Усе почалося в тиші. Ні людських голосів і дзижчання ав-томобілів, ні пісень перелітних птахів і шуму бурхливих хвиль, ні свистячих потоків вітру, ні риб, що стрибають з води, ніде не бу-ло чути і видно ні чого і нікого. Навколо стояла з гордо піднятим підборіддям Королева - Тиша. Вона мовчала. Біля її ніг тихо ле-жав великий прозорою з синьою водою незнайомий океан. Два полотна схожих за кольором, але відрізняючись тільки за відтін-ком, злилися в одне простирадло з двома кольорами. Вологе повітря грайливо стрибало вгору – вниз та пружинно відштовху-валося від води і задоволено злітало в небо, потім падало назад на воду, і знову відштовхувалося від синього полотна і заново летіло вгору до неба. Не великими стрибками вітер мандрував по всьому загадковому океану. Жоден кит не визирав з води, ні акул, нікого не було у воді. Ніби весь океан помер у тиші і всі йо-го мешканці від чогось сховалися. Загадковий океан з'явився в загадковому місці. Його місце розташування невідоме. Навколо жодної живої істоти. Тільки промені помаранчевого кольору ви-бігали з-за обрію зігріваючи вологе солоне повітря пряним теп-лом. По всій окружності не було жодного прохідного торгового корабля, військового лайнера, пасажирського крейсера, рибаль-ського човна, нічого не було навколо, окрім одного маленького човна, що тихо застиг посередині океану. Один маленький чов-ник без вітрил тягнувся по воді, і з нього ніхто не визирав. З да-лека, нікого не було видно. Він стояв на одному місці, ніби був приклеєний до води. Але там хтось перебував і всередині міг бу-ти хто завгодно. Такий океан перебуває всередині нас, і в ньому плаває ось такий човник. Борти човна були подряпані чиїмись гострими пазурами, і місцями виднілися сліди від ударів камін-ня. "Іноді проходячи життєвий шлях, багато хто потрапляємо під удари життя, що залишають серці шрами. Їх може завдати хто завгодно: друзі, кохані, партнери по роботі, незнайомі люди, тощо. Чомусь з якоїсь причини кожен, хто перебуває поруч за-лишає на серці свої сліди. Людська природа залишає свій слід у пам'яті іншого і подряпину в душі, але такий метод мислення є хибним і в ньому немає нічого хорошого, і ніколи не буде, ра-дість відроджує радість, і ніяк по іншому не може бути, горе не повернеться щастям. Такий життєвий шлях може бути у багатьох, але в ньому немає радості, а є тільки втрата.

За бортом маленької шлюпки в носовій частині лежить шматочок брезенту, а в задній частині знаходиться непритомна невідома людина. Він дихав коротко, швидко, і це:

- Родіон. Самотній мудрець життя.

Родіон почав подавати перші ознаки життя. Чоловік сам опинився по середині невідомого океану у старенькому човні без їжі, води і без свідомості. Дивно, та як він там опинився? Він такий загадковий як і сама місцевість, тиха, злегка порожня, і невідомий океан, та й ще Королева - Тиша тут живе та усім ке-рує. Він теж опинився в її володіннях.

Родіон почав відчувати на собі прохолоду і подавати пе-рші ознаки виходу зі сплячого, несвідомого стану. Ні хто не знає скільки часу він перебуває сам посеред океану в маленькій шлюпці. Він усе забув. Роками плаває в океані без друзів і близь-ких людей, сам і тільки сам, у жахливій самотності.

Родіон відчував на собі холод океану, і шалено хотілось відчути теплий промінь прозоро-жовтого світла з вуст міського пляжу. Човен усе плив синім холодним полотном океану та міс-цями був схожий на великий шматочок висушеного дерева, що впав з висот скель у воду, зовсім випадково. Застигла вода ожи-ла, з'явилися невеликі хвилі, а Королева - Тиші пішла на спокій. Повіки очей Родіона піднялися, перед ним обсипалося теплим дощем глибоке до гіпнотичного стану небесне полотно з мале-ньким крапельками солоної води, і вони погладили йому замер-злі щоки. Усе навколо ожило. Океан став схожий на океан. Чо-вен розгойдався і невідомий у шлюпці прокинувся.

Він рукою схопив за голову, вимовив перші слова:

- Жах. Як болить голова. Напевно, я вчора перепив, і загу-ляв, як пес, що гуляє, - тихим голосом, що страждає, промовив.

Не далеко від човна без шторму піднялася хвиля завви-шки кілька метрів. Вона оксамитово штовхнула борт шлюпки і своїми краплями обсипала сонне обличчя Родіона, розкидав своє тепле пробудження. Океан його привітав. Від потрясіння тіло, що лежало в човні, повільно захитало на всі боки. Він не бачив всього навколо, не знав, і не здогадувався про своє місце знаходження, що перебуває у човні. Страх почав підкрадатися до його затуманеної свідомості разом із синіми великими просто-рами безмірної води, що розлилися біля одного і єдиного по всьому колу човника. Океан ожив з відходом тиші своїм звичним життям почав злегка грати звичну для нього мелодію свого сер-ця. По всьому водянистому полотну почали народжуватися ма-ленькі в'юнкі на поверхні хвилі - черепашки. Вони равликом пов-зли слизькою поверхнею водяного дзеркала, що віддзеркалюва-ло небо, фігурно створюючи білу прозору піну лінивими ударами об борт. Плавним рухом човен перекочувався з однієї хвилі на іншу, вони його понесли в невідомому напрямку, і так могло бу-ти аж до самої землі. Усе склалося зовсім інакше. Маленькі, а іноді великі підйоми безперервно почали нести човен у невідо-мому напрямку. Краса хвиль засяяла могутністю. У далині вони не такі небезпечні, як поблизу. Одним лише рухом вони можуть забрати життя людини. Будь-який опір проти їхньої сили марний. Для пірата, моряка, простого мандрівника вони страшніші й не-щадніші за злого ворога. З ним іноді можна домовиться, а з ни-ми ні. Їхня смертельна сила у величі та кількості. Вони можуть з маленьких хвилечок створювати великі скелі великих неприєм-ностей і труднощів "як і сама людська впертість". Їхня воля буває прекрасною, блискучою, грайливою, заморожувати погляди, вражаючи кількістю відтінків в одному кольорі хвилі. Вранці вони особливо прекрасні, і так само небезпечні. Родіон, злякавшись грайливих хвиль, схопив рукою внутрішній виступ човна. Він був застарий для подорожей. Страх наближався, і ставав сильнішим. Він подивився на всі боки, закрутив головою намагаючись огов-татися. Думки в ньому плавали перед очима як і він сам в океані. Не розуміючи ситуації, він не знав, де перебуває.

Зі здивуванням сказав самому собі:

- Напевно, я вчора випив зайвого.

Родіон нічого не зрозумів і повільно впав на спину. На-ступне запитання самому собі прозвучало тихіше:

- Що зі мною сталося? Де я зараз перебуваю?

Слідом за ним було сказано ще одне таке запитання:

- Що за дивний приглушений звук всюди хльостає? Чому мене носить на всі боки?

Руками намацав очі, протер їх, подивився вгору і перед собою. Раптово його засліпило яскраве денне світло, він швидко прикрив очі й думками повернувся до самого себе, відчуваючи щось у грудях, сказав:

- А, що вчора було?

На хвилину йому здався вчорашній день сьогоднішнім, ніби вчора ніколи не було.

Родіон злякано сказав:

- Я нічого не пам'ятаю. Де мої спогади? Вчорашній день я теж не пам'ятаю, а що було позавчора, я теж не пам'ятаю, де я так надирався?

Він добряче напружив лобові м'язи, намагаючись прига-дати хоч крихту свого життя, але ні чого. Видав невдоволене гар-чання і ліг назад. У ньому була одна порожнеча, не міг згадати себе. Лежачи на спині подивилася на прозоре блакитне небо і почав повільно плисти в легкий туман спокою, виглядаючи десь далеко білі, тьмяно сяйні зорі, які десь сяяли. Наближалася ніч.

Він поставив собі запитання:

- Хто я?

- Дивно, але я не знаю.

- Чому я лежу на мокрих дошках? Тихим, обережним го-лосом він додав.

- Я не знаю.

- Що я можу робити тут і зараз?

- Перше, що мені треба, так це поворухнути ногою і пере-конатися, що зі мною все гаразд, і я живий.

Родіон підняв праве коліно і відчув п'ятою холодну воду.

- Із цим усе гаразд, я відчуваю, я живий, - хвилюючим то-ном сказав він.

- Може я потрапив у корабельну аварію? Цікаве питання.

- Можливо, але до цього я ще маю дійти, а спочатку тре-ба перевірити, чи все гаразд із руками.

Родіон підняв праву руку вгору, зігнув пальці в кулак, наче висмикуючи крихітний шматочок прозорого неба, ночі, яка вже наставала.

- Тут теж усе гаразд. Руки й ноги на місці. Тьху, так я ж сплю, - він весело сказав, і усміхнувся.

Рука плавно долонею пройшлася по кривих вигинах про-стору в спробі розвіяти можливий сон. Він хотів переконатися в тому, що це сон, і хотів якомога швидше прокинутися. Такий різ-кий, несподіваний поворот подій міг у його долі всього лише бу-ти простим сновидінням. Ні, це була його справжня реальність, але він вирішив для себе перевірити:

- Чи не сон це. Зараз перевіримо.

Стиснув руку в кулак і з усього розмаху заліпив ним у борт човна, сказав:

- А, - голосно закричав, - це не сон, - він підскочив, стан-цював і сів на місце, - як же боляче.

Човен накрила хвиля, розгойдав на всі боки, Родіон зва-лився на підлогу.

Долоню поклав на руку:

- Що це було?

Розгубившись, він ні чого не розумів, і не міг пригадати як тут опинився. Страх заволодів ним і він сховався за борт човна, притискаючи до обличчя обидві руки. Завмер. Пролунав найгру-біший стукіт об дерево з іншого боку. Хвиля напала на борт чов-на. Пару прозорих крапель упали на верхню губу і повільно ско-тилися йому на язик. Він спробував солону воду й одразу почав її випльовувати, роблячи мавпяче обличчя, він заговорив:

- Ні. Я не повинен боятися. У мені немає страху. Я нічого не боюся.

Виглянувши через верх борту, він побачив одні великі хвилі по всій синій площині, а зверху над ним було небо. Напри-кінці горизонту між двох полотн виднілася лише одна зелена розділювальна смуга. Океан і небо. Родіон через пальці подиви-вся вдалину і голосно закричав:

- Де я?

У відповідь йому ніхто, нічого не відповів.

- О, Боже, навколо одна вода.

У розпачі він поклав підборіддя на мокру футболку, за-плющив очі, і стало темно. Почав сумувати за своїм домом.

- Я нічого не знаю, мені так хочеться додому як ніколи.

Ліг на колишнє місце. Опинившись у безвихідному ста-новищі, він за короткий проміжок часу почав розуміти свою без-вихідну ситуацію, а ще не знав свого минулого і тих причин, че-рез які опинився тут посеред океану сам у човні. Одна маленька плямочка плавала посередині великого океану. Навколо були відсутні всі ознаки будь-якого життя. Родіон не розумів нічого. Усюди була одна вода, а він перебував сам у човні, так само як і в житті.

У ньому загорілася думка:

- Не здаватися і тримати при собі розум.

Вітер спалахував і згасав. Холодна, прозора вода просо-чувалася крізь маленькі отвори колод. Футболка намокала і при-липала до тремтячого тіла. Родіон побачив те, чого він найменше очікував, побачив смерть. Під брезентом заблищала шерсть ще невідомої для нього тварини з великими пухнастими лапами, які визирали з-під нього. Придивившись, він побачив справжню жи-ву Пантеру. Вона лежала із заплющеними очима і важко зітхала. Її дихання переливало темну шерсть по всьому тілу, тим самим оживляючи її присутність. Пантера була справжнісіньким хижа-ком. Скільки на її лапах пішло життів? Тільки вона сама знала від-повідь на це питання. Родіон став жертвою у човні. Він опинився в убогій шлюпці сам на сам зі смертельно небезпечною кішкою. Навколо була тільки одна небезпека. У нього не було жодних шансів втекти від неї або поплисти кудись за горизонт землі. За бортом був лише один океан, але в нього були всі шанси побо-ротися з нею і чого він найбільше остерігався. Родіон тихо й по-вільно підвівся. Не створюючи зайвого шуму притулився спиною до носа човна і, як коник, що злякався, заліз на кінчик корми, завмер в очікуванні. Присів на коліна, з небезпекою подивився на її заплющені очі й мотузкою обхопив ноги руками, пальці зче-пив в один сталевий замок. Дихання стало хвилястим і перерив-частим. Застиг в очікуванні. Він так само не знав того, як вона опинилася разом із ним в одному човні. Від неї можна було очі-кувати всього чого завгодно, раптового нападу, і смерті.

Сидячи на кормі, він випадково подивився вздовж борту і побачив дерев'яну гілку, що лежала вздовж нього, схожу на ве-сло. На мить воно стало для нього чарівним, і з'явилося з нізвід-ки, і могло врятувати йому життя. Родіон обережно схопив його за вологу рукоятку, і захищаючись від кішки, сильно притиснув до себе. Вона відкрила повіки, і побачив її хижі з хитрим візерун-ком чорного кольору очі. Хвилювання похитнуло рівновагу, і він випадково вдарив веслом об борт. Пролунав глухий стукіт. Гост-ре котяче вухо кішки поворухнулося, зігнуло вниз гострий кінчик верху. Тепер урівноважене дихання переливало по всій спині білий блиск хвиль на чорній доглянутій шерсті. За цим ударом пішов наступний, але він уже був створений хвилею, а не Родіо-ном. На подив нічого не сталося, вона спокійно лежала на своє-му місці й відпочивала у своєму сонному царстві. Як йому, так і їй нікуди було бігти. Родіон послабив хватку і приспустив вниз до ніг затиснуте на грудях весло. Він повернув голову і побачив по краях горизонту різних кольорів самотній сірий із холодом усе-редині страх. На горизонті з'явилося лякаючи до жаху темне з сірим відтінком військо грізних хмар. Вони повільно наближали-ся. Він не тільки опинилася посеред океану з небезпечною спля-чою кішкою, а ще й зі штормовими хмарами, що наближалися від горизонту. Тихими рухами весла почав гребти в бік та подалі від небезпеки. Раптово виникла навколо човна невидима магіч-на сила. Вона почала затягувати човен у бік хмар, що наближа-лися, настільки швидко, наскільки Родіон віддалявся від них. Що сильніше він веслував, то ближче він до них ставав.

Приємний шум хвиль, і м'які хльосткі удари весел об воду ненадовго рятували моряка від загибелі. Він махав веслом, опу-скаючи його на половину у воду, намагався відплисти якомога далі від грози. Через кілька хвилин через втому Родіон зупинився і пошепки сказав:

- Господи скажи мені, що це за світ? Де я перебуваю? Не-вже до мене наближається моя смерть, яка оточила мене з усіх боків. Невже прийшов мій час?

- Я забув, хто я, і як мене звуть. Я не хочу вмирати, не знаючи де я.

Родіон не пам’ятав своє ім'я. Не знав, де перебуває, і йо-му загрожувала смерть. Не витримав і прямо встав на ноги. Душа моряка підняла його. Погляд упав якорем на темну вдалині воду. Страх заволодів усім тілом, він почав стукати по дні човна закли-каючи ногами:

- Смерть, я хочу з тобою побачитися. Я тебе більше не боюся. Судилося, так судилося мені сьогодні покинути цей прек-расний світ. Вийди і покажися боягузлива дама.

Вітер змінив свій напрямок. В океані щось змінилося, не судилося сьогодні нашому моряку раз і назавжди залишити нас. Різко все змінилося. З'явилися приємні теплі потоки вітру. За ска-зане йому доведеться понести покарання. Хвилі стали більшими і не такими страшними і лякаючи як були, але їх стало набагато більше, ніж було. Старенька шлюпка почала підніматися вище і частіше. У воді з'явився не великих розмірів вир. Човен закрути-вся.

- Не цього разу. Я нікуди не піду з тобою. Ти чуєш мене. Я буду жити, - сказав Родіон і підняв голову догори радіючи сказа-ному.

Світ навколо нього почав перетворюватися на темний туман із великими хвилями та грізністю хмари. За дві хвилини з'явився жовтий упереміш із білим блиском нічний і єдиний у всьому світі чумацький шлях. Небо загорілося вночі. Чорна кішка в човні поворухнула великою вовняною лапою, оголила гострі кігті. Незважаючи на шторм, вона спокійно лежала в човні й не ворушилася. Пантера прокинулася. Родіон швидко схопив рука-ми весло, відчув на смак небезпеку, а може бути й загибель, він завмер. Моряк зайняв оборонне становище, що скувало і човен зупинився. Океан затих. Човен закрутився стоячи на одному мі-сці. Далеко від нього в районі горизонту намалювалася пунктир-на темна лінія. Ще покрутившись на місці кілька десятків разів, він зупинився.

Зорний погляд Родіона побачив цю лінію і від радості за-кричав:

- Так, земля.

Від гучних слів піднявся жах, що таївся весь цей час під брезентом. Кішка гострим поглядом подивилася на людину. Хвіст піднявся догори, вона повільно підвелася, витягнула де-монстративно лапи вперед і ліниво позіхнула, проігнорувавши грозу. Слідом за її діями пролунав грім, океан затрусило, з неба впала темрява, яка забрала собою Родіона. Він, перебуваючи в суцільному мороці, стоячи не рухаючись, пошепки промовив:

- Що це було?

У слід його слова в темряві хвиля, що впала через борт човна, звалила його з ніг. Він знову втратив свідомість. Усе зати-хало. Через деякий час човен прибило до берегів землі, що з'явилася. Тіло моряка викинуло на берег. Родіон, який лежав на березі, відчув на обличчі маленькі колоски морського піску та музику міста Київ.