Поцілунок Плутона
Інга
Пронизане болем відчуття, Що триває лічені хвилини, Тягнеться для тебе буквально все життя, І дух гниє ізсередини. Посинілі губи, бліді щоки, А очі стали як скельця. О, схоже на оті, що на уроки, Приносив ти два білі камінця. Вени страшно-гидко почорніли На білому, як молоко, лиці. Колись те славне тіло гаряче пестили, Тепер же мерзне у лихій землі. Кров була багряно-ніжна, Жагуча, неначе свіжий чай. Тепер густа і безпросвітна, Холодна, як зимова сталь. Сам Плутон тебе уже цілує, Безсоромно лащить і ніжить. Коханий безпощадно дні свої вбиває. На коханій тихо-мирно спить.
2020-04-04 13:13:46
3
0
Інші вірші поета
Ящик з життям на замку Колючий спогад ДУША? Границя вічного
Інші поети
Seven
@ASEVENDOK
Схожі вірші
Всі
Question 1?/Вопрос 1?
shadowlinxxx morgan
The girl that questions everything,is a girl that needs many answers.She wanders the earth trying to find the person that can answer her many queries.Everthing she writes has a hidden question that makes her heart ache and her head hurt.She spends days writing sad story's that she forgets her sad life.Shes in a painful story that never ends,she's in a story that writes itself.The pages in the book were filled ever so easy,because her heart wrote it for her.She spent her life being afraid,that's what made it so boring.Finding her passion was easy,but fulfilling it was the hardest part of all.Her writing may be boring and sad,but it's what keeps her sane. "She had all the questions in the word,and he had all the answers." Lillian xx
45
8
4540
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12271