатним відчуттям хвиль і невидимим вітром, про-тираючи тіла вологою водяною серветкою, охолоджуючи час від часу від сонячної засмаги, яка лягала і так на смагляву шкіру від-почивальників. Не далеко від пляжу під охороною високих дерев у тіні стояв не великий синій кіоск газованої води. У ньому пра-цювала молоденька буфетниця маленького зросту з короткою стрижкою і великими молдавськими очима, яка перейшла від корінних молдаван за маленькими генами з минулих поколінь, які минули, в наш час. Здавалося, вода не пахне, але за такого спекотного сонця вона набула вельми специфічного аромату, який зібрав біля себе велику чергу охочих скуштувати напій, що розбурхав літаючими бульбашками в склянці питної води. Її злег-ка солоний аромат миттєво тонкою хвилею розлетівся пляжем і приманив усіх відпочивальників своїм неповторним смаком зле-гка солоної води. Від черги з відпочивальників пляжу розліталися на всі боки крики маленького словесного бою за склянку простої газованої води. Ніхто не хотів довго стояти під сонцем і чекати, поки ті, що стоять попереду, в розпалку насолодяться виспівува-ною миттю, ковтаючи не поспішаючи холодну воду. Не відходячи від прилавка і не поспішаючи, вони пили воду біля буфетниці, перекидаючись з нею ще й слівцями. Люди юрмилися біля при-лавка і наступали один одному на пальці ніг. Усі хотіли втамувати літню спрагу. Той, хто вже встиг насититися склянкою води, за-доволено лежав на березі Дніпра з виваленим нам сонце чере-вом. Піщане поле відпочивальників було намертво всіяне кия-нами, що лежали на ньому. Серед них були різні за статусом, віком люди. Ніхто ні на кого не звертав уваги, окрім молодих ти-гриць, які лежали на пляжі поодинці. Тигриці це красиві приго-ломшливі киянки, які оглушали не звичайною своєю красою. Ді-вчата, немов втомлені кішки після важкого тижня, проведеного на роботі в кабінеті, тепер не соромлячись лежать на пляжі, ого-ливши пружні, смагляві тіла. Виставляючи напоказ пишні стегна, засмаглі груди і тонкі талії. Чудову зовнішність ніколи не можли-во приховати від людського ока. Вона завжди прослизає через одяг і всі моральні заборони дідусів, бабусь, матерів і батьків. Як би жінкам не хотіли заховати свій жіночий ідеал, він завжди знайде двері назовні і покаже себе всьому світу. Від подарунка природи неможливо сховатися. Незвичайність форм завжди привертала увагу. Тіла київських тигриць підкуповували погляди перехожих, які ще йшли на мосту. Усі можуть на них дивитися, але ніхто не може до них торкатися. Повага - закон киян. Вірність і відданість своєму жіночому початку і почуттю любові. Кохання це вірність. Перебуваючи цілий день на пляжі під кінець дня вони перестають соромитися сонячних очей, оточуючих і грайливо показують своє тіло перевертаючись з боку на бік, демонструючи ідеальні форми жіночої магії. Поводяться вони на пляжі так ніби навколо них нікого, крім них, немає, не помічаючи людей, вони стають ще прекраснішими, завжди залишаючись усередині скромними і вірними дівчатами. Краплі сонця обережно призем-ляються на ніжну шкіру і за маленький, відведений їм проміжок часу танцюють на поверхні смаглявих тіл. Спочатку на животику роблячи за одне приємний масаж відпочивальникам-кішкам, а потім повільно спускаються на стегна і не хоча вони сповзають до стоп ніг, а там помирають зі сльозами в озері задоволення. Київські тигриці тихо муркочуть і радіють пелюсткам сонця, що спустилися з неба на їхні тіла, що роблять їм приємний відпочи-нок не тільки живота, а й усього тіла. Їхні засмаглі тіла прикрашає шовковисте волосся. На пляжі однієї дівчини, що лежала на бі-лому простирадлі, було нічне волосся, в іншої - пшеничне, у тре-тьої - шоколадне, у четвертої, а вона вирізнялася найбільше, во-лосся було трав'яне. Усі кольорові кішки лежали вряд, немов живий екзотичний сад. Краса народжується з доброї душі і доб-ром вона живе. Краса - шедевр незрозуміла своїм тяжінням і чу-дова своїм виглядом, і вона не зобов'язує ні до чого, ось це справжня краса. Тіло ніколи не старіє, старіють ідеали. Вони за-тримуються в минулому і там живуть, залишаючи нас від життя, що йде в ногу з часом. Для нього немає меж захопленню і задо-воленню. Натхнення може бути лише в одному жіночому слові або жесті. На тему жіночої краси було написано багато книжок, віршів, випрасуваних із глини статуй жіночих силуетів. Скільки письменників віддалися спокусливій темі приємної для роздумів краси жіночої ідеальності. Про неї можна писати все життя, а ди-витися на справжню красу можна вічність. Воно й створило час-тину нашого світу. Краса незвідана сила, і невідомо яка це сила. Кішки, що лежать на пляжі, іноді погладжують себе руками, до-повнюючи і позначаючи всі частини жіночої вишуканості тіла. Заховані груди, тендітні плечі, вкриті шовковистим волоссям ні-жні кисті рук, привабливі стегна, загалом створюють жіночий іде-ал київських красунь, що лежать у на пів оголеному вигляді на пляжі острова в Гідропарку. Усі на них дивляться не відводячи очей. Годинами і днями на них можна витріщатися або цікави-тися не порушуючи заборон і насолоджуючись спокоєм.

Сергій босою ногою ступив на теплі піщинки. Втомленим поглядом окинув боки берегів мружачись від денного світла. Алекс обережно крокуючи по гарячому писку, наздогнав двома кроками свого друга і тихим голосом сказав:

- Не поспішай. Подивися навколо себе, ти бачиш, скільки чарівних кішок ніжиться на сонці, що плаче? Воно, напевно, пе-ребуваючи високо в небі, плаче від побачених перед собою так багато жіночих тіл і страждає від тієї обмеженості, що не дає йо-му самому особисто доторкнуться до прекрасної жіночої чарів-ності, пускаючи на землю гіркі сльози жовтих променів.

- Так, бачу, ти маєш рацію, друже.

- Розлігшись на пляжі тигриці ще цікавіші, ніж у житті. У них уся краса на виду. А ми прості хлопці, і це добре, - радісним голосом сказав Алекс.

- І це означає лише одне, уперед, - голосно закричав Сер-гій.

Він кинув віртуозно свої речі в бік берега ближче до води. Вони розлетілися і на піску з сумки вибігло квіткове покривало, розстелившись просто біля ніг Алекса. Він швидко протер очі, думаючи, що йому весь концерт пляжного розстеляння привиді-вся і всього цього не було, але після того, як руки сповзли навро-чення, сподіваючись побачити брехню, воно ще й випросталося, і натягнулося по краях. Сергій не шкодуючи свого голосу з кри-ком полетів до води розмахуючи на всі боки руками. Він відшто-вхнувся від землі й одним стрибком долетів до середини Дніпра, а там уже руками вперед пірнув у прохолодний потік води. Алекс спокійно підійшов до берега, поставив ноги у воду і побачив пе-ред собою у воді на глибині колін незвичайну рибу, яка пропли-вала в воді, палаючи яскравим, зеленим світлом. Це була та са-ма нічна риба, яку всі хочуть побачити. Вони зустрілися погляда-ми, і він пірнув у річку. Через кілька хвилин купання, хлопці мит-тєво вилетіли з води і уляглися на покривало.

- Подивися навколо так багато чарівних дам лежить на пляжі. У мене душа співає і не затихає, - сказав Сергій лежачі на покривалі.

- Так. У цьому, напевно, наш сенс життя. Бути поруч із божественними створіннями.

- Ти маєш рацію, мій друже. Знаєш, я дійшов висновку, що обираючи дружину, ми обираємо собі долю.

- Абсолютно вірно. У твоїх словах щира правда.

Після сказаного в Алекса виникло питання, на яке він ні-коли не звертав уваги:

- Сергію. Як ти розумієш, що дівчина хоче з тобою позна-йомитися? Як ти бачиш у ній те своє, яке тобі потрібне.

- Як вони, так і ми відчуваємо серцем свою душу схожу на нашу. А бажання познайомиться я легко визначаю за її кришта-левими очима. Ми повинні їй підходити за почуттями і природ-ними інстинктами і тільки після цього дівчина окине своїм погля-дом зверху вниз, давши нам зрозуміти про запрошення погово-рити з нею.

- Так виходить, вони перші запрошують нас на побачен-ня? Задумливо запитав Алекс.

- У якомусь сенсі так. Вони перші кличуть нас до розмови, а ми вже приймаємо, їх запрошуємо і кличемо на вечірню прогу-лянку. Все просто. В її голові стоїть інстинктивний аналізатор. Перше, вона спочатку аналізує тебе з ніг до голови, чи підходиш ти їй чи ні. І ще як би це не звучало, але жінок багато і в кожної свої потреби. Одна потребує захисту, інша - любові, третя - фі-нансових коштів, четверта - тілесних утіх і так далі.

- Не зупиняйся, продовжуй, мені цікаво, - в очах з'явився блиск.

- Ми звертаємо увагу на те, що нам найбільше необхідно в житті. Всередині нас прокидається потреба, вона живе в підсві-домості, а коли вона прокидається, то не поспішаючи запливає в нашу свідомість, виділяючи енергію для її задоволення. Це не чари, а просто наука, але, а потім вони вже нас пускають у свій внутрішній світ для спільного задоволення бажань.

- Ти хочеш сказати, - не дав договорити Алексу Сергій пе-ребив його, завершуючи розпочате речення, - так. Це не ілюзія, створена нами, а проведені впродовж багатьох років досліджен-ня вченими, - завершив його слова своїм пізнанням, що могло відрізнятися від задуманої Алексом пропозиції, одразу перейшов до іншого пояснення, - ось маленький приклад. Тобі потрібна шкіряна сумка. Ти йдеш у магазин, на всі боки миготять різні предмети одягу і так далі. Ти йдеш до того моменту, поки не на-трапиш на потрібний тобі товар. Ти сам не помітиш того, як твої очі упруться в нього. Так само і дівчата без потреби не звернуть на тебе уваги. Вистачає одного погляду, щоб зрозуміти, що їй потрібно.

- Невже в такому маленькому проміжку може критися так багато інформації, - з подивом сказав Алекс.

- Абсолютно вірно. Ти починаєш розуміти мене.

- Звісно, без розуміння ні як не можна жити, - радісно ві-дповів Алекс.

- Друже. Поговоримо про те прекрасне, що найбільше радує.

- Добре. Слухай, моя душа так плаче вечорами від смутку.

- Розумію тебе. Давай змінимо тему.

- Добре, нас не туди заносить.

- Алекс, ти звернув увагу, коли ми зайшли на пляж, на тих лежачих кішок?

- Ну, не особливо я розглядав усіх по колу, але так ми-гцем перекинув погляд на смагляві спини київських дівчат.

- До чого приклеїлося твоє око?

- На натовп лежачих киян, але найбільше я звернув увагу на більшу частину прекрасної статі.

- Ні. Будь уважнішим, і звертай увагу на те, що найбільше тебе хвилює. Так роблять київські кішки. Коли ми з'явилися на горизонті пляжу, на нас дивилися пильним поглядом усі, кому було не лінь підняти голову. Я себе відчув виставковим експона-том у музеї.

- З тебе можна виліпити славну статую.

- Гаразд, не будемо про банальності. Бачиш, ліворуч від тебе лежить на синьому рушнику брюнетка, а за нею поруч біля неї біля неї блондинка зі смаглявою шкірою. Одна схожа на мо-нашку, а інша на розпусницю. Буває ж таке поєднання.

- Бачу, - Алекс обережно повернув у бік натягнуту шию страуса і усміхнувся як дитина.

- Стій. Не дивись на них у відкриту. Вони злякаються і вте-чуть від нас, і подалі.

- Якщо їм щось не подобається, то вони одразу тікають. Так не піде. З ними треба поводитися обережно і не робити жо-дних різких рухів і безглуздих слів. Усе має плисти по тихій воді ранкового світанку.

- Правда. Я не подумав про такі наслідки, - розгублено сказав Сергій.

- Я жартую. Не бери дурниць у голову, не втечуть вони. Ми просто не зможемо до них підійти. Вони нас поглядом відки-нуть далі, ніж ми бачимо. У них є чари молочайної відмови.

- Щойно ми підійшли до пляжу, їхні погляди ковзали по нас знизу вгору.

- Розкажи. Що ти вже задумав.

- Така поведінка з їхнього боку означає лише одне. Вони перед нами запалили зелене світло, ми можемо спокійно під'їха-ти до них.

- Невже все так просто?

- Простіше не буває. Тепер обережно подивися вздовж мого правого плеча. Там компанія з трьох дівчат. Ти звернув ува-гу на те, як вони сміялися?

- Ні. Не звертав уваги на їхній сміх.

- Друже, ти мене лякаєш. Повертайся до реальності. Ти зі мною чи ні?

- З тобою, Сергій.

Не дивлячись на сказані слова другові, Алекс ще думками залишався в тому раптовому містичному випадку, де він, зану-рившись у темряву, зустрів невідомого Бродягу, який сам себе підставив під убивчий удар, загнавши його в кут з усіх боків. З одного боку були люди, з іншого служитель закону, з третього попереду огороджував Алекса Дніпро, а з четвертого, він був найнебезпечнішим, ним заволодів некерований страх. На пре-велику радість Алекс зміг виплутатися з незрозумілої жодною мовою ситуації, знову повернувшись у нашу реальність. Відбиток від події залишився в його пам'яті, і він же час від часу спливав перед очима, знову забираючи його вже не тілом, а думками в ту незрозумілу ситуацію.

- Їхній гучний наївний сміх сказав нам: "Хлопці підійдіть до нас - без вас сумно!".

- Ти вмієш читати чужі думки. Ні, на жаль, ти ніколи не звертав уваги на такі дрібниці.

- Друже. Зрозумій мене правильно. У дрібницях криється таємниця справжньої істини, запам'ятай це.

- Добре, я вже не тільки запам'ятав, а й уже встиг записа-ти ручкою на руці.

Наші друзі уляглися як леви на полюванні і між собою продумували план захоплення їхньої славної уваги. За час їхньо-го обговорення нової стратегії минув час, тридцять сім хвилин. Сонце стало ще спекотним, червоними променями вогню поли-вало береги. Ще за кілька хвилин вони дійшли висновку. Висунув неординарний підхід до захоплення їхніх сердець:

- Треба взяти волейбольний м'яч і випадково кинути їм у голову і прикинутися, що це не ми зробили, а потім підбігти і як справжній чоловік підставити їм своє сильне плече і зробити сло-весний масаж.

- Можливо, це найкращий спосіб на даний момент, але не будемо поспішати. Може ще якась божевільна ідея з'явитися в наших дитячих головах.

Варіантів було сила-силенна, але тільки один міг бути правильним і відімкнути замок від їхнього замку сердець. Кидали слова в різні боки, а вони вже розлетілися пляжем, що показував їм можливі дії та протидії в їхньому справжньому психічному сві-ті. Вишикувався цілий логічний ланцюжок у їхній уяві, проектую-чи фантазії у справжній світ. Алекс і Сергій у цей час конструюва-ли свій умілий план. Час минав і настав той момент, коли вони затихали. Їхня задумливість вкрала дві хвилини літнього часу, і Сергій знову підкинув ідею:

- Найоптимальніший варіант піти разом із ними, а там за слушної нагоди подарувати їм прекрасні слова, гадаю, вийде.

- Добре. Лев вийшов на полювання? З цікавістю на очах запитав Алекс.

- Я завжди на полюванні. Мої очі ніколи не дрімають, - з усмішкою сказав Сергій.

- Ти бачив, як чорненька залізла в сумку, взяла мобиль-ник і подивилася на годинник?

- Звичайно, бачив. Таку кокетку складно випустити з раді-уса свого поля зору.

- Ти починаєш звертати увагу на дрібниці?

- Звісно, звертаю. У мене є хороший учитель, - Алекс вдя-чно подивився в очі Сергія.

- Ти мене тішиш. Правильний вибір ти зробив. У майбут-ньому будеш більше розуміти і менше робити помилок.

На подив усім відпочивальникам дівчата раптово зібрали речі й почали йти після сказаних слів хлопців. Вони ніби почули їх і на відстані піддалися грі. Вони згадали слова Волоцюги, який передбачив їм зустріч із двома хлопцями, і почали танець загра-вання. Він її не передбачив, а підлаштував.

- Невже вони нас почули. Такого не може бути. Між нами відстань пів футбольного поля.

- Може це чари, а може психологія несвідомого, - тихо сказав Сергій.

- Тепер наша черга вставати і йти за ними.

Зібравши розкидані по пляжу речі, наші друзі перебігли по гарячому писку вздовж дороги на холодну землю, зупинив-шись босими ногами в тіні. Невідомим чином вони опинилися попереду дівчат. Чари дня або ж знову фокуси Волоцюги, який використав свою силу для вже неминучої зустрічі, прийшли в дію. Уздовж дороги перед ними вишикувалися в ряд величезні тополі. Вони стояли і прикривали їх листям від сонячних проме-нів і птахів, що задивлялися в небі. Сергій і Алекс сповільнили крок, давши можливість незнайомкам наздогнати їх і скоїти зло-чин, познайомившись із ними. Їхні кроки однаково стикнулися в ритмі ніг із кроком дівчат, і з їхнього боку відразу полетів швид-коплинний ковзний погляд запрошення на знайомство.

- Ось вона, відчинилися двері, - сказав Сергій тихо Алек-су.

- Зелене світло? Не впевнено запитав Алекс.

- Так.

Сергій повільно підійшов на зігнутих колінах, щоб здати-ся меншим, ніж є, і не злякати тендітних дівчат. Вони на нього подивилися і схвалили поглядом. Він заговорив із першою брю-неткою, тією самою розпусницею. Вона була найближче до ньо-го. Відкинула пишне волосся на плече, подаючи йому, таким чи-ном, знак залицяння, на який він мав відреагувати. Між ними почала розгортатися гра в піддавали. Раптово він почав розмову з найпростішого, що найбільше зачепило на гострий гачок його очей. Це була їхня засмага, отримана в подарунок від сонця, ко-ли Бродяга його посадив на долоню. Він змішав на шкірі колір кави й молока. Її шкіра була ніжною і пружною, а на смак могла здатися молочним шоколадом, але до цього було дуже далеко.

- Доброго дня, загадкова незнайомка, - усмішка Сергія надала слову безпеку.

- Привіт, незнайомець, - відповіла сором'язливо прикри-ваючи рот рукою з довгими нігтями білого кольору.

- Сила твоєї засмаги притягнула мій погляд, а за ним уже мене. Я не зміг чинити опір твоїм чарам і залишитися за кадром сьогоднішнього дня у вигляді глядача в актовій залі. У тебе чудо-вий колір тіла.

- Так? Дякую за щирий комплімент.

- І в мене виникає запитання слідом за моїми словами. Ви часто їздите відпочивати на море?

- Ні. Не часто. Сьогодні нам пощастило якимось дивом натрапити на одного незнайомця. Так він нам із неба сонце при-тягнув і посадив на долоню. Ось від нього ми й отримали таку прекрасну і швидку засмагу на своєму тілі.

- Ні чого собі, ви ще вмієте жартувати? Вона сором'язли-во посміхнулася.

Сказані слова брюнетки насторожили Алекса, і він заду-мався, але ніяк не змінив хід дій. Не можливо уникнути вже не-минучого.

- До такого кольору тіла я ще використовую засіб для за-смаги з вітамінами "С". Після нього колір лягає рівномірно і ство-рює смачний вигляд. У мене така ніжна шкіра з народження. Бо-гиня краси мене нагородила красою.

Алекс задумливо крокував біля друга коли друга дівчинка ховалася за подругою остерігаючись незнайомців. За короткий проміжок часу вони обидві зацікавилися Сергієм, а Алекс звер-нув увагу на іншу дівчину й одразу знизив швидкість на один крок, залишився позаду них милуватися черговим успіх друга. Принципом у спілкуванні було говорити ні про що. Дівчата самі пливли за течією слів у його тенетах, як сонні риби після тривалої омани. Вони почали розмову з найголовнішого:

- Мене звати Анастасія, а мою подругу Наталі. Для почат-ку буде краще, якщо ми перейдемо з Ви на Ти.

- Добре, але для початку я озвучу наші імена. Мене нази-вають Сергій, а мого друга Алекс.

У цей самий момент їх раптово щось їх налякало. Вони згадали Безхатченка, що зустрівся на їхньому шляху, який попе-редив про зустріч із двома хлопцями, і цю думку встигли впусти-ти у свідомість і зрозуміти про зустріч, що вже відбулася. Дріма-юче сонце приспало їхню пильність. Вони злякалися. На плечі у Анастасії колихалася пляжна сумка, яку вона сильно притиснула до себе. Вона подумала, що Сергій був грабіжником і вже встиг близько підкрастися до неї, що вони почали їх оберігатися. Алекс думками з нею був згоден повністю, але тільки він був грабіжни-ком жіночих сердець, але аж ніяк не сумочок, а дівчатка, на жаль зрозуміли протилежне, діалог тривав ще хвилин десять. Через цей час з'явилися сумніви, які не завадили здійснити свій план. За пройдений час вони увійшли в довіру і дівчата вже готові були продиктувати свій номер телефону, але з обережністю постави-лися до хлопців. Анастасія взяла сумочку й опустила руку на дно. Вона там нічого не знайшла, крім м'яких іграшок і кількох різно-кольорових дзеркалець. Відразу вдалася до паніки:

- Господи. Де мій телефон? Переляканим поглядом вона витріщилася на Сергія.

У Наталі намалювалася, помітна на обличчі тривога. Сьо-годнішнє попередження від Бездомного, що насторожило про майбутню зустріч і про можливі неприємності, здійснилося. Вони відчули розгубленість. І Алекс теж згадав Бродягу, який попере-див про неминуче майбутнє, яке ніяк не можна було передбачи-ти зі слів хлопця й уникнути неправдивих звинувачень щодо крадіжки мобільного телефону у дівчат.

- Незнайомець мав рацію, - Алекс прошепотів про себе слова невідомого, але нічого не сказав Сергієві, бо тільки він ба-чив Бездомного і більше ніхто. Все інше була ілюзія гіпнозу.

У сказаних словах звучав хитрий обман без єдиного гра-ма правди для здійснення задуманого плану без караної, пов-чальної мети.

Дівчата мурашиними кроками почали дбайливо відокре-млюватись від незнайомих хлопців, встановлюючи належну для безпеки дистанцію, але ще за цього відчуття небезпеки вони примудрялися як справжні спокусниці підтримати кокетливу ро-змову з жестами загравання. Ще для впевненості вона провела рукою по глибини сумки, і безнадійно відчувши в пальцях поро-жнечу, голосно закричала:

- Слухайте мене уважно. Я не зрозумію всіх тих подій, що відбулися сьогодні зі мною, і з яких причин вони нас зачепили, але я розумію, що в мене зараз із моєї сумочки зник мобільний телефон. І в мене є припущення про змову вас із вуличним чоло-віком, який до нас залипав цілий ранок. Зізнавайтеся. Він вас сьогодні підіслав до нас обікрасти.

Алекс після сказаних слів дівчини замовк і з невідомої причини залишив Сергія в незрозумілій ситуації. Він передчував про можливу чергову підставу, але дотримувався закону і мов-чав, не заважаючи своєму другові самому зрозуміти розпочате непорозуміння в недосконалому злочині.

- Стійте, шановні дівчата. Про що ви говорите? Я не можу вас зрозуміти, в якому злочині ви нас звинувачуєте? Ми до вас підійшли познайомиться, - з нотою переляку сказав Сергій, а Алекс у цей час відійшов на кілька кроків назад, розмірковуючи над сказаними словами незнайомця, що зустрівся вранці, Бро-дягу.

- Я знаю вас п'ять хвилин, а ви вже звинувачуєте мене у злочині.

- Вибачте шановні пані, я вас не розумію.

- Послухайте нас уважно ми не маленькі дівчатка і вже встигли багато чого побачити. Чоловік, одягнений у брудний старий одяг, після вистави нас попередив про розвідників, які шастають пляжем. Ми йому спочатку не повірили, а тепер віри-мо. Не потрібно нас обманювати, ми вже все зрозуміли, це ви в нас із сумки витягли телефон і робите милий вигляд ніби нічого не зрозуміли і ні до чого не причетні.

- Чари, чарами, а телефон, телефоном. Ми впевнені, ви ще за ранні підготували крадіжку разом зі своїм другом Бродя-гою.

- Шановна дівчино. Ви мене вибачте за грубий тон, але який ще у чорта на хвості Бездомний вам наснився. Я не маю жодного поняття про що ви говорите. Не розумію я вас, і ваших невиправданих звинувачень.

Алекс задумався і почав ретельно згадувати сьогоднішню зустріч незнайомця і тихо про себе сказав. Його шепіт почула Наташа і вони одразу вирівнялися в один крок, залишивши спе-речальників попереду себе:

- Якщо мені не зраджує моя пам'ять і вона не плутається з фантазією, то, найімовірніше, це може бути зграя змовників про-ти нас, добрих юристів. Вони за цей час встигли багато про нас дізнатися і здобуту інформацію вже використовують проти нас. Негідники.

- Ви маєте рацію. Так ви його знаєте, а говорите зовсім інше. Ви нам збрехали.

- Вам ніхто не брехав. Я сам його не знаю.

- Не обманюйте, - закричала вона.

- Стійте, - тепер сказав Алекс і влився в розмову, - у мене є загальне припущення щодо ймовірності того, що людина, яку ми зустріли, є як не як простою ілюзією. Найімовірніше, нам двом привиділася одна й та сама людина, якої в природі не іс-нує. Напевно ми перегрілися на сонці. Нам усе привиділося, - на останньому слові він підняв голову догори і побачив, як небесне світило посміхнулося доброю посмішкою і він одразу почув від-повідь від Анастасії, - ви припускаєте те, що під впливом сонця у нас виникли незрозумілі зустрічі з галюцинаціями.

- Я нічого не можу заперечувати без фактів. Якщо він був би насправді, то його бачили б усі, хто перебував поблизу вас і нас. А так крім нас його ніхто не бачив. Мій друг Сергій взагалі ніколи його не зустрічав і схожих на нього людей. Плутанина. Розумієте, так не буває, коли людина раптово з'являється, а по-тім так само зникає, це нерозумно. Зустрічі з Бродягою не було в реальному світі, вона могла хіба, що бути в нашій уяві. Виникла з-під свідомості від перегріву на сонці шамана. Ми всі перегріли-ся на сонці.

- Я наївна дівчина і завжди вірю тому, що бачу перед со-бою. Моє чуття мене ніколи не підводило. Ми бачили перед со-бою Бродягу і його неймовірні фокуси з силами природи, вони були справжніми, - вона ствердно кивнула головою і вигуковою нотою підняла підборіддя вгору.

- Можливо, ви маєте рацію. Кожне слово думка має пра-во на життя в нашому світі, і я не можу заперечувати ваших слів, оскільки я сам став учасником незрозумілого. Але може такого не було.

- Так би відразу. Не можу не погодитися, - вона сказала пробурчала на останніх словах.

Закінчилися слова і несподівано в реченні пролунало за-клинання, і все повернулося на колишні місця. Щось помінялося місцями. Алекс йшов позаду, так і продовжував іти, а Наташа зробила крок уперед до своєї невгамовної подружки, яка вже підготувала за час нові звинувачення на адресу Сергія:

- Ви розкрили пащу на чуже майно і вкрали з моєї сумоч-ки мобільний телефон. Швидко і без зайвого галасу ви разом із Волоцюгою, я не знаю хто він вам там, поверніть нам наш теле-фон і попросіть у нас вибачення або ж я покличу на допомогу людей у синій формі.

Анастасія почала залякувати міліцією Сергія, у той мо-мент, коли її подружка почала ритися в її ж сумці, розмова про-довжилася далі:

- Ви знову починаєте стверджувати про те чого ми не мо-гли ні як зробити. Ми ніяк не могли вкрасти ваш телефон.

- Не треба з нас робити дурних качок. Хтось із вас вкрав телефон. Є ймовірність того, що це міг зробити ваш спільник Бездомний, коли ви нас відволікли розмовою. Він нас сьогодні попереджав про нашу з вами зустріч. Ви з нас робите повних ду-реп. Як ви можете таке пояснити? Він такий самий як ви шахрай.

- Ніяких у нас таких друзів із подібним описом немає.

- Не правда.

За час їхньої гарячої бесіди дівчина руками намацала в сумочці подруги телефон. Як, якщо там його не було? Бродяга, що стояв у далині, спостерігав за всім, що відбувається. Він по-ворухнув пальцем і мобільний з'явився знову в її сумці. І ні хто не брав телефон.

- Ось він, - голосно вигукнула потерпіла, коли знайшла телефон.

Анастасія раптово розгубилася від ситуації, що виникла. На обличчі застигло здивування з червоними крапочками соро-му. Їй було не по собі. Вона звинуватила не винних.

- Шановна дівчино. Я вкрав ваш телефон? Спокійно ска-зав Сергій.

- Ні, вибачте хлопці.

- Ні чого страшного. Я вас більше не затримуватиму, гар-ного вам вечора, - попрощавшись із повагою, Сергій закінчив розмову й одразу додав ходу разом з Алексом.

Захоплива історія з ними сталася на цьому відрізку пля-жу, що поховав у собі багато загадок. Друзі мовчки перешли че-рез Дніпро, вийшли на дорогу і зупинили жовте таксі, схоже на захід сонця. Вони сіли в машину кожен зі своїми думками. Алекс думав про загадкового Волоцюгу, який переслідував його цілий день і підмішав у сьогодні своє втручання, залишивши за собою загадку, а Сергій, не вірячи почутим словам, сів із розчарованим обличчям на заднє сидіння, не сказавши своєму другові жодного слова. Дві події, що відбулися, починаючи із зустрічі Волоцюги з фальшивим убивством, і зустрічі з двома городянками, які зви-нуватили їх у крадіжці мобільного телефону, урізноманітнили день хлопців до легкого божевілля та здивування. Розважилася над друзями зграя незвичайних персонажів і трошки розгорнула життя хлопців в іншому напрямку за їхнім продуманим сценарі-єм. Події вже сталися і їхня наступна послідовність неминуча, а сказане було закарбовано. Для когось такі дивні слова можуть звучати безрозсудно, а для когось нести в собі глибокий сенс. Кожне сказане слово має силу свого змісту і сенс. Ні що просто так не може народиться з вуст і статися. Усе має причину виник-нення і наслідки.

Алекс подумав:

- Не варто забувати, коли відбуваються якісь незбагненні логікі речі, раптові події, які не підлягають жодному здоровому поясненню, то іноді потрібно обернутися й подивитися на всі боки. Десь за рогом будинку, за деревом або на даху занедбаної будівлі сидить такий нешкідливий Волоцюга, який вишиває па-льцями на полотні долю та змінює світ на краще, то варто грати в гру, яку нам пропонує той самий чарівний незнайомець.

Бездомний так спантеличив друзів, що вони, сидячи в одній машині на шкіряних сидіннях у жовтому таксі, мертво мов-чали, не розуміючи нічого того, що з ними сьогодні сталося. Алекс дивився на обрій, згадуючи Бродягу, а Сергій не міг пові-рити в те, що його чесну людину звинуватили у брехні та крадіж-ці телефону. Вони їхали додому і кожен зі своїми думками. Алекс на мить прокинувся від легкого автомобільного трансу і подиви-вся в заплямоване вікно. У цей самий момент йому чи то здало-ся, чи то так було насправді, небо спустилося на землю і доторк-нулося рукою до вікна авто, що летіло. Створив приємну думку:

- Завжди можна знайти світлий промінь у темному дні.

Алекс не помітив, як проговорив свою думку вголос, і Сергій, який сидів поруч, несподівано підхопив її і додав:

- Ти маєш рацію, мій друже. Це так само як кожна дівчина прекрасна по-своєму, що б вона не казала у відповідь.

- Справжній викрадач жіночих сердець.

- Ні, друже. Я ще став сьогодні викрадачем не тільки сер-дець, а й мобільних телефонів, - він усміхнувся, - які плани на вечір? Спокійно запитав Сергій.

- Зараз мені складно відповісти тобі на твоє запитання?

- Чому?

- Зараз мені важко дати відповідь, коли щодня одне й те саме, а сьогодні не зрозуміло, що, може, за годину мене вкраде караван клоунів і повезе на фестиваль пива.

- Розумію тебе, мій друже.

- Зайду в інтернет, посиджу в соціальній мережі кілька годин, а там постукаю по друкарській машинці 99-го року наро-дження.

- Таким не потрібно займатися. Ось що я тобі скажу, мій дорогий друже. Послухай мене уважно. Тобі треба більше відпо-чинку і спілкування зі справжніми людьми, а не віртуальними. Такий спосіб спілкування віддаляє всіх нас не тільки відстанню, а й відчуттям даних природою. Цікаво те, що ми не бачимо нашо-го співрозмовника і він нас. В інтернеті ми можемо бути ким зав-годно починаючи від королеви і закінчуючи блазнем. У світі со-ціальної мережі кожен стає тим ким він є всередині себе, ство-рюючи для себе справжній образ на заставці. Ми не можемо ба-чити перед собою співрозмовника, як під час зустрічі, і відчувати його запах парфумів, тіла, вираз обличчя і сам голос - це нас змі-нює не в хорошому напрямку. Дивись ще перетворишся на ком-п'ютерного кактуса.

- Або навпаки бути тим, ким не є в житті людина. Добре, друже. Я зрозумів тебе. Ти маєш рацію у сказаному, - гордо від-повів Алекс і замовк із сумним виразом обличчя.

- Тримайся.

Автомобіль торохтячи стареньким мотором не незграбно вілляючи бампером по боках дороги під'їхав ліниво до бордюру зупинки. Сергій білкою вистрибнув з уже відчинених дверей, і перетворившись на рись, побіг уздовж дороги до свого багато-поверхового житлового будинку, залишивши Алекса одного в салоні таксі з прощальними словами:

- До-зустрічі.

Водій подивився вузькими очима зеленої голки на двері, що зачиняються, і глянувши в дзеркало заднього виду, спустив ногу на педаль газу та повільно поплив дорогою, як корабель по воді, відбиваючи на капоті маленьку кулю великого в небі сонця.