Після того, як Люк залишив мене одну, я тоже вирішила піти до себе в кімнату, і до наступного дня, ми з ним не бачились.

    Наступного дня, прокинувшись, через деякий час я спустилася у вітальню. Люк тут, знову весь в роботі, Джо сидить за ноутбуком. Я пройшла на кухню, Джо з Люком, завели розмову.

- Я ось тільки одного не розумію...

- Що саме, Люк?

- Що там робив офіцер Райкер? Зломщики, яких ми бачили на відео, виглядали як копи... Але вони були занадто аж худими і підтягнутими для них. Так, що питання в тому... Хто були ті молоді поліцейські, які вломилися в будинок? І навіщо вони втягнули в це Райкера?

- ( Я роздумувала над тим же.)

- Але, що, якщо ті, на відео, насправді не були поліцейськими?

- Що ти маєш на увазі, Джо?

- Що, якщо вони надягли форму лише для того, щоб збити нас спантелику?

- Наше життя сьогодні було в небезпеці через це! Думаю, ми повинні щось зробити! Еліс! Іди сюди!

- Що таке, Люк? - я вийшла з кухні, підійшла до них.

- Так, ти. Роздягайся.

- Що?! - я в шоці, завмираю.

- Твій одяг, дурепа. Знімай все, і викидай.

- ТИ ЗБОЧЕНЕЦЬ! Як ти смієш просити мене роздягнутися? - Люк суне мені в обличчя пакет.

- Не заради мене, дурашка. Мені зовсім не цікаво милуватися на тебе в чому мати народила. Але ми не знаємо, де ще можуть бути жучки. Викинь свій одяг і надягни ось це.

- Ем...добре. Дякую. - приховуючи своє збентеження, я хапаю пакет. Я біжу по коридору і забігаю в першу-ліпшу кімнату, йду до ліжка і вивалюю на неї одяг з пакета. - ( Вау, у Люка гарний смак!) - роздягаюся до нижньої білизни і помічаю в кутку дзеркало. - ( З початку всіх цих подій я так схудла) - розглядуючи себе в дзеркалі, я раптом чую клацання. Я швидко розвертаюся. Люк стоїть біля дверей і розглядає мене в мереживній білизні.

- ААА! ЛЮК, ЩО ТИ РОБИШ, ТИ Ж ПІДГЛЯДУЄШ! - я швидко хапаю з ліжка покривало, щоб прикритися. Він зніяковіло закриває обличчя.

- Я?! ЧОМУ ТИ ПЕРЕОДЯГАЄШСЯ У МЕНЕ В КІМНАТІ?!

- ( О-оу... я випадково зайшла в кімнату до Люка!)

- Добре, неважливо, просто закінчуй з переодяганнями і виходь! - він закриває двері, я швидко переодягаюся. Через кілька хвилин Люк стукає.

- Ем, ти все? Тепер я можу увійти до себе в кімнату?!

- О! Так! Я виходжу! - він відкриває двері. Але коли я вже вибігаю з кімнати, Люк хапає мене за зап'ястя.

- Почекай...Пробач, що накричав. І прошу пробачення за те, що трапилось сьогодні.

- Ти...жалкуєш, що поцілував мене? - Люк вздихає. Він відпускає мене і дивиться вниз.

- Ні....не жалкую.

- Я тоже. - я повертаюсь щоб вийти.

- Доречі....Тобі іде мережево.

- Дякую. - почервонівши, я йду, грюкнувши дверима.

    Ми всі сідаємо за стіл й обговорюємо наші подальші плани.

- Джо, Еліс, можете оглянути будинок Райкера? Мені інтересно, що це за місце і з ким він там проживає.

- ( Здається, мені не відкрутитись..)
  Ми з Джо поїхали до будинку офіцера Райкера.

- І який план?

- Пробратися в будинок.

- Пробратися?! Ти хворий?!!!

- Ну, якщо нікого не буде в дома, як ще нам отримати інформацію?

- Джо, постривай.  Що ти твориш?!

- Іди сюди. - я іду за Джо, і ми заховалися за воротами.

   Із будинку виходить жінка, середніх років разом з офіцером Райкером. Вона тягне його за собою до розкішної машини, вони сідають і їдуть в протилежну сторону.

- Ти розумієш, який це приголомшливий шанс! Ми зараз можемо пробратися в будинок!

- Ти божевільний?!! В будинок копа?!

- Там точно яке небудь вікно відчинене! Так, ось там подивись!

- Ти не жартуєш....Що ж, похоже це єдиний вихід, і їх деякий час не буде...

- Підсадити тебе? - я неохоче дозволяю йому допомогти зібратися у вікно. В результаті ми опинилися в кімнаті, схожою на кабінет.

- Вау...Ми зірвали джекпот? Це його кабінет?

- Нам потрібно почати продивлятися ці документи на предмет компромату. - і тут ми чуємо, як клацає замок десь внизу.

- О-оу... Хтось тільки, що зайшов в будинок?

- Мамо?! Батько?! Дома є хто?!!

- У офіцера Райкера є СИН?!!

- Тихо, Еліс!

- Чудово... Здається, сьогодні я наданий сам собі.

- Нам потрібно звалювати, ЗАРАЗ!!!

- Ось лайно...- Джо витріщився на пару документів.

- Що там Джо? Нам потрібно тікати!

- Нам треба прочитати ці документи! Ти не повіриш.... Але у нас немає часу...

- Мамо? Ви на горі?

- Він піднімається нагору! Нам доведеться забрати їх з собою! - я хапаю документів і заштовхую їх в свою сумку. Чутно, як їхній син піднімається по сходах. - О ні... Як нам тепер спуститися вниз?

- Дивись! Водостічна труба, всього за півметра! Я спущуся першим, щоб потім зловити тебе внизу! - Джо бере мою сумку і викидає її з вікна. Навіть не дивлячись, він сміливо вистрибує з вікна, хапається за трубу і зісковзує по ній вниз. Він махає мені, показуючи, щоб я стрибала.

- ( Не те, щоб тут було жахливо високо але мені потрібно акуратно видертися звідси.)

- Мама? Тату? Ти в кабінеті? Я знаю, ти говорив мені ніколи сюди не заходити, але раз ти не відповідаєш, я відкриваю двері...- я чую, як він підходить до дверей і тихенько стукає, доки я хапаюсь за підвіконня. Я дивлюсь вниз і розтискаю пальці, приземляюся прямо на Джо.

- Швидко...В ті кущі! - Джо хапає мене і тащить за собою в кущі, які ростуть навколо будинку....Саме в цей момент, син Райкера виглядає з вікна.

- Якого біса тут коїться? Я точно чув якісь звуки...І батько ніколи не залишає вікно відчиненим. Тут точно не чисто...Подзвонюка я йому. - коли він прибирає голову і закриває вікно, ми з Джо вибігаємо із кущів і їдемо до дому. Я риюсь у своїй сумці, витягую телефон який мені дав Люк.

- Якого біса... Люк аж десять раз дзвонив!

- Ніколи у нього не було терпіння!

- То їдьмо швидше! - Джо жме на педаль газу, і ми мчимося до нашого сховку.

  Тільки ми переступили поріг будинку, як на нас накинувся Люк.
- Якого чорта вас так довго не було! Я подумав щось трапилось! Я тобі, по твоєму, навіщо телефон дав! ЩОБ ТИ НА НЬОГО ВІДПОВІДАЛА!!!

- Слухай, почекай! Дивись, що ми знайшли! - я протягую йому документи які ми взяли в кабінеті Райкера.

- Невже! Це ж....