Птаха

Фαйղα Եօթթí #AР #FN

«Ти вільна, птахо, вибирати напрям», — чому слова ці в сутінковім місті такі болючі простотою зваби? такі пекельні і кусюче рідні? Щодня питаюся в розумних цього, от тільки знаючим байдуже навіть питання чути з дурнуватих країв, бо там не може існувати слово. І ось, блукаючи, по місті в тиші самотню птаху перестріну раптом, немов із казки — золотаве свято! чому вона так чарівливо дише? Думки почувши, оченята птахи раптово глянули з вогнем у душу, такі суворі, взагалі неслушні! і страх скував, і невдаванно взнаєш... Що смерть — акторка, в незрівнянній вроді: комусь звичайна з підземелля пані, для мене — птаха, що співа незнане приємним голосом в оцій пригоді!... Та не сьогодні забере з собою! «ти вільна, птахо, вибирати напрям, якщо це місто не приносить радість!» — вона кричала ці слова мольбою. І я почула, я почула — справді! життя мізерність в спорожнілім місті, тому я завтра покидаю, звісно, ці хворі стіни! і безмежно радо! я вільна птаха вибирати долю завжди приємну, щоб не бути злою. #некромолитви *** Переклад в коментарях 🔽🔽🔽

2021-08-03 20:54:29

26

25

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (25)

Фαйղα Եօթթí #AР #FN

@Анна Яровая нічого страшного :)

Відповісти

2021-08-12 13:51:12

Подобається

Фαйղα Եօթթí #AР #FN

@Писатель В Кофейном Кардигане дякую)

Відповісти

2021-08-12 13:51:28

Подобається

Фαйղα Եօթթí #AР #FN

дякую)

Відповісти

2021-08-12 13:51:47

Подобається

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11240

Разве сложно сказать...

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...

53

16

3080