Україна буде завжди!
Nadine Tikhonovitch
Моя країна буде завжди — Не здолають нас кати, Моїй країні зараз тяжко — Мою країну б'ють "брати". Моє вогнем палає небо, Моя земля залита кров'ю — Нам усім "братів" не треба, Не потрібна ваша мова!  Цар жене своїх холопів — Їх помножимо на нуль!  Скільки наших файних хлопів Від ворожих гине куль... Ви на наші землі стільки Задивлялись поколінь, Що насправді і не дивно — Увірвались в день один... Ні, не вдень, а серед ночі, Поки діти мирно спали, Ви нахабно — милий отче! — Наносили нам удари... Та не вдався план царька — Україну взяти складно, А тому орда тіка — Надавали ми їм знатно! Гей, москалику вонючий!  Геть із нашої землі!  За Маріуполь і за Бучу Відповісиш ти на суді!  Так! Україна буде завжди! Буде наш усюди гімн! Наша мова є найкраща!  Ми повстанемо з руїн!  Спалим ваш ми "триколор": Прапор наш — це поле й небо!  Як сміття вас — за кордон: Нам "братів" таких не треба! Весна 2022 р.
2022-10-19 15:47:05
22
8
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (8)
Леся Українка
🙏💙💛
Відповісти
2022-11-09 22:05:47
1
Королева Вікторія
Аплодую стоячи 👏👏👏👏
Відповісти
2022-11-27 01:06:33
1
Тигриця
Прекрасний вірш!
Відповісти
2022-12-18 17:10:27
1
Інші вірші поета
Ще боляче... Гідна лиш ковдра Світ був завжди сповненим втрат... Своєю дорогою
Інші поети
Інга
@troubled_soul
Схожі вірші
Всі
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
3943
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11446