- Здається, появився ще один мотив. - Люк дивиться на мене - І на цей раз я впевнений, що ти не могла це зробити.

- Так, це навряд...

- Може нам поїхати до неї в квартиру? - до нас заходить Джо.

- Що? Ні!

- Взагалі, це чудова ідея! Ти можеш за мене провести розслідування, це дозволить нам виграти час, щоб розібратися із справами тут!

- Що? Та, що ти за слідчий такий?! Ти не можеш дозволити йому піти туди одному!

- Ти права. Ти підеш з ним.

- Що?! Я?! Але мене переслідують! Ти знаєш, що зі мною буде, якщо мене побачать в домі жертви? Це теж саме, що піти і попросити собі смертний вирок!

- Розсла-а-а-абся. Повір, поліцейській вже були там. Вони туди не повернуться. О, але, ем на всякий випадок надягніть це - він кидає нам резинові рукавички.

- А ти тоді, що будеш робити?!

- Я поїду у відділок щоб дізнатися, які у них є нові докази. Звісно, я це зроблю таємно.

- Добре! - я сіла в авто до Джо, і ми поїхали до дому Патрісії.

- Що ж, ось ми і на місці...- похмуро проговорює Джо, повільно відкриваючи двері. Листи, які були в дверях, падають на підлогу. - Думаю, нам потрібно починати пошуки.

    Це крихітна студія в якій, проте, царить порядок. Здається, проживала вона досить скромно. Джо тут же кидається до її комп'ютера.

- Чорт! Як я і побоювався... Все зникло! Всі дані були начисто стерті з її жорсткого диску! - він починає ритися в її столі, у всіх ящиках, витягував звідти всі можливі предмети. Фотоапарати, папки, старі телефони, блокноти.... Але все, що могло містити будь-які докази, зникло.

- Почекай....Слухай! На підлозі лежать листи, які прийшли сьогодні. Їх не могли підмінити! - я біжу піднімати їх. Ми сидимо поруч і відкриваємо конверти один за другим. - Рахунок... Рахунок....оплата за зредит....Підписка на журнал...Рахунок за медичні послуги! Ось воно! Звіт від гінеколога! Цей доказ ми візьмемо з собою у сховок.

- Так. Ідемо назад. - ми беремо з собою листи і йдемо. Коли ми підходимо до нашого дому, щось здається нам дивним. Світло всюди включене, всі вікна відкриті.

- Якось дивно, не знаходиш?

- Люк? Ти тут? - кличу я, підходячи до дверей, вони просто вибиті - Хтось вломився в середину!

- Якого чорта! Де Люк?!

- Я його не чую. Думаю, він ще не повернувся з департаменту.

- О ні... Нам потрібно, тікати, негайно!

- Постривай, заспокойся! Тут дуже тихо, так, що ті, хто сюди вломився, вже пішли.

- Негайно ж, дзвони Люку!

- Подзвоню. Але коли ми чекаємо, може, ми могли б подивитися записи з камер, якщо вони є?

- Були... - Джо показує вгору. Камера розбита, просто знищена.

- Але, може, камера встигла знати щось до того як вони розбили її? - я забігаю в середину.

- Еліс! Зараз не час грати в детективів! Це наша робота, не твоя! Ти в розшуку!

- Я хоча б заберу з собою плівку, перед тим як ми підемо. - тут я чую як під'їжджає машина.

- Еліс! Еліс! З тобою все в порядку?!

- Це Люк? Він приїхав! - Люк вибігає з машини і мчиться до дому. Він чуть не збиває з ніг Джо.

- Швидше! Нам потрібно забрати записи з камер, перед тим, як ми переїдемо! Джо! Скачай відео на мій жорсткий диск!

- Але камери!..

- Ти думаєш, я би поставив камеру на самому видному місці? Це муляж, справжня камера - в поштовому ящику через дорогу!

- Вау...детективи такі розумні...

   Через деякий час Джо повертається з жорстким диском, підключеним до ноутбуку на який вже закачене відео.

- Люк, думаю, ти був правий. - він запускає відео. Видно, що в дім вриваються двоє чоловіків в масках...В поліцейській формі.

- Чорт їх візьми! Я знав, що в департаменті відбувається щось підозріле!!!

- Але, як, вони знайшли це місце?

- Я не знаю, і не збираю це виясняти це тут! Збирайте бігом речі! - Люк іде в свою кімнату. Я чую як він збирає свої речі. Ми тоже послідували за ним. Всі були готові за декілька хвилин.

- Потрібно все дотошно проглянути. - Люк виходить зі своєї кімнати. - Ми готові їхати? У мене вже є місце на прикладі.

- Що ж, ми готові. - я тягнуся по свою сумочку, яка лежить на столі і помічаю дещо. - Дивно...слухайте, а тут миші водяться?

- Скоріше всього, ні, а що?

- Здається, ніби хтось копався в землі під цією рослиною. - я беру горщик

- Копався? О ні...- Люк підбігає, забирає у мене з рук його. - В горщику жучок!
Ці виродки підслуховували нас! - він запускає руку в землю і витягує звідти невеликий пристрій. Люк без вагань кидає на підлогу і топче його. - Хапай свою сумку. Нам потрібно їхати. НЕГАЙНО!!!

- О ні... Дивіться! - Джо показує на пагорб. В нашу сторону стрімко під'їжджають три чорних авто.

- Всі ховайтеся! ШВИДКО! Еліс! За мною! - я іду за Люком, наверх по сходам. Він залізає у вентиляцію під стелею. Я забираюсь на стіл і тягнуся руками догори. В цей момент з вентиляції появляється рука і хапає мене за зап'ястя. Приклавши всі сили, Люк затягує мене. І тут я чую, як відкриваються вхідні двері. - Тепер веди себе тихо і йди за мною.

- Добре - я роблю так як він сказав і опиняюся в темній кімнаті. Джо уже там.

- Є вірогідність, що вони не підуть, доки не знайдуть нас...Джо, можеш зрозуміти куди вони пішли? - Джо притискає вухо до вентиляції.

- Здається, вони ідуть до спальні.

-"Обшукайте все з гори до низу!"

- Цей голос!..

- Чорт! Це офіцер Райкер! Ми повинні виходити. Я вийду на задньому дворі. Еліс, ви з Джо підете через кухню до машини.

- Так! Еліс, ти йди першою, я тебе прикрию. - я слідую інструкціям, і відчуваю як серце віддається мені у вухах, вислизаю з вентиляції.

- ( Я ж не детектив і не секретний агент, що я роблю?) - я біжу до машини. Через кілька секунд відчиняються передні двері, в машину запригує Джо.

- Хтось іде сюди! - я бачу у вікні, як в нашу сторону зі всіх ніг мчиться хтось в масці. - Джо, зроби щось! - не встигаємо ми завести машину, як хтось в масці сідає на заднє сидіння. - -АААА!!! О ні, нам кінець!

- Та розслабся, голова садова, це я!

- Люк! У мене чуть інфаркт не відбувся!

- Що ж, принаймні, тобі б ти замовкла!

- Тримайтеся! - Джо тисне на газ і на повній швидкості від'їжджає. Я дивлюсь у дзеркало заднього виду.

- За нами ХВІСТ! - до нас наближається поліцейський автомобіль.

- Виїжджай на шосе! Там ми зможемо позбутися від цього хвоста на з'їзді!

- Так!

- Пристебнись, Еліс! - навіть пристебнутою я відчуваю, як мене хитає туди-сюди.

- ( Боже! Як страшно!) - мені здається я зараз можу навіть чути, як у всіх колотяться серця. Нібито ми відстали від погоні. Ніхто не промовив ні слова, доки ми не зупинилися.

- Так...ми на місці...

    Залишок вечора всі мовчать. Я не можу перестати думати про то, що зараз відбулось. Люк сидить на дивані і похмуро дивився у вікно.

- Я піду спати. - Джо пішов у свою кімнату. Ми з Люком залишилися самі.

- Пробач, Еліс...

- Що?

- Пробач...

- Люк....Все в порядку...Я знаю, що ти просто намагався мене захистити. - він піднімає на мене погляд, округлив очі.

- Ти навіть бурчати не будеш? Я здивований, що ти не злишся на мене..

-Я знаю, що без твоєї допомоги живою я би звідти не вибралася. Я тобі довіряю. - він раптом охоплює мене руками за талію, я незграбно падаю до нього на коліна.

- А! Люк, що ти?...

- Дякую. Все, що я хотів - це щоб ти мені вірила.

- Вірила тобі? - я більше не вимовляю ні слова і мовчки дозволяю йому обіймати мене. - Думаю, я звикаю до тебе... - тепер я обняла його у відповідь.

    Люк стиснув зуби так, що я почула їх скречіт, і повільно провів руками по моїм плечам. Його долоні були холодними, але мені від них стало жарко.

- Я не хочу, щоб ти мене відпускав... - Люк рвучко вдихнув і пильно подивився мені в очі. Він привернув мене до себе так близько, що не залишив місця навіть для вдиху. Наполегливо підняв моя підборіддя і поцілував. Оманливі, поверхневі поцілунки, одними губами. Коли Люк знову наблизився, я обхопила його обличчя руками і стиснула, не бажаючи більше відпускати. Я поцілувати його жадібно, солодко, по-справжньому. Його руки заскользили по моєму обличчі, волоссю, шиї...а я розчинилася в гарячих ласках його губ і язика. Але раптом все обірвалося. Він різко відсунув, майже відштовхнув мене. Важко дихаючи, Люк притулився до стіни, опустив голову і прикрив очі. Я кинулася до нього, хотіла торкнутися його....але від відмахнувся від мене.

- Що трапилось, Люк?

- Я детектив, який працює в поліції - но проти неї. Це небезпечна робота. Люди такі як я... Довго не живуть. Так, що не прив'язуйся. - він розвертається, і виходить з кімнати.