- Тут, 221 Бейкерстрит. Він знаходиться в цій кімнаті.

- Чого б йому бути тут?

- Може він випадково випав із кишені куртки?

- Я би помітив, якщо б він випав. Я почув би, як він задзвенів, коли прийшло повідомлення.

- Так, всі, шукайте телефон. Він повинен бути десь тут, в цій кімнаті. ( Не розумію, прийти в кімнату, не боячись смерті, і чому Роберт був у ванній? І вбивство оперної співачки Патрісії Батт, це все-таки був початок, в цій історії буде серія вбивст.)

- Люк, що таке? - я підходжу до нього і торкаюся до його плеча.

- Що? А, нічого.

- Но чому телефон тут?

- Без поняття....

- Може спробувати ще раз?

- Хороша ідея. - Люк направляється до виходу.

- Ти куди?

- Просто пройтися, скоро повернуся.

- Все в порядку?

- Все добре. - він вийшов з будинку і більше не повернувся.

- Еліс? - я обертаюся і бачу, що до мене підходить Майк. - Прайор, тебе залишив? Впізнаю старого, Люка.

- Ви з ним давно знайомі?

- Так, ми познайомилися ще на спільній кафедрі в університеті.

- Значить, ви з ним друзі?

- Ні, ні, ні. Ми з ним змагаємося. Хто все-таки кращий.

- Ось воно як...

- Тебе підкинути? Якщо ти не проти.

- Давай ще чучуть зачекаємо. Раптом, Люк вернеться. - ми почекали ще півгодини, але Люк так і не вернувся. У мене промайнула думка "знову він мене залишив, одну". Я вирішила поїхати з Майком. До самого особняку ми не під'їжджали, я попросила його зупинитися при вході в парк, в кінці якого знаходиться і сам особняк. Він вийшов з машини і відкрив мені двері.

- Дякую, що підвіз мене.

- Думаю ми з тобою ще раз зустрінемося. Я готовий ще раз тебе підвести.

- Для цього більше не буде поводу. - ми обертаємося, як я і думала, це був голос Люка.

- Чому? Раптом ти мене знову залишиш. - я буравила його поглядом, тому, що мені було, прикро.

- Карризи, можеш уже їхати. Еліс, зі мною. - він кинув на нього злий погляд

- Добре, добре! До зустрічі, Еліс. - він бере і цілує мою руку. Я була шокована краєм ока я подивилася на Люка. Він дивився на мою руку біля губ Майка, він звів брови і нахмурив погляд, але нічого не сказав.

- Ну, я поїхав. - Карризи сів в машину і поїхав по своїм справам. Я з Люком залишилися стояти в самоті.

- І як?

- Що, як?

- Тобі сподобалася його компанія?

- Що ти маєш на увазі?

- Ну, якщо тобі сподобалось. Я можу тебе віддати йому!

- Що?! Ти це зараз, серйозно? Ти дійсно готовий віддати мене, Маку?

- Якщо, зрівняти мене і Карризи. Йому ти явно сподобалася, і я...

- І ти?

- І я, кого ні секунди не повинно хвилювати життя якоїсь дурної дівки з офісу!!

- Тоді навіщо ти привіз мене сюди?!

- Все було під контролем! Принаймні, до цього моменту!

- Я не така дурна, Люк! Ти мені можеш розказати про все!

- Я не можу про це говорити. По моєму, я ясно дав це зрозуміти. Ти забуваєш правило номер один: я не люблю повторювати двічі!

- Чому ти кричиш на мене! Ти вийшов з особняку зовсім інший, ніж коли ми приїхали туди! Тобі не сподобалося, що тебе перехитрив вбивця?! - я підійшла до нього не зводячи погляду. - Ти можеш мені довіряти, я твоя НАПАРНИЦЯ!

- Та, яка ти напарниця! Ти просто під моїм наглядом! Напарниця....пф...це твоя роль на закінчення справи!

- Якщо хочеш, я можу піти....

- Що?...- я повернулася на 180° і пішла в іншу сторону, на мене нахлинули сльози і я не змогла їх стримати, я йшла і плакала. Раптом, рука Люка хапає мене за плече і обертає до себе. Він стоїть в ступорі коли бачить, що з моїх очей течуть сльози. Він раптом заключає мене в обійми.

- Еліс...пробач, пробач, пробач.... - він сильніше починає прижимати мене до себе. - Я...я не хотів....щоб ти плакала....я не хотів...

- Люк...- я підняла на нього погляд, і він...плакав. - Не треба.... - я простягаю до нього руку, починаю стирати його сльози.

- Еліс...я не хотів. - він накриває мою руку, своєю і закриває очі.

- Я знаю... - ми так стояли досить довго, ніхто не хотів переривати цей момент, в який ми стали набагато ближче. Тут почав падати дощ, що викликало у нас сміх. Люк зняв з себе куртку, накинув її над нашими головами, ми стояли досить близько, він взяв з іншої сторони я з другої, обійнявши мене вільною рукою, ми побігли в особняк.

  Наступного дня, я вирішила пройтися

- ( Так, надіюсь, коли я повернусь, Люк не буде уж таким засмученим.)

  Я вирішила зустрітися з Роббі, але тут я чую, як хтось біжить до мене. Повернувшись, я бачу, що до мене біжить незнайомий чоловік. Він підбігає до мене, і показує мені, поліцейське посвідчення?

- ( Що? О ні...Тільки не це, знову!)
- Ви арештовані!- я зупиняюсь і простягаю руки.

- Молодець, люблю слухняних злочинців. - він підходить до мене і дістає наручники.

- Ем, я прошу пробачення, але за, що я арештована на цей раз?

- Будь ласка, помовчіть. Питання тут буду задавати я. А зараз ми поїдемо до мого начальника. Я впевнений, що він із задоволенням познайомиться з тобою. - ми сідаємо в машину, і він везе мене до свого начальника. Ми під'їжджаємо до потрібного місця. Я оглядуюсь. Воно виглядає в точності як сховок Люка!

- СТОЯТИ! ХТО ТУТ?! - і тут вибігає Люк, з пістолетом в руках.

- Воу Воу, це я, сер! Я лише привіз свідка для розслідування! Я не знав, що ви вже тут!

- Свідка? Я подумав, що ви злочинці!-він помічає мене і ледь не упускає щелепу на підлогу від подиву.

- Чорт забирай, Еліс! Джо! Якого біса ти робиш з моєю затриманною?!

- Затриманною?

- Що?! Шеф, ви її знаєте?

- Шеф?!

- Так, ідіот! Це підозрювана, яку я витягнув з поліцейського відділку! Але ця заноза втекла, пішла без мого дозволу!

- Вибач, Люк! Мені просто потрібно було подихати свіжим повітрям!

- Свіжим повітрям, якір мені в дупу! Ти ходила на зустріч з тим репортером , чи не так?!

- Але я!...

- Більше ні слова! Поговоримо про це пізніше. Мені потрібно подумати над твоїм покаранням. Джо, в любому випадку, ти молодець, що привіз її назад. Я прослідкую щоб вона не втекла знову.

- Я не знав, що ви вже знайомі. Я получив від глави департамента розпорядження, впіймати підозрілу людину в парку, а саме її.

- Стоп, що? Я тобі таких розпоряджень не давав...

- Я знаю, але це ж був глава департаменту...

- Ех. З цього моменту ти звітуєш тільки перед МНОЮ, ясно? І з цієї хвилини ти підкоряєшся ТІЛЬКИ МОЇМ наказам! Я не довіряю цим типам зі штабу. І як вони взагалі знали, що ти була там? - він посерйознішав.

- Думаю, нам всім потрібно зайти в середину. - Люк впускає нас в дім.

- Так, схоже тепер, коли я витягнув тебе з відділку, департамент має на нас зуб. Джо, можеш піти в мій кабінет, де є комп'ютер і занести нові дані розслідування? Зараз мені потрібно поговорити з Еліс наодинці.

- А...так, сер. - Джо співчутливо подивився на мене, а потім пішов виконувати наказ.

- А тепер, Еліс, я хочу щоб ти пішла в мою кімнату.

- О...добре. - нервово відповідаю я. Я не хочу нових проблем через те, що я знову його не послухаюсь. Я іду за ним в його кімнату.

- Ем...В чому справа?

- В чому справа? В чому справа?!

- А! - він раптом швидко розвертає мене і притискає до стіни. Я відчуваю на своїй шиї його палючий подих. Його обличчя зовсім близько...

- Ти розумієш, які у тебе великі зараз проблеми?! Мало того, що ти пішла на зустріч з тим репортером, що я тобі суворо ЗАБОРОНИВ робити... Так тепер ще на нас полює весь департамент! Вони відправили за тобою мого ж підлеглого! Ти ж розумієш, що це значить, чи не так? Ти просто безтурботна дурочка! - Люк продовжує сварити мене, а я лише відчуваю на своєму обличчі його гаряче дихання. Я не відповідаю, бо знаю, що він має рацію.

- Ти... збираєшся мене покарати зараз?
Люк хитро посміхається, нахиляючи голову і зустрічаючись зі мною поглядом. Він бере мене за підборіддя і піднімає моє обличчя.

- Ти хочеш щоб я тебе покарав? Ти цього чекаєш? - я нервово ковтаю, і закриваю очі. Через пару секунд він опускає моє підборіддя і забирає руки від стіни, до якої він мене притискав.

- Хм. Тобі ж дійсно цього хотілося, чи не так?

-!(Я хотіла щоб Люк мене поцілував...)

- Не дурій. Я не збираюся тебе карати. Так, що будь ласка, перестань так безпечно себе вести, чорт візьми. Я єдиний, хто може тебе захистити, зрозуміла? - він відходить від відходить від мене і йде до столу. Там лежить пачка документів. Він сідає і починає передивлятися їх, тепер ігноруя мене.

- Ем, Люк?

- Що? Я зараз зайнятий.

- Чому ти взагалі мене захищаєш? - він фиркає.

- Тому, що ти невинна, звісно. - відповідає він, навіть не дивлячись в мою сторону.

- ..... - я вийшла з його кімнати.

   Наступну половину дня я провела за переглядом телевізора. Люк так і не виходив зі своєї кімнати і Джо я більше не бачила. В своїй голові я прокручувала момент який відбувся в кімнаті Люка.

- ( Я дійсно хотіла щоб він мене поцілував) - раптом з кімнати Люка доносяться його крики.

- Я знав, що вони щось приховують-він виходить із кімнати і встає перед мною.

- Цієї інформації не було в звіті, її ніхто не знає! Це може бути важливою зачіпкою!

- Що? Що таке? - Люк крокує до мене і тримає прямо переді мною документ.

- Жертва.... Патрісія Батт...

- Вона була вагітна.