Хто вони?
Люк видає вже знайомий мені низький рик, це його звичайна відповідь в ситуаціях, коли він не знає, що сказати.
- Ти зустрічалася тут з кимось?- він хмуриться. Пильно дивиться на тебе, чекаючи відповіді.
- Так.... - моє признання виводить Люка з себе. Він б'є кулаком по долоні, намагаючись стримати свій гнів.
- Це була велика помилка, Еліс. Велика помилка! Ти використовувала свій телефон?
- Так...
- Де він?!
- Ось.... - Люк вихоплює у мене телефон і з розмаху кидає його. Телефон з гучним стуком приземляється на шосе.
- Ти з глузду з'їхав, Люк! - я біжу на середину дороги, сподіваючись підібрати телефон. Але перш, ніж я встигаю схопити його....Повз проноситься пікап. Він двічі наїждає на телефон - один раз переднім колесом, другий - заднім. Сумнівів бути не може: він загинув.
- Я дізнався, що тебе переслідують і я навіть знаю хто!!! Вони могли визначити наше місце розташування по сигналу твого телефону. Ти не розумієш наскільки вони небезпечні?!
- Хто вони?
- Ці люди можуть здерти шкіру з живої людини просто заради забави! Нам йти, негайно! - в його голосі звучить така тривога, що мене охоплює паніка. Я ціпенію.
- Ходімо до машини. - він взяв мене за руку і я слухняно йду за ним, моя свідомість просто відключилася.
Я приходжу в себе в машині. Переводжу погляд і бачу Люка за кермом, вся його увага зосереджена на дорозі. Він їде дуже швидко.
- Еліс?
- Що таке, Люк?
- Я тебе кликав, але ти не відповідала. Все в порядку?
- Так, я просто задумалася, не хвилюйся.
- Пробач....Я не збирався лякати тебе страшними історіями.
- Але....це правда? Про людей які шукають мене? Вони вже здирали з когось шкіру? - Люк не відповідає, і це багато про, що говорить. Далі ми їдемо мовчки.
- (Люк став таким мовчазним і виглядає засмученим.) Люк? Все добре? Схоже, тебе щось турбує.
- Ще б.
- Ясно. Не хочеш поділитися? - він робить різкий вдих і повільно, стомлено видихає немов намагаючись стримати роздратування викликане моєю наполегливістю.
- Ти правда хочеш знати про, що я думаю? Добре. Я скажу тобі. Я думаю, що ти вчинила дуже нерозумно. Тобі пощастило що я першим тебе знайшов. Знаєш чому? Я навіть думати боюся, що було б з тобою, доберись ці хлопці до тебе раніше! - лице Люка почервоніло він кипить від злості.
- Слухай, пробач, добре? Я просто не розуміла, наскільки ця ситуація небезпечна. Мені здавалося, що я чиню правильно. Звичайно, ти можеш звинувачувати мене за це....
- Гаразд. Забули про це. Тільки наступного разу просто попередь мене що кудись збираєшся, добре?
- Добре! - тепер нас обох влаштовує мовчання і весь залишок шляху ми їдемо в затишній тишині.
Середина дня, тепло, але злегка дне прохолодний вітер. Я сиджу на дивані, попиваючи каву. Як раптом наді мною нависає тінь, я піднімаю голову і бачу Люка а за ним, на мій подив стоїть, детектив Джаред Ходжес з італійського підрозділу поліції.
- ( Що з ними не так? Вони виглядають дуже розсердженими) В чому справа? Це досить грубий спосіб побажати хорошого дня.
- Ми знаємо хто ти.
- Та невже? Я тоже знаю хто я, тому в нас багато спільного.
- Ми знаємо, що ти журналіст-слідчий з Ла Стампа. Ти та хто пише про Коза Ностру.
- (Чорт! Я повинна була здогадатися. Джаред йому сказав, він знає мене, бачилися пару раз) Хіба це не зближує нас?
- Досить жартувати! Це тобі не якийсь там анекдот, це реальна справа в якій ти без моєї допомоги можеш опинитися за гратами! - Люк би продовжував свій монолог доти доки не задзвенів телефон.
- Я відповім (Ехххх, нотації він мені читати буде, тоже мені....)
- Ало? Хто це? - в трубці почувся вже знайомий мені чоловічий голос.
- Привіт, Еліс! Як чую ти ще жива, шкода.
- Що тобі потрібно! Відповідай?!! - Люк з тривогою подивився на мене. Голос в трубці відповідає.
- Хахаха!!!!! Мені потрібна твоя смерть!!!!!! - я подивилася на Люка зі страхом в очах він раптом забирає у мене з рук телефон і кидає його на підлогу. Але телефон перейшов на гучний зв'язок.
- Детектив тобі не вдасться її захистити.
- Хто це був?
- Це був той самий голос що і біля оперного театру.
- От сучий син! Він знає твоє теперішнє місце проживання.
- Куди! У тебе є пропозиції а то в мене немає!
- Я знаю куди, ми можемо поїхати - сказав Джаред який весь цей час просто спостерігав. - Там тебе будуть шукати в останню чергу.
- Що ж ти раніше мовчав! Еліс, збирайся, ми їдемо.
- Добре!
- Ти зустрічалася тут з кимось?- він хмуриться. Пильно дивиться на тебе, чекаючи відповіді.
- Так.... - моє признання виводить Люка з себе. Він б'є кулаком по долоні, намагаючись стримати свій гнів.
- Це була велика помилка, Еліс. Велика помилка! Ти використовувала свій телефон?
- Так...
- Де він?!
- Ось.... - Люк вихоплює у мене телефон і з розмаху кидає його. Телефон з гучним стуком приземляється на шосе.
- Ти з глузду з'їхав, Люк! - я біжу на середину дороги, сподіваючись підібрати телефон. Але перш, ніж я встигаю схопити його....Повз проноситься пікап. Він двічі наїждає на телефон - один раз переднім колесом, другий - заднім. Сумнівів бути не може: він загинув.
- Я дізнався, що тебе переслідують і я навіть знаю хто!!! Вони могли визначити наше місце розташування по сигналу твого телефону. Ти не розумієш наскільки вони небезпечні?!
- Хто вони?
- Ці люди можуть здерти шкіру з живої людини просто заради забави! Нам йти, негайно! - в його голосі звучить така тривога, що мене охоплює паніка. Я ціпенію.
- Ходімо до машини. - він взяв мене за руку і я слухняно йду за ним, моя свідомість просто відключилася.
Я приходжу в себе в машині. Переводжу погляд і бачу Люка за кермом, вся його увага зосереджена на дорозі. Він їде дуже швидко.
- Еліс?
- Що таке, Люк?
- Я тебе кликав, але ти не відповідала. Все в порядку?
- Так, я просто задумалася, не хвилюйся.
- Пробач....Я не збирався лякати тебе страшними історіями.
- Але....це правда? Про людей які шукають мене? Вони вже здирали з когось шкіру? - Люк не відповідає, і це багато про, що говорить. Далі ми їдемо мовчки.
- (Люк став таким мовчазним і виглядає засмученим.) Люк? Все добре? Схоже, тебе щось турбує.
- Ще б.
- Ясно. Не хочеш поділитися? - він робить різкий вдих і повільно, стомлено видихає немов намагаючись стримати роздратування викликане моєю наполегливістю.
- Ти правда хочеш знати про, що я думаю? Добре. Я скажу тобі. Я думаю, що ти вчинила дуже нерозумно. Тобі пощастило що я першим тебе знайшов. Знаєш чому? Я навіть думати боюся, що було б з тобою, доберись ці хлопці до тебе раніше! - лице Люка почервоніло він кипить від злості.
- Слухай, пробач, добре? Я просто не розуміла, наскільки ця ситуація небезпечна. Мені здавалося, що я чиню правильно. Звичайно, ти можеш звинувачувати мене за це....
- Гаразд. Забули про це. Тільки наступного разу просто попередь мене що кудись збираєшся, добре?
- Добре! - тепер нас обох влаштовує мовчання і весь залишок шляху ми їдемо в затишній тишині.
Середина дня, тепло, але злегка дне прохолодний вітер. Я сиджу на дивані, попиваючи каву. Як раптом наді мною нависає тінь, я піднімаю голову і бачу Люка а за ним, на мій подив стоїть, детектив Джаред Ходжес з італійського підрозділу поліції.
- ( Що з ними не так? Вони виглядають дуже розсердженими) В чому справа? Це досить грубий спосіб побажати хорошого дня.
- Ми знаємо хто ти.
- Та невже? Я тоже знаю хто я, тому в нас багато спільного.
- Ми знаємо, що ти журналіст-слідчий з Ла Стампа. Ти та хто пише про Коза Ностру.
- (Чорт! Я повинна була здогадатися. Джаред йому сказав, він знає мене, бачилися пару раз) Хіба це не зближує нас?
- Досить жартувати! Це тобі не якийсь там анекдот, це реальна справа в якій ти без моєї допомоги можеш опинитися за гратами! - Люк би продовжував свій монолог доти доки не задзвенів телефон.
- Я відповім (Ехххх, нотації він мені читати буде, тоже мені....)
- Ало? Хто це? - в трубці почувся вже знайомий мені чоловічий голос.
- Привіт, Еліс! Як чую ти ще жива, шкода.
- Що тобі потрібно! Відповідай?!! - Люк з тривогою подивився на мене. Голос в трубці відповідає.
- Хахаха!!!!! Мені потрібна твоя смерть!!!!!! - я подивилася на Люка зі страхом в очах він раптом забирає у мене з рук телефон і кидає його на підлогу. Але телефон перейшов на гучний зв'язок.
- Детектив тобі не вдасться її захистити.
- Хто це був?
- Це був той самий голос що і біля оперного театру.
- От сучий син! Він знає твоє теперішнє місце проживання.
- Куди! У тебе є пропозиції а то в мене немає!
- Я знаю куди, ми можемо поїхати - сказав Джаред який весь цей час просто спостерігав. - Там тебе будуть шукати в останню чергу.
- Що ж ти раніше мовчав! Еліс, збирайся, ми їдемо.
- Добре!
Коментарі
Показати всі коментарі
(1)