Якщо раніше Марія сумнівалася, то тепер вона була точно впевнена — кохання закрутило їй голову. По-перше, вона зовсім забула про роботу, якій зовсім нещодавно присвячувала всю себе, а тепер від сили — дві-три години на добу. По-друге, Марія забула про зобов'язання, які взяла на себе, коли переїхала в будинок начальника. Вона порушила обіцянку не водити в будинок сторонніх і поплатилася за це звільненням з роботи. І, по-третє, їй розкрилася суть її багаторічної дружби з Лізою. Дружби з людиною, яка доносила босові всі подробиці життя Марії чи то із заздрощів, чи то з ревнощів.

І тепер, коли Марія залишилася ні з чим, вона захотіла почати все заново. Без Річарда.

Їй було відведено деякий час на збирання речей і передачу ключів містеру Діккенсу. Не знаючи, куди себе подіти, Марії хотілося лізти по стінці — робити що завгодно, аби не залишатися з думками про свою дурість і дурість вчинків. Самотність знову тиснула на неї, але тепер вона відійшла на другий план, адже Марії належало піднімати своє життя заново. Одна проблема стиснула іншу, але й попередня нікуди не поділася... Рано чи пізно вона дасть про себе знати. Тоді, коли життя Марії налагодиться, коли вона знову влаштується на роботу. Але поки її життя розбите вщент і Марії здається, що це назавжди.

Її відвідали думки про те, що її передчуття виявилося не марним. Мовляв, не варто було зв'язуватися з Річардом. Але її так вабив цей юнак, що навіть у хвилину відчаю вона зважилася на останній вирішальний крок.

Вночі, перед виїздом із міста, Марія зателефонувала Річарду. Той, у свою чергу, прийшов надто швидко.

— Марія, я можу чимось допомогти? Ти тоді так була засмучена, не хотіла мене слухати... — запричитав юнак, але його зупинив упевнений погляд Марі', а потім — її руки, які потягли хлопця до спальні.

Річард, розгублений і збитий з пантелику, не міг збагнути, що робити. Тож ініціативу Марія перейняла на себе. Вона м'яко штовхнула юнака до ліжка й одразу ж вмостилася на нього. Не терплячи більше жодних прелюдій, Марія одразу перейшла до справи і... якось грубо, уривчасто, немов би виганяючи всю свою злість і образу, стала рухатися на Річарді. Хлопцеві залишалося лише приймати її непередбачувану гру, від якої, втім, він завжди був без розуму.

Відчуваючи бажану форму насолоди, віддаючись пориву, Марія закинула голову та, зітхаючи від задоволення, водночас заплакала — вона раптом усвідомила, що ця мить є крапкою у стосунках із Річардом. Не показуючи власних мук, Марія, як ні в чому не бувало, вже звично знесилена лягла на тіло Річарда.

Коли вона проводила юнака, без пояснень і зайвих слів, Марія зібрала речі. Відчуваючи спустошеність замість бажаного задоволення від близькості з Річардом, вона не придумала нічого кращого, як погіршити ситуацію ще сильніше — не чекаючи на боса, Марія пішла купувати квиток додому.

Рішуче, немов би боячись сповільнитися і залишитися хоч на секунду, вона покинула Лемборт назавжди.