Люк разом з офіцером Райкером і Джо, продовжували пошуки машини з Еліс.

- Джо!

- Що, Люк?

- Швидко! Бери ноутбук і підключись до Еліс!

- Що?!

- Я встиг зачепити на одяг Еліс жучок, GPS-трекер, і якщо його ще не відключили, ми зможемо її знайти!

- Вас зрозумів! - Джо дістав ноутбук і розпочав пошук.

- Офіцер Райкер, тепер ви маєте мене вислухати!

- Люк...Досить!!! Ти мене починаєш бісити зі своїм "вислухайте мене". Коли знайдемо Еліс, тоді я вислухаю, а зараз...

- Люк!

- Що? Джо! Ти її знайшов?!

- Так! Еліс в барі "Роланд-Кер"

- Виїжджаємо!

Тим часом, коли Джо знайшов моє місце розташування. Мені загадали загадку.

- Ну і, що вибираєте?

- Ви не сказали мені свого імені.

- Хахаха...а навіщо?

- Ну, що ж ви як не рідний. Ви ж моє ім'я знаєте, а я ваше ні.

- Роберт.

- Так би і сразу. Кхм...у мене є одне питання до вас, Роберт.

- І яке ж?

- Для чого вам моя смерть?

- Міс Еліс...це ж ви писали про КозаНостру...ви забагато знаєте...і я думаю, що знаєте набагато більше ніж написали у статті. Тому...від вас потрібно позбутися.

- Ха ха...

- Ну і, яку обираєте?

- Ви ж розумієте, Роберт, що я просто тягну час. Люк напевно вже знайшов мене.

- Аххх...Люк Прайор...він вражаючий. Справжній геній. Тільки між нами, навкруги одні ідіоти. Вас, це не засмучує? Чому люди не думають головою?

- О. Зрозуміло. Так ви тоже геній.

- Так. По мені і не скажеш, правда?

- Поясніть, ці таблетки, вони ідентичні один одному?

- Правильно.

- Ви можете їх розрізнити.

- Звісно.

- Але я не можу.

- Якщо б ви знали відповідь, гри би не получилось. Це ж ви повинні вибрати.

- Навіщо мені це робити? Я в невигідному положенні.

- Давайте так, ви візьмете ту яка вам більше сподобається, а я ту, що залишиться.

- Хммм...

- Все ще сумніваєшся?

- Я не стану ризикувати з шансом 50 на 50. А якщо я встану і піду, так не вибравши ні одну?

- Збираєшся використати свій шанс.

- Бог любить мене. - я протягую руку щоб обрати одну з таблеток, як раптом до бару вламуються поліцейські, в переді яких першим залітає Люк.

- Еліс! - він підходить до нашого столику і наставляє пістолет на Роберта, цілячись йому в голову.

- ТИ! РУКИ ЗА ГОЛОВУ!!!

- Ти нас знайшов, Люк Прайор. А я думав, що продумав все.

- Значить не все.

- Хахаха...виходить, що так...- Роберт піднявся зі столу і підійшов до Люка.

- Охххх....а я так хотів у тебе перемогти.

- Ти....

- Скількох злочинців ти посадив? Сто? Тисячі?

-.....

- Тепер всі знають твою саму слабку сторону.

- І яка вона?

- Еліс...це вона, і всі про це знають. Хтось таки її колись вб'є.

- Сучий син!!! - Люк хапає його за горло
- Я зможу її захистити!

- Хахаха...Не зможеш. Я ж зміг викрасти її у тебе з під носа.

- Але я її знайшов!

- Є набагато кращі злочинці ніж я, колись ти не встигнеш. - Люк опустив його, і згадав слова офіцера Райкера "Яка різниця, чи згине вона у в'язниці, чи згине біля тебе"

- Заберіть його. - до них підбігають офіцери.

- Ви заарештовані, все, що ви скажете, може бути використане проти вас у суді. - його вивели і посадили в машину.

До мене підходе офіцер Райкер.

- Еліс, пробач, що звинувачував тебе у цих всіх злочинах. Ми очистимо твоє ім'я.

- Дякую.

- Люк Прайор, ти можеш вернутись назад. - офіцер Райкер поклонився, розвернувся і направився до виходу.

- Люк...

- Еліс...- він підходить до мене і обнімає.

- Слава богу я встиг... - ми довго стояли так, ніхто з нас не хотів переривати цей момент. Люк вже розумів, що це останні обійми.

   Пройшло два тижні. Все повернулося до круги своя, я працюю з Люком і Джо, у нас своя детективна фірма, хоча Люк все ще не розірвав договір з поліцією.

  Неділя, декілька днів пізніше. Я сиджу в своєму офісі, як раптом у мене дзвонить телефон.

- Люк? Інтересно, що він хоче. - я піднімаю трубку.

- Алло? Люк, що трапилось?

- Давай зустрінемось в парку через дорогу, я буду чекати тебе там.

- Еммм, добре, зараз вийду. - я положила трубку і направилася в парк.

  Я приходжу, Люк сидить на лавочці.

- Пробач, що заставила чекати.

- О, ось і ти. Не переживай. - Люк запрошує мене присісти поруч з ним.

- Про, що ти хотів поговорити?

- Еліс, я тут зрозумів, тобі вже не потрібна моя допомога, ти сама з усім прекрасно справляєшся.

- Що ти хочеш цим сказати?

- Тобі буде безпечніше без мене...

- Що?

- Сам сказав тобі не привязуйся, але як так вийшло, що прив'язався я...

- Що ти хочеш цим сказати?

- Що ж мені потрібно йти.

- Що?! Люк! - він просто махає мені на прощання.

- Люк.... - я не розумію, що з ним відбувається.

    В останній час, Люк брав більше вихідних.

- Еліс. Тебе хоче бачити Джо.

- Добре. - я виходжу зі свого кабінету і направляюсь до Джо.

- Джо, ти хотів мене бачити?

- Еліс, Люка переводять в американський філіал.

- Що? Який філіал?

- Офіцер Райкер йому запропонував, він не відмовився.

- Америка... Ч-чому, Люк ні слова про це не сказав...

- Він довго відмовлявся від цього, але чомусь вчора погодився.

- Коли, Люк від'їжджає в Америку?

- Зараз, він вже в аеропорту.

- Що?!!! - я вибігаю із офісу, сідаю в перше ліпше таксі і їду в аеропорт. Якщо мені повезе, я зможу знову його побачити.

- Люк! - як би я його не шукала, я ніде не можу його знайти.

- Люк!!!

- Привіт.

- ..... - я обертаюся.

- Подумай, перш ніж почати кричати чиєсь ім'я, дурочка.

- Люк! - кроки і голоса вокруг, поступово ніби затихають. Таке відчуття, що ми одні в цьому світі.

- Не можу повірити, що ти їдеш, не сказавши мені ні слова! Це не чесно!

- Ти ж повинна була вже дізнатися про мене, вірно? Я не граю чесно.

- Що би було, якщо Джо нічого мені не розказав? Ти б просто поїхав?

- Еліс...

- Ти прив'язав мене до себе, я просто без тебе не зможу! Я КОХАЮ ТЕБЕ!!!

- ...

- Ти залишишся зі мною? - Люк деякий час дивиться на мене і помалу кладе свою руку мені на голову.

- Дякую. Ти говориш це тому, що так треба?

- ...

- Я тоже кохав тебе. Але мені шкода.

- Ти кохав мене....

- Так. Саме у минулому часі. Вже пізно говорити мені про свої почуття.

- Це і все? Кінець?

- Може, у нас би все вийшло...

- Але не вийшло...

- Коли я побачу тебе наступного разу, ти повинна бути ще більш прекрасною жінкою, зрозуміла?

- Ти тоже, Люк. Повинен стати ще більш вражаючим.

- Стану...До зустрічі, Еліс. - Люк забирає свою руку. Він йде. Я кричу в останній раз зі своїх сил.

- ЛЮК! Я....Я ТОЖ КОХАЛА ТЕБЕ!

   Все почалося з його вибору допомогти мені, запропонувавши бути напарниками. Але ця ідея була зі своїм терміном дії. Проте тепер я можу сказати: Я рада, що в моєму житті появився Люк.

   Люк більше не обертається. Він просто піднімає верх праву руку. І потім зникає в натовпі. Я падаю на коліна і плачу. Можливо, я ніколи більше його не побачу. Але я можу лише дивитися вперед і рухатись дальше.

- Спасибі тобі, Люк - я шепочу ці слова у слід йому.