Пройшло декілька днів, як ми переїхали в новий сховок. Це виявився, великий особняк, з власним басейном і садом в якому я люблю прогулюватися. В цей день, я солодко спала. Але мене грубо розбудив удар по столу.

- А!

- Я привіз тебе сюди не заради того, щоб ти цілими днями спала. Нам потрібно обговорити важливі питання.

- Але зараз тільки сім ранку, Люк....

- Неважливо. Я хочу задати тобі ще кілька питань щодо офіцера Райкера який тебе допитував. Ти не помітила нічого дивного під час допиту?

- Хмммм..... Я пам'ятаю, що він був грубим придурком. Не знаю, може у нього день не задався, але...

- Так, він такий. Придурок вищої категорії. Його багато хто не любить.

- І він не вміє керувати своїм гнівом. Це я помітила.

- Що ж, може ще щось було?

- Мені здалося дивним те, що він начебто хотів мене зламати.

- Це природно....

- Ні, ти не зрозумів.

- Що саме?

- Начебто він знає хто насправді вбивця.

- Що? Звідки здогадки?

- Він весь час з кимось переписувався.

- Хмммм..... треба буде перевірити.

- Ти вкрадеш його телефон?!!

- Ні. Просто взламаю його.

- Вау. А слідчі непогано мислять. Невже ти і так вмієш?! - Люк знизив плечима і закотив очі.

- В тому-то і весь сенс. Гаразд, нас чекає багато роботи.

- Роботи? Я вам потрібна? А то я хотіла прогулюватися.

- Еліс. Ти повинна розуміти, що в нинішніх обставинах  тобі потрібно бути обережною в спілкуванні.

- Я ні з ким більше не зв'язувалася, крім того дня з моїм репортером в журналі.

- Ти зв'язалася з репортером?! З тим чия робота полягає в тому щоб ГОВОРИТИ!!!

- Не хвилюйся! Він мій хороший друг. Він ніколи не видасть наш секрет.

- Справа не в цьому!!! Справа в тому, що ти НЕРОЗУМНА!

- Заспокойся! Все нормально...

- Я не зможу тебе захистити, якщо ти будеш продовжувати ось таке витворяти! Якщо через твою тупість я потраплю в неприємності.... То я люб'язно поверну їм твою ДУРНУ ДУПУ!!!!!

- Ти не розумієш, Люк я.....

- З цього моменту тобі не дозволяється контактувати з кимось без мого дозволу!!!

- Що?????

- ЯСНО ТОБІ?!! - він вилітає з кімнати, ляскаючи дверима.

- (Що за тип! Нестерпний, грубий....красивий, сильний.....СТОП, ЩО? Невже я? Ні ні ні....)

   Здається, я можу зрозуміти підозри Люка. Але я поважаю Роббі. Як би там не було, його я знаю куди краще, ніж Люка. Наступну половину дня, я не бачилася з Люком, навіть під час їжі ми не розмовляли, сиділи в тиші. Переривав цю тишу, телевізор, який був увімкнутий на фоні.

      Наступного ранку я застаю Люка за приготуванням сніданку.

- ( Він навіть готує з бездоганною концентрацією.) Ммм, як смачно пахне..

- Дякую. Якщо хочеш, я можу з тобою поділитися.

- Не відмовлюся. Як тобі спалося?

- Сносно. А тобі?

- Не погано. Може, моєму положенню зараз і не позаздриш, але я впевнена, скоро все налагодиться. Правда?.

- Ага. - відповів він сухо, і повернувся до приготування.

- ( Ображається....) Люк...

- Що?

- Пробач, мене....

- За, що?

- За те, що я тебе не послухала. І промовчала, що я ходила на зустріч з репортером....

- Проїхали. Надіюсь, тепер ти будеш думати головою, перш ніж щось зробити.

- Тепер знаю...

- Все готово. Поїмо, і поїдемо. Сьогодні у нас великі плани.

- Куди саме? Що за плани?

- Мене покликали. Відбулося ще одне вбивство.

- Що?! І мене ти візьмеш з собою?!

- Так як ти моя напарниця, ми повсюди будемо разом.

- Еххххх......

- Не бачу радощів в твоїх очах.

- Людина померла, тут немає чому радіти.

- Так, ти права. Але ж, цікаво розслідувати злочин? Хіхіхі~- Люк припинив снідати, тепер він підпер рукою голову і посміхаючись дивився на мене.

- Ти....психопад, чи, що?

- Я не психопад. Скоріше соціопад.

- Точно.

- Якщо ти поїла, збирайся. - Люк встав зі столу.

- Зараз! Дай тільки пальто накинути!

- Чекаю біля машини!

   Коли я була уже готова, Люк, як справжній джентльмен, відкрив мені двері машини.

- О! Дякую...

- Сідай, ми запізнюємося! - Люк, хлопнув дверима, сів за руль, і ми рванули на місце злочину.

- Легроу! Не скажу, що радий тебе бачити!

- Можу теж саме сказати і про тебе, Люк!

- Скільки в нас спільно! А ж живіт крутить...

- Ха-ха. Ти знову, привіз її з собою? - Легроу показує на мене, вигляд у нього не дуже дружній.

- Вона моя напарниця! Познайомся, Еліс.

- Добрий день. - я простягнула руку для привітання, Легроу легко її пожав і вернувся до розмови з Люком.

- Хто жертва?

- Подружня пара, Бонсер Роберт і його дружина Єва.

- Ммммм....

- Єву знайшли в середині кімнати для гостей в особняку, на ліжку, експертиза встановила, що вона випила отруту. Вікна і двері кімнати були зачинені з середини, а на дверях був навіть, встановлений ланцюжок. Роберт, був знайдений у ванній, в тій ж самій кімнаті для гостей що й Єва, і як у випадку з нею, його було отравлено.

- Зачіпки?

- Єва, написала ім'я, Вікі.

- І хто така, Вікі?

- Ми думаємо, що вона згадала про свою доньку.

- Навіщо, їй писати ім'я своєї доньки? Знайдіть, і відведіть Вікі у відділок. Я хочу дещо у неї запитати.

- Вона померла.

- Коли? Де? Тут повинний бути якийсь зв'язок! - Люк почав нервово ходити по кімнаті.

- Рейчел померла, чотирнадцять років тому.

- Єва народила Вікі , чотирнадцять років тому, но вона не прожила і дня. - в кімнату зайшов статний чоловік, в чорних окулярах, в чорному плащі і білій сорочці, він підійшов і зупинився біля Легроу.

- Майк Карризи? І ти тоже тут.

- Радий тебе бачити, Прайор. До мене донесли слухи, що ти знайшов собі напарницю.

- Так, ось вона, Еліс - він притягує мене до себе і притискає блище, обіймаючи однією рукою за плечі. - Вона моя "дорога" напарниця.

- Зрозуміло. Радий знайомству, Еліс. - Майк Карризи протягнув до мене руку, але Люк її відкинув.

- Повернемося до справи. Навіщо Єва, написала ім'я, своєї загиблої дитини?

- В тому, що вона думала перед смертю, про свою доньку, немає нічого дивного. Но то тобі не зрозуміти, ти ж у нас соціопат.

- Серйозно? Вже стільки часу пройшло! Чому зараз?! - Люк зірвав голос, це було не очікувано, всі підпригнули від несподіванки. Люк подивився на мене.

- Я переборщив?

- Так, є трохи...

- А ти би, що зробила? Якщо би тебе хотіли вбити, якими били б твої останні слова?

- "Боже, будь ласка, допоможи мені".

- Включи фантазію.

- Мені і не потрібно.

- Значить, цим ім'ям, вона хотіла нас щось сказати? - Легроу і Карризи, почали обговорювати, що саме хотіла сказати Єва, Люк весь цей час мовчав.

- Замовкли всі! Не розмовляйте! Навіть не дихайте!.

- Прайор...

- Карризи, відвернись! Я не можу зосередитись!

- Що? Тобі моє обличчя заважає?

- Так, замовкніть, ВСІ! Карризи, відвернись!

- Жартуєш, Легроу?....

- Просто, зроби це! - в одну мить стало тихо. Всі замовкли, навіть Карризи відвернувся. Всі чекали, яку ж здогадку скаже, Люк.

- ( Швидше, думай, думай...) Ооооо....

- Люк? Ти зрозумів...- Люк підходить до мене, піднімає мене в повітря і починає кружлятись.

- Вона була розумною. Розумнішою любого з вас! Вона б не померла, не залишивши ні одної зачіпки. Ви знайшли її телефон?

- Ні, його тут немає. Може вона його загубила?

- Вона не загубила телефон. Вона підсунула його вбивці. Вона вже була готова померти, коли заходила в кімнату. Вона хотіла привести нас до нього.

- Яким образом?

- Невже ти не зрозумів? Вікі!

- ? - ніхто не второпав, що Люк має на увазі.

- Хаха, та чому ви всі такі пустоголові? Погано, напевно, не бути мною.

- Невже.... Вікі - це не ім'я!

- Бінго, Еліс!

- А, що це тоді?

- Адреса її електронної пошти - я почала шукати щось, де міг би бути записаний адрес.

- Я знайшла! Вона написала її на листочку, який потім запхала під подушку!

- Еліс! Ти мені все більше і більше починаєш подобатися! - Люк забирає у мене листок.

- vikipink.mephone. У неї не було ноутбука, так, що для роботи вона використовувала телефон. - Люк відкрив свій ноутбук і почав вводити туди електронну адресу.

- Ім'я користувача таке ж, як і поштовий адрес, залишився пароль - Люк набирає "Вікі".

- Ну тепер ми можемо прочитати її повідомлення, що далі? Прайор?

- Карризи, не розмовляй в голос, ти занижуєш IQ всієї вулиці.

- Ми не можемо прочитати її повідомлення.

- Чому це?

- Поясни йому Еліс, а то в мене сил немає.

- На телефоні є GPS. Якщо ти його загубив, то зможеш знайти в онлайні. Тобто ми зможемо вичислити місце розташування вбивці.

- А якщо він викинув телефон?

- Він цього не зробив.

- Давай, давай.... - всі затамувавши подих, чекали поки ноутбук загрузить інформацію.

- Ось!!!!