По небосхилу зоряної ночі
По небосхилу зоряної ночі
Блука напівпрозорий силует –
Селена*, що блискучі свої очі
Сховала від доскіпливих планет.
Вона спускається тихенько з неба
За кроком крок, ледь чутно уві млі,
Хоч потай, хоч таємно, та їй треба
На мить пройтись по стомленій Землі.
За кроком крок, не збитися зі шляху
І забрести в печеру серед гір.
Туди щоночі йде вона без страху,
Не поміча образ небесних зір...
Бо тут, під кам'яним склепінням гроту,
Ендіміон прекрасний мирно спить.
Селена замилується ним потай,
Й торкнеться вуст вустами – лиш на мить...
Бо він – єдиний серця її владар,
Хоч і не може відповісти на любов,
Вона усе ж і тому диву рада,
Що може милуватись знов і знов...
*Селена – богиня Місяця у давньогрецькій міфології, закохана у пастуха Ендіміона.
2024-05-24 01:40:43
5
2