Все з початку.....
- Ти можеш спокійно піти сама. В противному випадку, я заставлю тебе.
Він показує мені своє посвідчення, як і раніше цілячись в мене.
- (Офіцер Райкер? Стоп, хіба не він керує відділенням Лондона?) - якщо я чогось і навчилася з детективних романів, так це того, що від поліції неможливо втекти.
- Добре, добре.... - я слухняно йду за ним. Від веде мене в машину. Сівши в авто я дивлюся на жертву, я краєм ока побачила обличчя.
- ( Оперна співачка, Патрісія Батт, хтось явно її не долюблював, але навіщо комусь треба було підставляти мене?...) - мій хід думок був перерваний розмовою офіцера Райкера по рації.
- Так ми заарештували підозрювану у вбивстві міс Патрісії. Ми веземо її до відділку для допиту і подальшого суду.
Я дивлюся на свої руки. Я не можу зрозуміти, як ніж появився у мене в руках.
- ( Стривайте.... Вони ж сухі! Якби я її вбила, хіба не були б вони забруднені кров'ю? Вірно?) - я продовжую подумки збирати докази, щоб підготуватися до допиту. Я знаю, що зможу довести свою невинність. Я пам'ятаю ніж. Мені здалося, що це якийсь особливий ніж, ніби виконаний на замовлення. І на рукоятці було вигравірувано зображення..... ворона або на щось зразок того. Чи може це бути важливим? Може вбивця любить птахів? Хоча я не впевнена, як я зможу довести свою невинність, коли ніж знайшли у мене в руках.... Я продовжую роздумувати про все це до моменту, коли ми приїжджаємо до відділку.
У кімнаті допитів я уважно розглядаю офіцера Райкера. Це зрілий чоловік середніх років, начальник цього відділення поліції. Він не схожий на якогось мерзенного копа. Сподіваюся, він вислухає мою історії.
- Я тебе ще раз питаю! Ти вбила міс Батт?!
- Ні, в останній раз повторюю! Я цього не робила! Будь ласка, повірте, мене підставили!
- БРЕШЕШ! Зброю виявили прямо у тебе в руках! - він вдаряє руками по столу, і я підстрибую від несподіванки.
- Але які докази? Мене підставили! Я можу це довести!
- Як це? Ми виявили в твоїх руках ніж, весь в твоїх і тільки в твоїх відбитках пальців!
- Давайте я розкажу правду!!!
- А, давай, розкажи! Буде цікаво послухати історію від підозрюваної.
- Я поверталася з роботи додому:
Завжди по приході перевіряю свою поштову скриньку, і на цей раз я побачила там запрошення в театр.
- Опера? Можна сходити, якраз я вільна на цей вечір. - я переодягнулася і поїхала в театр. Мене, як виявилося там чекали і провели на особистий балкон.
- Як все чудово! Відчуваю себе знатною дамою.
- Вам подати чогось випити? - від того, що голос прозвучав неочікувано я підпригнула.
- Я вас налякав? Прошу пробачення...
- Ні, ні, нічого такого...
- Так, хочете чогось випити?
- Я би не відмовилася від шампанського.
- Як забажаєте. - і я продовжувала насолоджуватись виступом.
- Ваше шампанське, міс.
- Велике дякую - випиваю половину і провалююся в сон.
- І я більше нічого не пам'ятаю.
- І ти думаєш, що я в усе це повірю! Якби не так!
- Але, це правда!!!
- У нас є фотографії з місця злочину, і твоя історія вже ніяк тобі не допоможе, щоб ти там не розказувала!!!
- Дивіться! - я простягаю руки.
- У мене чисті руки. І одяг теж чистий. А жертва була вся в крові! Якби я була вбивцею, то, значить, я б теж вся була б в крові, хіба не так?
- Ти думаєш, що ми його не знайшли. Мені тобі, що, показати треба?
- Що показати? - офіцер Райкер дістає пластиковий пакет, на якому написано, що це речовий доказ. З пакета він витягує шматок політилену, весь в крові.
- Це що, чорт візьми?!
- Це дощовик, в якому був вбивця під час злочину. Щоб твій одяг залишився чистий, ти одягла його. А потім викинула в найближчий сміттєвий бак.
- Що? Ні, це тоже не моє! Я проста журналістка, мені ні до чого було її вбивати!!!
- Ну, я не знаю через, що ти могла її вбити, у жіночої половини людства, дуже незвичайні риси характеру, ви може все, що завгодно.
- Нісенітниця! Я її навіть не знала!
- Брешеш!!!
- Оуууу. Як не професійно з вашої сторони офіцер Райкер. - біля дверей стояв високий чоловік, дуже красивий, підтягнутий, через його кофту виднілося його накачене тіло.
- О, так це приватний детектив Прайор. Чим зобов'язені вашому візиту?
- Мені дали дозвіл вести цю справу, і знайти справжнього вбивцю.
- Що?! Хіба це не вона?!
- Я не думаю, що це вона.
- Не може бути! Ми знайшли її на місці злочину! Ніщо не зможе її виправдати!
- Я зможу довести її невинність, і знайти справжнього вбивцю.
- Тоді її в камеру, до моменту коли знімуть з неї звинувачення.
- Що! Ні, ні, я не хочу туди!!! Мені не можна, у мене робота!!
- Заспокойся. Ти будеш жити зі мною.
- Що?! Як це розуміти детектив Прайор?
- Це наказ з гори, вона повинна бути під моїм наглядом.
- Ц! Добре...Забирайте її. - офіцер Райкер, встає зі стола з незворушним виглядом і під кінець додав.
- Якщо ти не зможеш довести її невинність, то вона сяде за грати а ти втратиш свою роботу.
- Добре
- Даю вам три тижні. Після закінчення цього терміну, я приїду за нею. - вони потиснули один одному руки і офіцер Райкер вийшов з кімнати.
- Міс Еліс Річчі
- А, ем, так, сер! - я випрямляюсь, раптом занервувавши. Почасти від переляку, частково від його неймовірної привабливості. Він фиркає і закочує очі.
- Кінчай називати мене сером, а то я відчуваю себе дідуганом.
- Тоді давай на ти, можеш звати мене просто Еліс.
- Я Люк Прайор. Детектив Люк Прайор.
- А...ага
-Для тебе просто Люк. І як ти могла зрозуміти з нашої розмови, ти під моїм наглядом.
- А, добре. І, що нам зараз робити?
- Ти ідеш зі мною.
- Що? - він раптом хапає мене за руку. Незважаючи на мій опір, він тягне мене з кімнати, але стілець все ще пристебнутий до мого зап'ястя.
- Ааааа! - кричу я, стілець вдаряться по підлозі, волочась за мной.
- Тц! - він витягує з кишені проволовку і легко розстібає наручники.
- Вау! - він знову хапає мене за руку і продовжує тягнути мене по коридору.
- Куди ми так поспішаємо? - ми підходили до машини.
- Куди ми їдемо?!
- У нас тільки три тижні щоб довести твою невинність, тому ми їдемо до місця злочину.
- Що?! Серйозно? - і ми рванули до оперного театру.
Він показує мені своє посвідчення, як і раніше цілячись в мене.
- (Офіцер Райкер? Стоп, хіба не він керує відділенням Лондона?) - якщо я чогось і навчилася з детективних романів, так це того, що від поліції неможливо втекти.
- Добре, добре.... - я слухняно йду за ним. Від веде мене в машину. Сівши в авто я дивлюся на жертву, я краєм ока побачила обличчя.
- ( Оперна співачка, Патрісія Батт, хтось явно її не долюблював, але навіщо комусь треба було підставляти мене?...) - мій хід думок був перерваний розмовою офіцера Райкера по рації.
- Так ми заарештували підозрювану у вбивстві міс Патрісії. Ми веземо її до відділку для допиту і подальшого суду.
Я дивлюся на свої руки. Я не можу зрозуміти, як ніж появився у мене в руках.
- ( Стривайте.... Вони ж сухі! Якби я її вбила, хіба не були б вони забруднені кров'ю? Вірно?) - я продовжую подумки збирати докази, щоб підготуватися до допиту. Я знаю, що зможу довести свою невинність. Я пам'ятаю ніж. Мені здалося, що це якийсь особливий ніж, ніби виконаний на замовлення. І на рукоятці було вигравірувано зображення..... ворона або на щось зразок того. Чи може це бути важливим? Може вбивця любить птахів? Хоча я не впевнена, як я зможу довести свою невинність, коли ніж знайшли у мене в руках.... Я продовжую роздумувати про все це до моменту, коли ми приїжджаємо до відділку.
У кімнаті допитів я уважно розглядаю офіцера Райкера. Це зрілий чоловік середніх років, начальник цього відділення поліції. Він не схожий на якогось мерзенного копа. Сподіваюся, він вислухає мою історії.
- Я тебе ще раз питаю! Ти вбила міс Батт?!
- Ні, в останній раз повторюю! Я цього не робила! Будь ласка, повірте, мене підставили!
- БРЕШЕШ! Зброю виявили прямо у тебе в руках! - він вдаряє руками по столу, і я підстрибую від несподіванки.
- Але які докази? Мене підставили! Я можу це довести!
- Як це? Ми виявили в твоїх руках ніж, весь в твоїх і тільки в твоїх відбитках пальців!
- Давайте я розкажу правду!!!
- А, давай, розкажи! Буде цікаво послухати історію від підозрюваної.
- Я поверталася з роботи додому:
Завжди по приході перевіряю свою поштову скриньку, і на цей раз я побачила там запрошення в театр.
- Опера? Можна сходити, якраз я вільна на цей вечір. - я переодягнулася і поїхала в театр. Мене, як виявилося там чекали і провели на особистий балкон.
- Як все чудово! Відчуваю себе знатною дамою.
- Вам подати чогось випити? - від того, що голос прозвучав неочікувано я підпригнула.
- Я вас налякав? Прошу пробачення...
- Ні, ні, нічого такого...
- Так, хочете чогось випити?
- Я би не відмовилася від шампанського.
- Як забажаєте. - і я продовжувала насолоджуватись виступом.
- Ваше шампанське, міс.
- Велике дякую - випиваю половину і провалююся в сон.
- І я більше нічого не пам'ятаю.
- І ти думаєш, що я в усе це повірю! Якби не так!
- Але, це правда!!!
- У нас є фотографії з місця злочину, і твоя історія вже ніяк тобі не допоможе, щоб ти там не розказувала!!!
- Дивіться! - я простягаю руки.
- У мене чисті руки. І одяг теж чистий. А жертва була вся в крові! Якби я була вбивцею, то, значить, я б теж вся була б в крові, хіба не так?
- Ти думаєш, що ми його не знайшли. Мені тобі, що, показати треба?
- Що показати? - офіцер Райкер дістає пластиковий пакет, на якому написано, що це речовий доказ. З пакета він витягує шматок політилену, весь в крові.
- Це що, чорт візьми?!
- Це дощовик, в якому був вбивця під час злочину. Щоб твій одяг залишився чистий, ти одягла його. А потім викинула в найближчий сміттєвий бак.
- Що? Ні, це тоже не моє! Я проста журналістка, мені ні до чого було її вбивати!!!
- Ну, я не знаю через, що ти могла її вбити, у жіночої половини людства, дуже незвичайні риси характеру, ви може все, що завгодно.
- Нісенітниця! Я її навіть не знала!
- Брешеш!!!
- Оуууу. Як не професійно з вашої сторони офіцер Райкер. - біля дверей стояв високий чоловік, дуже красивий, підтягнутий, через його кофту виднілося його накачене тіло.
- О, так це приватний детектив Прайор. Чим зобов'язені вашому візиту?
- Мені дали дозвіл вести цю справу, і знайти справжнього вбивцю.
- Що?! Хіба це не вона?!
- Я не думаю, що це вона.
- Не може бути! Ми знайшли її на місці злочину! Ніщо не зможе її виправдати!
- Я зможу довести її невинність, і знайти справжнього вбивцю.
- Тоді її в камеру, до моменту коли знімуть з неї звинувачення.
- Що! Ні, ні, я не хочу туди!!! Мені не можна, у мене робота!!
- Заспокойся. Ти будеш жити зі мною.
- Що?! Як це розуміти детектив Прайор?
- Це наказ з гори, вона повинна бути під моїм наглядом.
- Ц! Добре...Забирайте її. - офіцер Райкер, встає зі стола з незворушним виглядом і під кінець додав.
- Якщо ти не зможеш довести її невинність, то вона сяде за грати а ти втратиш свою роботу.
- Добре
- Даю вам три тижні. Після закінчення цього терміну, я приїду за нею. - вони потиснули один одному руки і офіцер Райкер вийшов з кімнати.
- Міс Еліс Річчі
- А, ем, так, сер! - я випрямляюсь, раптом занервувавши. Почасти від переляку, частково від його неймовірної привабливості. Він фиркає і закочує очі.
- Кінчай називати мене сером, а то я відчуваю себе дідуганом.
- Тоді давай на ти, можеш звати мене просто Еліс.
- Я Люк Прайор. Детектив Люк Прайор.
- А...ага
-Для тебе просто Люк. І як ти могла зрозуміти з нашої розмови, ти під моїм наглядом.
- А, добре. І, що нам зараз робити?
- Ти ідеш зі мною.
- Що? - він раптом хапає мене за руку. Незважаючи на мій опір, він тягне мене з кімнати, але стілець все ще пристебнутий до мого зап'ястя.
- Ааааа! - кричу я, стілець вдаряться по підлозі, волочась за мной.
- Тц! - він витягує з кишені проволовку і легко розстібає наручники.
- Вау! - він знову хапає мене за руку і продовжує тягнути мене по коридору.
- Куди ми так поспішаємо? - ми підходили до машини.
- Куди ми їдемо?!
- У нас тільки три тижні щоб довести твою невинність, тому ми їдемо до місця злочину.
- Що?! Серйозно? - і ми рванули до оперного театру.
Коментарі
Показати всі коментарі
(1)