Стрілки годинника показали пів на дванадцяту. Алекс ле-жав на холодному паркеті й бачив солодкий сон. Після зустрічі з Ліаною у своїй уяві по-дитячому заснув. По всьому будинку лу-нали дивні голоси живих людей, а це було з таємної кімнати, що знаходилася за стіною. Алекс нічого не знав і не підозрював про сьогоднішні збори таємничих гостей, які приходили постійно в нічний час без його дозволу до нього в будинок. За стіною в бу-динку в сусідній кімнаті розмовляв Бездомний, Чарівник і мале-нький Карлик. Всі постійно перебували разом і по-різному роз-важалися, здійснюючи свої гротескні плани. Алекс ніколи не міг подумати і не здогадувався, що в його будинку за стіною може оселитися загадкова компанія в дивовижній кімнаті, яка за роз-міром перевершувала його будинок у кілька разів. Справа рук Мага. Він з маленької тісної кімнатки за стіною перетворив її на просторі для розмов. Володіючи чарівною владою, він завжди робив так, як цього хотів. У таємну кімнату вони заселилися з того моменту, коли Алекс втратив Ліану, і він не підозрював про їхнє існування. Сьогодні йому пощастило зустрітися з двома не-відомими жителями його будинку, і познайомитися з ними, і з їхнім чудовим житлом. З настанням ночі з кімнатки відкривався вільний вид нічного неба, а замість стелі було найпростіше небе-сне полотно. Маг від нудьги намалював своїм магічним пензлем, що запозичив у невідомого художника, чудову картину нічного небосхилу, урізноманітнивши ним своє тимчасове лігво. На під-лозі лежало величезне озеро, що дзеркально відображало небе-сний вигляд. Там не було розставлених по всіх кутках шкіряних диванів, маленьких стільців, скляних столів і великих шаф, а по-середині стояв лише один великий трон, накритий білим шов-ком, що яскраво сяяв у темряві з зверху витягнутими блискучими золотом списами.
Кумедна магічна трійка, що володіє над здібностями і великими знаннями магії попри їхню прихованість від людей і обережність від зайвої уваги, вони ще володіли усім світом, ке-рували часом, перебігом усіх подій у світі, і майбутнім людей. Не носили на своїх плечах поганої слави. Одна примха Чарівника змінювала багато подій, і не давала йому нудьгувати. Слова Ча-родія володіли силою потужнішою за вітер і змінювала різні по-гані потоки думок на позитивні, спрямовуючи жителів міста в інше, краще русло. У спальному районі міста Києва на тихій ву-лиці Райдужній житель одного з будинків вигулював рано вранці домашнього пса - пуделя. Йдучи порозвалювавшись і проходячи біля замаскованого під господарського двірника Чарівника, не звернув на нього уваги й відчув новий, веселий потік думок, що підняв настрій на цілий день. Звичайна діяльність Мага допома-гає життю простих киян. Він жив за всіх часів існування людства але про нього мало хто знав. У триповерховому будинку Алекса за тоненькою стіною в іншій кімнаті, яку він ніколи не бачив, за-раз перебуває збір божевільної банди на чолі з Чарівником. Під-ручним був ледачий Бездомний, а виконавцем став маленький некерований Карлик, який робить все завжди навпаки. Побачи-вши їх, жодна людина не могла б подумати і здогадатися про володіння ними величною силою, що виконує бажання і примхи різних душ. Вони ті самі королі - блазні, розігруючи для всіх кло-унаду, урізноманітнюючи світ кольоровими фарбами. Одного разу після трагедії Алекса вони помітили його сумний погляд і вирішили скласти йому компанію непомітно для нього. З метою розважити, і відволікти його від смутку, а можливо, і допомогти, на той час, вони ще не вирішили своїх подальших дій. Зараз в той самий момент, коли вони зібралися разом для ухвалення рішення і подальшої роботи над хлопцем. Один сюрприз вони вже встигли зробити, це коли трійка божевільних завела Алекса шляхом хитрощів у зовсім чужий для нього світ, світ тіней мину-лого. Витягнув його з реальності і спрямував життя в інше не йо-го кримінально грайливе русло. Намагаючись створеною ними грою порушити його законослухняність юриста і спрямував на нього вигадане вбивство.
Карлик маленькими кроками цокаючи каблуками оббіг навколо трону. Безхатченко подивився на хитре обличчя підкаб-лучника і, не зважаючи на дивні вчинки, правою рукою дістав із кишені гілку завдовжки три метри, а з іншої витягнув клубок ни-ток. Нитку чорного кольору начепив на кінчик тростинки. Пожу-вав у роті хліб, він змайстрував з нього невелику кульку, і надів її на тоненький кінчик нитки, закинувши її в озеро. Він спорудив для лову риби саморобну вудку. Утримуючи її двома руками за початок тростинки, зігнув коліна, вони захрустіли, присів на ма-ленький стілець, що стояв позаду нього, якого там не було до цього моменту, примружив рибальські очі, тихо сказав:
- Замовкніть, я ловлю рибу.
Маленький пустун нікого не чув, він пробігся по ногах Ча-рівника, хитро посміхнувся, підстрибнув, замахав руками і при-землився на тому самому місці, знову посміхнувся. Подивився обережно на всі боки, і сховався за трон. Не минуло хвилини, та що там казати про хвилину, вже за секунду, він вибіг з-за пре-столу, і знову зробив одне коло біля Мага. Зупинившись біля йо-го ніг, він схопився за голову, і весь світ поплив перед ним у за-памороченні, але це його не зупинило. Не гаючи часу, Карлик різко підбіг до Волоцюги, за стрибнув до нього на плече, вкусив за вухо, і втік, рукою штовхнувши. Безхатченко, перекинувшись уперед, уперся лівою рукою в прохолодну воду, що омивала хвилями берег, подивився на спину Карлика, яка зникала за тро-ном, і на його честь він кинув слово:
- Божевільний.
- Це були привиди, я тут ні до чого.
- Я бачив як це ти тікав з місця злочину, і крім тебе тут ні-кого не було.
- Ні. Я швидкий і непомітний, ти не міг мене побачити, - оббігаючи вкотре трон, він слизько сказав.
- Ти хворий і некерований. Тобі треба показатися психіа-тру. Може він тобі допоможе.
- Він таким самим стане як я, якщо мені доведеться до нього навідатися, і він вже так бігатиме навколо свого стільця, а ще муркотітиме, як голодний кіт.
Карлик, стрибаючи на місці й махаючи в повітрі жовтими туфлями перед Чарівником, різко рвонув з місця. Рибалка відве-рнув голову і зосередився на ловлі риби, він знову підбіг до ньо-го і так само штовхнув у спину, і втік.
- Ось коли мої руки зловлять твої пустотливі ноги, що не знають спокою, то тоді я тебе кину в озеро, - він лякаючи сказав.
- Тут у цій калюжі ти тільки зможеш втопити мертву жабу, але, ніяк не мене, - усміхнувся і втік.
- Будеш багато говорити, я тебе закину на місяць, і ти там будеш сидіти, доки не настане ранок, і на радість мені тебе під-рум'янить і додасть до тебе поваги і до твого нахабного обличчя твоє не улюблене сонце марнославства, що сходить, - від почу-тих слів Карлик посміхнувся, і знову сховався за королівським стільцем.
Чарівник подивився на все, що відбувається, і з хльостом схопив себе за голову, намагаючись заховати побачений сором за своїх колег по роботі, прикрив очі долонями, тихо сказав:
- З ким доводиться працювати. Не колеги, а божевільня.
Карлик був найбільшою несподіванкою, він з'являвся там, де його найменше очікували побачити. Маленький руйнів-ник непомітно сів на плече Чарівника, він сказав:
- З Бездомним який постійно ходить без роботи і клян-чить у перехожих киян монети, я з ним справ ніяких мати не хо-чу.
- Мовчи, помилка світу, а то зараз тебе кину у воду, - ска-зав Бродяга, сильно стискаючи кулак.
Карлик почув загрозливий тон й образливо відвернув го-лову вбік. Він пішов повільно до трону, підійшов до нього, за стрибнув однією ногою на багнет гострого списа і присів на пра-ву ногу. Безхатченко, захопившись риболовлею, як той малень-кий лиходій, знову підбіг і вже ногою штовхнув його в спину.
- Не заважай мені ловити рибу, йди геть, пародія, - крик-нув він.
Карлик швидко побіг по воді куріпкою вздовж озера на інший берег, що виднівся вдалі. За кілька хвилин він здолав ве-личезну відстань, підбіг обережно до суші, не вистрибуючи на сушу, торкнувся однією ногою землі й різко помчав, не поспіша-ючи, назад. Зробивши забіг туди й назад, він повернувся до тро-ну. Зник.
Через хвилину тихо підійшов до чорної нитки, опущеної у воду, і смикнув її три рази. Волоцюга заплющив очі, він подумав про відповідний улов, різко схопив вудку, і витягнув наживку з води, а там замість риби висіла незаймана кулька хліба. Злим поглядом він подивився на Карлика, що вже вислизав з-під від-повідальності за скоєні вчинки, і він йому навздогін зумів сказа-ти:
- Не заважай мені рибу ловити, або я тебе замість неї на сковорідку покладу.
- От же не заспокійливий Карлик завжди все псує, - він сам собі сказав і додав, - сиди там і не висовуйся, доки я не спіймаю величезну рибину на сніданок, - шорхання черевиків пролунало з-за спини Чарівника, - тихо, - сказав він і присів на уявний стілець, - зараз має клювати.
Цього разу маленький пустун узяв себе в руки і замовк, але не на довго. Не в його стилі було виконувати чиїсь прохання, на те він і був некерованим Карликом, який ніколи нікого не слу-хався, а робив так, як йому хотілося.
Минула хвилина, тиша. Ніхто не смикав під водою за на-живку. Минула друга хвилина, і та залишила за собою тишу. Ри-балка відвернув голову, і кінчик вудки зігнувся. Клюнуло. У Бро-дяги затремтіли від хвилювання руки. Він схопив вудку двома руками і міцно стиснув. Вдруге зігнувся наконечник, і він різко на себе потягнув нитку. Хотів витягнути з води коропа із золотою лускою але він ще не знав, що впіймав. Обережно витягнув улов на берег, і радісно підбіг до нього, і застрибав на одній нозі на-вколо здобичі. Він узяв її в руки, риба напрочуд була сухою, обе-режно витягнув наживку з рота й уважно оглянув її з усіх боків, і швидко викинув назад у воду. Чарівник зі здивуванням подиви-вся і запитав його:
- Моє нерозуміння поставило мені запитання. Чому ти відпустив рибину назад в озеро? Адже ти так довго чекав улову і так наполегливо відганяв Карлика, який заважав тобі приманю-вати рибу.
- Вона надто маленька для мого апетиту, нехай підросте, а потім знову до мене приходить на гачок, і я тоді її одразу на пательню покладу, без роздумів, - він усміхнувся.
- Як знаєш, рибалка більше розуміє смак риби, ніж Чарів-ник риболовлю. Мені більше до смаку запах магії.
Дістав з кишені кульку хліба, і цього разу більшу, акуратно одягнув на нитку, і закинув наживку у воду. Не встиг хліб опини-тися на глибині, вудка знову затремтіла, він швидко витягнув її і побачив такого самого коропа таких самих маленьких розмірів:
- Ні, мала риба, - незадоволеним тоном сказав і відпус-тив її на свободу.
І втретє таку ж саму рибу витягнув.
- Незрозуміла ніч, пропонує мені рибу одного і того ж ро-зміру, напевно вона хоче залишити мене голодним.
- Сьогодні має бути чудовий улов. Може витягну якогось гіганта і наїмся сповна, - сказав Бездомний, і знову закинув вуд-ку.
Кожна спіймана риба, а він не помічав цього, захопив-шись пристрасною ловлею, ставала дедалі більшою і більшою, змінювала колір і зовнішній вигляд. Кімнатка гігантських розмірів і все, що в ній знаходилося, було чарівним. Це був фокус. Одна й та сама риба тягнула за наживку, і кожного разу, коли рибалка витягав її з води і випускав назад на волю в озеро, вона одразу ставала більшою за ту, що була до цього. Захопившись ловом, він не помітив маленького пустуна, який підкрався до нього. Ка-рлик, посміхаючись і потираючи долоні, заліз на коліна Чарівни-ка, який застиг від його приголомшливої поведінки, зігнув мале-нькі ніжки, і стрибнув на середину озера, розмахуючи незграбно на всі боки руками. Пролітаючи над головою рибалки, що сидів на уявному стільці, він правою ручкою зачепив кепку, що звисала на бік. Вона впала біля ніг, і від зробленої нової витівки дрібний шкідник замахав радісно крилами, приграючи над озером і захо-плюючись своїм вчинком.
- Не кімната, а дурдом. Уже чайки Карлика копіюють. Лі-тають над головами. Напевно, він їм до нестями сподобався, і на знак вдячності, вони вирішили стати схожими на нього, влитися в його образ, стати некерованими, і здійснювати різні витівки, - він затих і замислився, - вони теж не дають спокійно порибали-ти, - надув щоки, і голосно закричав, - я буду скаржитися до асо-ціації прав захисту рибалок, що відповідають за спокійну ловлю риби, - стиснув кулак, - вас усіх посадять за ґрати, - натягнув усмішку помсти.
Після гучного висловлювання Бездомного на березі озе-ра, яке не зачепило гордість і почуття маленького пустуна, він повернувся до риболовлі. Карлик знову взявся за своє. Він приг-нувся вперед та долетів до середини озера. Ні, не пірнув у воду, а випрямив тіло і приземлився акуратно на поверхню води. Дрі-бні хвилі розбіглися по колу. Став посередині озера і мисливсь-ким поглядом подивився на силует Бродяги, що сидить біля во-ди. Зловтішно посміхаючись, вигадував у думках черговий план.
- Ну, що ж, - задоволено зітхнув, - назад шляху немає.
Швидко затоптав ногами на поверхні води, вигрібаючи з під себе ціле озеро, направляючи в бік рибалки величезні хвилі, одну за одною. Хвилі попрямували до берега. Раптово пролунав хлопок, і цей звук разом із Бродягою, який сидів на стільці, за-брав його з собою під вкриту прохолодною ковдрою, витканою з води, затягнула в озеро. Він, махаючи руками і випльовуючи з рота воду, вигукнув:
- Ну, все. З мене досить. Іди сюди маленький розбійник, зараз розберемося, і по-справжньому, - слова були вимовлені грізним тоном.
- Заспокойтеся, - подав команду Чарівник, - у нас має бу-ти справа, а ви дитячий садок розвели в моїй хатині. Знав би про вашу недоречну поведінку, залишив би вас на вулиці біля цегля-ної огорожі клювати зубами ворота Алекса.
Волоцюга злим виразом обличчя скинув із себе водорос-ті, що були по всьому тілу, і повільно виповз на колінах із води. Подивившись одним оком на Чарівника, що сидів із приголом-шеним виразом обличчя, підібрав вудку, що лежала на землі. Привів себе в належний для Волоцюги зовнішній вигляд, скинув із плечей залишки зелені, одяг був мокрий. Терплячі витівки ме-ншого, він знову закинув нитку з приманкою у воду, і сів на уяв-ний стілець. Несподівано кінчик прута щось нагнуло, і вся вудка затряслася, а руки рибалки за інерцією відчули солодку вібрацію. Він, схвильовано схаменувшись за неї, міцно стиснув двома ру-ками, і потягнув здобич на себе ближче до берега. Карлик поба-чив задоволене обличчя свого друга і швидко рвонув до нього, а той з води витягав велику рибину, і Карлик схопився за неї зуба-ми, почав відтягувати здобич назад.
- Відпусти. Моя риба. Я її перший зловив. Я тобі ні грама не дам, зрозуміло, - крикнув Бездомний, піднімаючи рибину.
- Не відпущу, - крізь зуби відповів він, не випускаючи з рота луску.
Безхатченко, утримуючи однією рукою здобич, а іншою, лівою, почав діставати з кишені палицю, підняв її над Карликом, який важився, і грізно сказав:
- Відпусти не вдячна істота, не неситне створіння.
- Ні, не відпущу, - він сказав у відповідь.
- Тоді в нас буде зовсім інша розмова, доросла.
- Не лякай мене.
- Ваше слово для мене закон, - з викривленою посміш-кою вимовив, і дав разок кийком по голові, а Карлик, що схопив-ся зубами, наполегливо продовжував висіти, і той вдруге як дав йому, і знову нічого, він міцно зчепленими зубами тримав рибу. Бродяга знову замахнувся і вже втретє вдарив його, і він відпус-тив рибу, звалившись на землю, з очей посипалися нічні зірки. Карлик, хитаючись на всі боки, став на дві ноги і схопився за го-лову, а перед очима стояв Бездомний, і він помножився на п'ять. Замість одного рибалки вже стояло п'ять.
- Ви жадібні егоїсти, - сказав Карлик.
Карлик став на ноги і кудись утік з очей геть Бродяги. Ри-ба під час їхньої розбірки тихо скотилася в озеро, помахала зо-лотим хвостом та зникла. Рибалка зробив вигляд, ніби нічого не сталося, і він знову спокійно закинув наживку в дзеркальну воду. У розмову двох сперечальників Маг вставив свої слова, наполя-гаючи проти недоречної поведінки в чужому домі, де вони були тільки гостями, але аж ніяк не господарями, які могли собі до-зволити будь-які забави.
- Досить бешкетувати в чужому домі.
- Шановний Чарівник, ви забули про наш магічний дар і ту силу, яка знаходиться в наших руках. З нашою магією нас ніхто не почує, все буде гаразд, - Карлик підстрибнув, і постукав підбо-рами, - тепер усі сусіди спатимуть солодким сном, і ніхто з них більше ні чого не почує з нашої розмови.
Солодкий стукіт підборів приспав усіх сусідів Алекса, які перебували поруч, у районі кілометра, і занурив їх усіх у солод-кий, глибокий сон.
- Ви, напевно, забули, що ми еліта, а ви ведете себе як неслухняні діти, що не в змозі розділити цукерку, забули про те, що ми тут лише винаймаємо кімнату, та переслідуємо шляхетну мету, заради якої використовуємо наші магічні знання, та бере-жемо свої сили. Це тебе стосується Карлик, - він пильним погля-дом подивився на нього, а той зніяковів, наче винний кіт.
- У кого в гостях ми перебуваємо? Запитав Карлика.
- Алекса. Наступного разу записуй на руці.
- А мені чомусь здалося, що це наш особистий будинок для наших розваг.
- Ні, це житло Алекса, а ми тут тільки тимчасові гості. Нам тут побути пару десятків ночей, і геть звідси в нову подорож. Не-вже ти й це забув?
- Що забув?
- Те, що у нас немає постійного місця проживання, і ми живемо там, де нам хочеться, гуляємо по всьому світу і насоло-джуємося життям.
- Пам'ятаю, я все пам'ятаю.
- Ви розумієте, після ваших недоречних жартів господар будинку може збожеволіти, і тоді, ймовірно, ми йому точно не зможемо допомогти. Ви забули, як Волоцюга пожартував над ним на пляжі, і як у нього обличчя сяяло блідістю до вечора, спа-нтеличили його і добре, що він не згадав, що ми з ним бачились ще десять років тому. З нашим нерозумним втручанням у його долю, він може назавжди залишитися у своєму світі.
- Досить про погане. Давайте краще місяць на гачок по-садимо, - облизуючи губи, сказав Бродяга.
- Ви, що егоїсти? Сказав Карлик.
- Я говорив десять хвилин тому про те, що наш друг може від нас збожеволіти, - сказав Чарівник.
- Добре, не будемо заважати, я проста голодна людина, яка просто хоче на сніданок теплу, смажену рибу. Зрештою, я після грибів, знайдених на пляжі під деревом, ні чого ще не клав до рота.
- Так тобі й треба, голодуючий, - тонко витягнув останнє слово, і гостро засміявся, а разом зі сміхом застрибав на одній нозі навколо себе, зображуючи танець радості Карлик.
- Досить байдикувати, і витрачати даремно час, - коман-дирським голосом сказав Маг, - попереду на нас чекають великі справи, а ми виливаємо час у порожній колодязь, - з натяком сказав він.
Волоцюга разом із Карликом одночасно в один видих випрямили звивисту спину і підняли високо вгору гострі підбо-ріддя, синхронно відповівши в один голос:
- Ми зрозуміли.
- Як би мені хотілося в це повірити без найменших сумні-вів у ваші слова, що віддають твердою чесністю. Я зміг би вам довірити самостійно, виконати хоч одне завдання без поганих наслідків, - він нахилив голову, і важко зітхнув.
- Ви на нас можете покластися, - відповів Карлик.
- Неподобство. На тебе ніхто не може знайти управи, ти постійно не тримаєш слова, - закричав Бездомний.
- Ти сам звинувачуєш інших у своїх помилках, - відповів Карлик і розвернувся спиною до нього, а обличчям до озера.
- Ось ще одне підтвердження вашої егоїстичної поведін-ки. Думає тільки про себе і свій шлунок, - вказівним пальцем по-казав на спину рибалки Маг.
- Найімовірніше, це в тебе Бездомний недоречна поведі-нка для нашого колективного кола, - заїкаючись, відповів Кар-лик.
- Такого не може бути, - заперечно сказав він, виставля-ючи гострі зуби в бік Карлика, - не чіпайте більше мене, і я спочи-ну.
За невідомо чому, Карлик образився на сказані слова Бездомного, і він сам був винен у своїх витівках. Ніколи не ви-знавав свою провину. З нахиленою головою він відійшов на де-сять кроків від трону, і різко змінив свою поведінку, з скривдже-ної на знову веселу і божевільну. Кинувши погляд назад, Карлик побачив Чарівника, який сидів із задумливим обличчям на троні. Він обмірковував якісь дії, а Волоцюга нерухомо стояв спиною до нього і дивився на рибу із золотою лускою, що вистрибувала з води. Карлик знову зігнув коліна, і одним стрибком злетів ви-соко на край темного неба, з маленькими сяючими білим світ-лом зорями, що висіли по всьому полотну. Простягнув руку впе-ред, сподіваючись зачепитися за край жовтої кулі, схожої на про-довольчий сир, що світила яскравим місячним світлом. Підніма-ючись все вище, він все більше починав радіти, проговорювати про себе різні промови уявляючи себе великим Карликом - ко-ролем ночі. Не дійшовши до мети, він почав відчувати свою мо-гутність і велич перед усім світом, уявляти себе, як він стоїть на місяці, дивиться на землю, поливає всіх жителів планети з висо-ко піднятою головою своєю красою і не соромлячись себе, прос-то насолоджуючись своєю величчю перед іншими. До краю ве-ликої кулі залишилося всього лише кілька метрів. Карлик, пурха-ючи в небі на крилах всемогутності, відчув себе звичайнісіньким земним фантазером, який зіткнувся з правдою життя, він зупи-нився перед самою метою і завис у просторі.
- Ні, я не хочу на землю, - він відчув силу тяжіння, що по-тягнула його назад донизу, в реальний світ людей, - увесь світ несправедливий по відношенню до мене, - він метеоритом із криком полетів на землю.
Пролунав свист, а за ним і гуркіт. Волоцюга повернув го-лову, і з усмішкою сказав:
- Маленький Карлик знову не дотягнувся до місяця. Він зіткнувся з правдою життя. Не переживай, у тебе ще все попере-ду, - з голкою в слові сказав він.
- Люб'язний володар будинку без горища, ви б не могли утриматися від зайвих коментарів і промовчати на мою адресу, маючи при собі хоч краплю людської поваги.
- Людської поваги? Так ми ж не люди.
- А ким ми є? Невдоволено видавив із себе Карлик.
- Ми не люди, ми не тварини, ми не боги.
- Хто ми тоді?
- Ми, найімовірніше, для них якісь невідомі для людства образи, що жили в увесь час тільки в їхній уяві, і вони ніколи не зустрічалися з нами в справжньому житті, а ті, хто бачив нас, сприймали наш образ як просту галюцинацію після переобтяже-ного дня, або через отримані стресами травми, які мали такий побічний афект, відтворюючи нас як щось нереальне.
- І виходить, що я не простий Карлик?
- Ні. Ти найпростіший Карлик.
- Я не простий Карлик. Я найкращий з усіх Карликів, які коли-небудь існували.
Сидячи на землі, він ввічливо виголосив промову, і різко схопив себе за ногу, покусуючи туфлю за п'яту. Зуби впилися в каблук, голосно заричав, подивився вгору на місяць, що висів над ним, з озлобленими очима, повільно спустив погляд, уже добрий, на Чарівника, виплюнув каблук, і мовчки почав вдивля-тися солодким поглядом на спинку трону. Волоцюга подивився на нього, і ввічливо звернувся до Чарівника:
- Шановний повелитель усього чарівництва. У мене ви-никла одна чудова ідея, яка допоможе нам розв'язати ледь не всі наші, і не тільки наші, а й усіх людей проблеми. Вона безпо-середньо стосується нашого улюбленого, суперечливого улюб-ленця, - він подивився на Карлика, і рукою заплющив очі.
- І яка в тебе пропозиція? Через пальці запитав Чарівник.
- Найпростіше. Одягнути на нього нашийник і посадити на ланцюг, прикувавши його до дерева на подвір'ї Алекса для відлякування небажаних гостей і дворових кішок у нічний час. Йому буде спокійніше спати, і в нас за панує в колективі спокій, - з уїдливою посмішкою насолоджуючись помстою за втрачений сніданок сказав Бродяга.
- Ви не змінювані. Вас уже ніщо не змінить, - сказав Чарі-вник зі здивуванням на обличчі.
- За це нас сама природа наділила чарівною силою. Без нашого втручання всім жителям планети було б сумно, і не весе-ло. Без нас усе було б інакше. Нам було б нудно без нашого втручання, і наших шалених розваг, і курйозних ігор. Вони потрі-бні світу. Найімовірніше, всі громадяни ходили з сумним вира-зом обличчя і жили в депресії, - сказав Бродяга, радіючи за себе.
- Ваші філософські міркування прекрасно звучать на слух, але ви не перекладайте на мене чужу роль, і не псуйте своїм не-гативним висловлюванням мені мою заслужену і століттями прожиту репутацію, вона в мене золота, а з вашим втручанням, вона може перетвориться на зіпсовану. Я втрачу довіру. Я ні в чому не винен. Я був створений саме таким, яким я є, - не задо-волено сказав Карлик.
- Я знаю ваші спокусливі пропозиції. Це знову переодяг-нений жарт? Спочатку з мене зробите дворового пса, а потім за хочете перетворити на голодного кота, що клянчить рибу, або ж, щойно я відволікся, ви хитрістю одягнете на мене чужу роботу. Мені вже вистачило того, що минулого тижня я через вас цілу ніч бігав озером, зображуючи нічного сторожа, в той час коли всі спали. Всю ніч стрибав по воді, і стукав підборами, залякуючи сплячих киян дивними звуками, і це все лише для того, щоб во-ни міцніше спали? Не бродили вночі підворіттями. Ні. Досить на мене перекладати чужу відповідальність. Я вам не лопух, а прос-тий Карлик, - остерігаючись своїх друзів, він замовк на остан-ньому реченні.
- Мені було приємно спостерігати за тобою з даху будин-ку, коли ти цілу ніч бігав по воді, підстрибував і стукав підборами, стрибав і стукав. Подобається дивитися на таку виставу, надихає.
- Це не правильно, - з протестом сказав він.
- Ти ж хотів побути в ролі всемогутнього володаря землі. Ось зараз у тебе з'являється така можливість, треба починати з найменшого. Побігаєш пару ночей по озеру, а потім буде видно, може, і вдень отримаєш роботу.
- Хоч одну добру справу зробиш для нас, - додав Бродя-га.
- Не треба мені говорити таких невиправданих і нічим не підтверджених фраз. У мене склалося таке враження, ніби я зав-жди роблю найгірші вчинки.
- Я весь час виконую чужу, та ще й безкоштовно роботу. Набридло бігати і стукати підборами, безкоштовно. Тільки за-вдяки мені всі жителі Києва бачать солодкі сни, і висапаються.
- Не лестить собі, о великий король ночі. Ваша участь є всього лише доповненням до всього нічного, колискового сну, просто заколисуючи все місто. Ні чого поганого немає. Ви випад-ково, о великий король, не заплуталися в тенетах всемогутності, і не забули, що завдяки нашому чарівному і прихильному до нас місяцю люди бачать сни, а ми спокійно спимо. Він головніший за нас, а не ми. Ви, маленька зазначко, всього лише доповнюєте своїм стуком туфлею до її могутності приємне цокання. Під нього легше засинати.
- Я. І тільки я людям даю сни. Я маю більше впливу, ніж вона, - він знесиленим голосом сказав, заперечуючи правду, - прийде час, і я видеруся на неї, і тоді вся влада буде в моїх руках. Я стану повелителем ночі, - він голосно закричав.
- Вельми приваблива перспектива, - з усмішкою жартую-чи над почутими словами Карлика, сказав Чарівник.
- Ви не маєте права так до мене ставитися. Мої жовті туф-лі, і мій маленький зріст вам не дає права наді мною так громізд-ко сміятися, - задиристо відповів Карлик, відводячи гострий ніс у бік Бездомного.
- Вибач, друже, я тобі нічим не можу допомогти. Найімо-вірніше, у тебе така роль, і з цим уже нічого не поробиш. Ми мо-жемо тобі витягнути ноги, ти станеш на кілька метрів вищим, ніж зараз, але це тобі не дасть можливість дострибнути до місяця. Доля є доля.
- Досить із мене робити клоуна. Я не циркач із червоним носом, а престижний і перспективний Карлик.
- Перспектива? Запитав Чарівник, він одразу згадав випа-док на початку минулого століття, - смішна ситуація тоді виникла з людством після появи Карлика на ігровій біржі, він тоді накоїв чудес по всьому світу. Після його появи всі торговці акцій зляка-лися, і почали обмінювати гроші на акції, а після його відходу вони різко знизилися в ціні, і всі майже відразу збанкрутували. Серед населення Америки і Європи почала розмножуватися з неймовірною швидкістю злидні. А ті, хто залишився при здоро-вому глузді і не піддався впливу Карлика, що з'явився, його руй-нівним чарам, змогли заробити пристойні гроші. Забув? Не дуже то, ти гарний собою.
- Хто? Додав своє слово розмову Бездомний.
- Ті, хто мене не злякався, подвоїли, а можливо, й потро-їли свій капітал, - гордим голосом сказав Карлик, - я людей теж навчаю мудрості, вони не бояться нас.
- Решта населення впало в банальні крайнощі. Майже всі почали безупинно вживати алкоголь і курити цигарки.
- Не всім так добре жити як нам, - егоїстичним тоном ска-зав Карлик.
- А скількох ти своїми нічними пробіжками місцевими озерами, гасаючи то туди, то сюди, лякаючи громадян, а безглу-здими польотами нічним небосхилом скількох ти налякав випад-кових перехожих? Вони потім цілий рік відвідували психіатра, а решта, ті, хто відмовився йти на прийом, ти пам'ятаєш, що з ни-ми було?
Карлик відвів очі вбік.
- Я нагадаю, вони почали ховатися по домівках і вішати на двері по десяток замків. Вони від твоєї необдуманості та не-передбачуваності дій почали божеволіти, а ти цим хвалишся?
- Чим?
- Своєю репутацією, - наполіг на другому слові Чарівник.
- Ну, було кілька разів, і що з того? Я ж не винен, що вони так відреагували на мене.
- Із ким доводиться працювати, я не знаю, - сказав собі Бродяга.
- Я більше так не буду, - вже слухняніше відповів Карлик.
Бездомний подивився на нього, і тихо про себе сказав:
- Вискочка.
- Я все чув, - криком підмітив він, - ти краще купи собі но-ві черевики і одягнися по-людськи, - він випрямив спину.
- Цікаво наш птах заспівав. Дві секунди тому зовсім по-іншому співала, - сказав Бездомний.
- Може, ви не будете чіплятися до моїх слів, - сказав Кар-лик.
- Заспокійте свої почуття одне до одного, - сказав твердо Чарівник, - нам завтра потрібно зробити одну добру справу.
- Я теж хочу взяти участь у цьому.
- Яка справа? Карлик опустив вниз надуті щоки.
- Нам потрібно допомогти Алексу знайти його загублений шлях у житті.
- Головне, що б він випадково не знайшов дорогу, яка веде до людей у білих халатах, - твердо сказав Бродяга.
- Усе буде залежати тільки від її волі та щирого бажання бути в цьому світі щасливою людиною, я допоможу та зроблю добре діло, - сказав Карлик.
- Ні чого собі як ми заспівали. Немов кришталевий соло-вей під звуки весни, що приходить, - сказав Бродяга.
- Він сам розбереться, як йому вчинити, - сказав Чарів-ник.
- Вам видніше, о найвеличніший, Маг усіх магів, - Бездо-мний опустив голову.
Трійка образів володіючи чарівною силою, могли зміню-вати плин часу, затримуючи хвилини, години, зупиняючи їх, або ж додаючи до дня зайві години, а інколи забирати, коли як складалося. У такі самі моменти більшість киян добряче втомлю-валися і виснажувалися від роботи витрачаючи більше сил, ніж треба, не помічаючи про збільшення дня. Бувало, люди прожи-ваючи в одному дні два дні. Майстри своєї справи завжди вірту-озно приховували правду від людських очей, вигадуючи різні відмовки для редакцій місцевих газет про збільшену сонячну ак-тивність чи ще щось, але інколи вони все спрощували, і вдавали-ся до найпримітивніших способів впливу на долю.
- Маю чудову пропозицію: з приходом світанку, коли Алекс прокинеться, і зробить горнятко ранкової кави, ми покла-демо туди веселу пігулку і відправимо його в нову для нього ма-ндрівку, - Карлик з кишені дістав маленьку білу кульку і почухав потилицю зі словами, - що скажете?
- Це буде вже надто грубо для нас, але варіант не пога-ний. Залишимо його на запас, - відповів Чарівник.
- Алексу потрібно допомогти повернути самого себе, - повільно сказав Бездомний.
- Я сам усе зроблю, - сказав, і гордо підстрибнув Карлик, постукуючи в повітрі жовтими туфлями.
- Сядь на місці птах без крил. Ти своїм стрибанням роз-будиш Алекса завчасно.
- Нам потрібні свіжі ідеї, - добрим голосом запропонував Чародій.
- Давайте йому відключимо електрику, воду, закриємо на замок двері, а ключ викинемо в озеро, і він нікуди не зможе піти, буде повністю під нашим контролем, - сказав тихим голосом Ка-рлик.
- Це, звісно, добре, але ви пам'ятаєте, що сталося з на-шим районним головою, який постійно вимикав світло і воду. Її через три дні винесли на носиках лікарі місцевої поліклініки. Ми її мало до божевілля не довели.
- Так усе ж добре було, - відповів брехливо Карлик.
- Та ні чого хорошого з нею не було. Ви забули, як вона після того, як її виписали з клініки, на другий день почала бігати по поверхах і кричати голосно і не своїм голосом, - порчу навели. На будинок навели порчу за несплату боргів. Всім заплатите за комунальні послуги, - копіюючи її голос сказав він та продовжив розмову, - після її таких покликів за нею одразу приїхали у люди в синій формі, і на десять діб забрали з собою. Вона після того, що сталося, рік ходила без посмішки. Нам не потрібен такий сценарій подій з Алексом.
- З ким не буває, - тихо з-під винних очей сказав Карлик.
- У мене виникла чудова ідея, - сказав Маг.
- Ти вранці зателефонуєш йому на домашній телефон і, змінивши свій голос, представишся його директором. Скажеш йому, що з якихось причин його звільняють із роботи, а причи-ною цьому всьому буде нами створена завтра криза. Я думаю, нашому Карлику не складе труднощів її зробити, - пильно Чарів-ник подивився на нього.
- Чудова ідея, - погодившись, сказав Бездомний.
Частину плану вони виголосили вголос, а іншу половину залишили в таємниці. Їхня розмова закінчилася, а разом із нею настав світанок.