П'ятнадцять метрів

Nadine Tikhonovitch

Зимова ніч, і небосхил зелений, Душа тремтить, і тане сніг... Сьогодні день, скажи, скажений? Невже ми досі уві сні? Три роки... Ще і досі осінь? Я знов блукаю у пітьмі, Тебе знайти ж бо я не в змозі — П'ятнадцять метрів до землі. Між нами хвилі, навіть зорі, Між нами синє забуття... Я за тобою кинусь в море — Між нами вічність та життя... Я знаю, є кохання справжнє — Його притулок між світами, Ми далекі?.. Ні... Та майже Зрослися сльози із літами... То тихий сон, зелена вічність — І вірш між пальців завмира... Я знаю, ти чекаєш, ніжність, І засинаю близь вікна... П'ятнадцять метрів — шлях до тебе... І птах поранений зі скелі — В житті такому є потреба? П'ятнадцять метрів над землею...

2021-01-31 23:19:40

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (3)

Кэти

причём в прямом и переносном смысле😅 ну, если исходить из содержания...🙄

Відповісти

2021-02-08 14:11:34

Твоя Відьма

😭

Відповісти

2021-03-20 19:08:22

Подобається

02katy18

🖤🕯️

Відповісти

2021-10-15 19:58:15

Подобається

Інші вірші поета

Ти вабиш мене Парасолька Шостий рік А я не знала...

Інші поети

Татьяна Семенюк

@Belka15

Юнита

@neizvestnaya_kim

Mimi Meow

@Mimi_meow

Схожі вірші

Всі

Приходи (RU-UA)

Ай

Черничные пироги, молоко с мёдом. Приходи. Почитаю тебе стихи и раны замажу йодом. Буду исцелять поэтапно все твои трещинки и порезы, даже в твоё заледеневшее сердце, поверь мне, — смело полезу. Повір! Залізу без страху. Без жалю, не боячись. Бо наше розпалене вогнище змушує бути хоч чимось. І тільки не хвилюйся — ми не розчинимось. Ні одне у одному, ні у часі. Мы снова столкнёмся, неспособные противостоять этой связи. Истощенные, но в друг друге, нашедшие дом. Якщо не перше життя, то і не перший том. Не перший різновид мов у моїх віршах. Не найдёшь меня в жизни? Отыщешь во снах. За той дверью, где я нам в пирог добавляю чернику. Приходи. Мне одной без тебя здесь ужасно дико.

1072

ᴅɪᴀɴᴀ ᴍᴀʏ

А море сліз вже висохло давно. Давно забуті фото й переписки. Я живу неначе у кіно, І це кіно трагедія, не більше.

8714