Хто вимикає нам сонце?
Nadine Tikhonovitch
Хто вимикає нам сонце, Як тільки настане наш день? Хто позбавляє емоцій Потужним потоком людей? Хто же на полі для шахів Переставляє фігури Та беззахисних монахів Знов підставляє під бурі? Хто же чорними фарбами Наші продовжує смуги? Нам словами хто марними Рубає крила і руки? Без моралі та жалості Ніж хто встромляє у спину? Але, всупереч слабкості, Нас же ніхто не зупине? Скільки квадратів ще чорних Ще б не зустрілось за рогом, На всіх фронтах після шторму Чекає нас перемога.
2023-05-28 04:16:58
11
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Твоя Відьма
Окрім, фронту воєнного, ще й своїх вистачає, але перемога у будь-якому разі буде за нами!
Відповісти
2023-05-28 13:58:31
1
Nadine Tikhonovitch
@Твоя Відьма саме так
Відповісти
2023-05-28 15:01:34
Подобається
Інші вірші поета
Раптом це не Ви? Минуле так безсовісно... Повертайтесь живими! На "Ви"
Інші поети
ikram tahr
@ikram_tahr
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12097
Темнота теней ночи ...
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Пусто стало без границы Ночь взошла забрав луч дня Темны улицы, как тишины темницы , Освещает только свет одного фонаря ... Покров одеяла ночи вкрыто небо В далеке не страшны мне тени ветвей И не будоражит больше холод ветра , Что касается руками глубины очей ... Бурю льда он не приносит Темнота стала привычна мне Звук сверчков не веет грустью Больше ничего бояться нет... Свет от звёзд полны свеченьем Они стали снов мечты путей Для того , кто вдруг заблудит И поддастся темноте своей ...
44
13
2282