Тільки почувши це ім'я, усі моментально впали на коліна та схилили голови. Усі, окрім Мамору. Ніхто не казав йому виказувати повагу якимось специфічним чином, тому він просто ввічливо звертався до людей і вклонявся, коли було потрібно.

- Пані Йошинорі!

Кей зніяковіла від цього. Вона ніколи не сприймала таке ставлення до неї як данність. Тому і звикнути до цього їй так і не вдалося.

- Ні ні ні, підведіться, будь ласка. Емм . . . Мамору . . . ой, Ширанай Мамору . . .  ви зайняті ?

- Ми як раз після тренування, вони хотіли показати мені місто. А що? Щось термінове?

- . . . ммм . . . ні, нічого такого. Вибачте.

Вона розгорнулась і зі швидкістю вітру побігла кудись.

Поки Мамору обмірковував, що тільки що сталося, його схопив за плече і розгорнув до себе Рюу.

- Слухай сюди, ким ти себе вважаєш що можеш так спілкуватися із донькою пана Йошинорі ?! І що їй могло знадобитися від тебе, Ширанай Мамору ?!

Між них втрутився Тетсуя, відчепивши Рюу.

- Заспокойся !  Я певен, що Мамору все зможе пояснити. Ти ж зможеш ?

У голосі Тетсуі почулася недовіра. Хоч це і не в його правилах -- судити людину по першому враженню, але забагато незрозумілого сталося за  такий короткий проміжок часу.

- Я розкажу все, що знаю сам.

- Ну спробуй. /Кен

Мамору переказав все, від потрапляння у цей світ, до теперешнього дня. Ніхто навіть не думав переривати його, вставляючи питання після кожного нового факту, які вони дізнавалися про нього. А питань було багато, враховуючи що із кожною новою сторінкою його історії їх ставало дедалі більше.

- Я знаю, це все звучить так, наче я божевільний. Але . . . я сам досі не вірю, що все це насправді коїться зі мною.

- Отже, ти не з цього світу, і ти якийсь-то "той самий", зі слів пані Йошинорі./ Підсумував Тетсуя

- Та маячня все це, ви що, дійсно йому повірили ?! / Кричав Кен, заливаючись сміхом

- Не знаю, в нашому світі є багато речей, про які ми не знаємо. /Рьота

- Згоден, та і яка різниця?! Не схоже що він має наміри скривдити когось. До того ж обидва пан Йошинорі й Ізао сенсей довіряють йому.

- Він врятував доньку пана Йошинорі, звісно ж йому довіряють. Принаймні зараз . . . /Рюу перевів погляд на Мамору

- Я вірю лише половині з того, що ти розповів. Це по-перше. По-друге, не думай що ти краще за нас тільки через те, що мав честь особисто спілкуватися із паном Йошинорі. Зрозуміло?

- Я і не думав ставити себе вище вас усіх. Я майже нікого не знаю, і одразу ж сваритися  -- найгірше, що можна було б зробити і . . .

Іще б трішки, і Мамору почав би виказувати Рюу за його агресивний настрій, але, як він тільки що сказав, сваритися -- найгірше

- Так, я зрозумів тебе. /Мамору

- Добре, а тепер всі бігом до старого Чоджи, він має скоро зачинятися!

Наче натовп зголоднівших дітлахів, вони бігли через усе містечко до невеличкої лавки, що була стиснута між інших торгівельних лавок центральної вулиці. Втім, всі вони були закриті, або вже закривалися. Лише один старий чоловік із сивим волоссям, зібраним у невеличкий хвіст на потилиці, продовжував варити лапшу.

- О, хлопці, це ви! Я вже думав що не прийдете. Чого сьогодні так пізно?

Поки ніхто не встиг сказати нічого дурного, Тетсуя перехопив право відповіді на себе.

- Показували новенькому місто. До речі, ось він. Чоджи, це Мамору. Відтепер, він частина нашої команди.

- Радий познайомитися з вами. /Мамору ввічливо вклонився

- Та буде тобі, я не людина високого походження. Сподіваюсь ви станете справжніми побратимами.

Чоджи трішки нахилився із-за стійки до Мамору і прошептав йому:

- Просто дай їм час. (Далі продовжив голосно) - Ну що ж, всім рамену, як завжди !

* Як дивно, він мене не знає, але був доволі добрим. Хоча, як власник такого бізнесу, він має бути ввічливим і посміхатися усім . . .

Тарілки були спустошені у лічені хвилини. За їжею Рьота і Седзо наважилися розпитати Мамору про "його світ". Вони дивувалися кожній речі, про яку він розповідав, від літаків до залізних коней, а більш за всіх дивувався саме Кен.

- Ну, Мамору, як тобі мій рамен? Смачний, правда?

- Сказати чесно, я ніколи раніше не куштував рамен. Але цей смак мені запам'ятається назавжди.

- Оо, в такому разі я радий, що мій рамен був першим, що то спробував у своєму житті.

- Дякуємо за їжу / Хором

- Будь ласка. Приходьте ще.

Після смачної вечері, вони усі прямували назад до замку. Завтра на них чекало нове тренування, тому сьогодні потрібно гарно виспатися. Тим паче на небі вже почали з'являтися перші зірки, а за ними підіймався місяць.

- Ми живемо  біля казарм, нам виділили старий сарай, де раніше зберігали зброю. До речі, а де ти спиш? / Тетсуя

- Мені теж виділили невеличку кімнату.

Рюу незадоволено цикнув язиком, почувши це.

- Бувай, Мамору.

- Бувай, до завтра.

- Побачимось, пан "невідомий", ха!

Рьота, Седзо і навіть Кен попрощалися із Мамору, а Рюу все так само зневажливо навіть не дивився в його бік.

- Почекай . . .

- Ти не ідеш із ними, Тетсуя?

- Давай відійдемо декуди.

Мамору слідував за Тетсуєю. Вони проходили полями до додзьо, а потім, дорогою впродовж лісу, вони вийшли на пагорб, з якого відкривався гарний краєвид на містечко і замок.

- Гарно . . . скажи?

- Так, дійсно . . .

Ледве прохолодний вітерець і запах вологої трави, у купі із цвіркунами та зоряним небом  зачарував Мамору.

* Дежавю? Таке відчуття що я був тут . . . а може, може це все просто схоже на щось із того життя?

- Ти ж не просто так мене сюди привів, так?

- Так. Я захотів показати тобі цей вид. Розумієш, він . . . особливий для мене. На відміну від усіх я народився тут, я бачив як це місто було зруйноване, і як воно відбудовувалося. Кожного вечора, раз за разом, будинок за будинком, цеглина за цеглиною.

Весь цей час Тетсуя стояв до Мамору спиною, не відводячи очей від краєвиду.

- Я, звісно, ціную, що ти так відверто ділишся зі мною цим. Але ти сказав "відійдемо". Так кажуть, тільки коли хочуть, щоб ніхто зайвий не почув розмови. Ти хотів мене спитати про щось?

- Дійсно . . . а ти дуже обачливий. Ти правий, в мене є до тебе питання. Все те, про що ти розповідав із того світу, ти не вигадав це все?

- . . .

- Не подумай що я не вірю тобі, просто

- Все нормально. Я цілкому розумію тебе, на твоєму місці я б теж не повірив одразу. До речі, ти ж можеш якимось чином відправляти мені "посилання" у голову через ВЕ, так?

- Ну так. А до чого тут це?

- Якщо ти можеш відправляти ВЕ, то можеш і приймати. Тільки от як мені почати її відправляти ?

- Я знаю! Сенсей Ізао казав нам про найпростіший спосіб маніпуляції ВЕ. Спробуй весь її потік сконцентрувати у якійсь частині тіла. І ще, може тобі буде складно, але спробуй настроїтися саме на мене.

- Добре, та перш ніж ми почнемо, в мене є умова:  як я "розповім" тобі про мій світ, так само і ти маєш розповісти мені про свій.

Тетсуя лише посміхнувся.

- Ну звісно ж! Давай но, спробуй.

* Якщо моя "теорія радіо" правдива, значить ВЕ дійсно поводить себе радше як хвиля. Та і він казав про потік, тому вірогідність ще більша. Так, уяви собі сонар, а тепер спрямуй його . . .

- . . . .

Тетсуя похитнувся. Ніби сильний вітер посунув його з місця.

- Ти як? Вибач, я не хотів.

- Нічого, нічого. Правду Ізао сенсей казав, що на початку усім складно. Давай іще раз, тільки із меншою силою.

* (Тетсуя)Навіть у Рюу першого разу не вийшло так сильно штовхнути . . .

- Так. Я спробую.

* Якщо це потік, то хай він буде дуже легкий.

- Добре . . . . Продовжуй . . .

Тетсуя знов відчув цей потік ВЕ від Мамору. Він все ще був достатньо сильний, але тепер не змітав усе на своєму шляху. Спочатку все здавалося доволі розмитим, але згодом Тетсуя почав бачити все більше чітку картинку.

Перше, що прийшло Мамору на думку, було 7 чудес світу. Потім різного роду ліси, джунглі, водоспади, затоки, ріки, гори.

- Бачу . . . як гарно . . .

Тетсуя був вражений, він і раніше бачив красиві види природи, але навіть не уявляв, що у світі може бути щось настільки красиве.

- Покажи мені ще.

Йому хотілося побачити більше, більше незвичайного, більше цієї краси. Та в якийсь момент Мамору відчув дискомфорт, наче якісь перешкоди у  спогадах.

- Що це? Погано  . . .  видно

Якщо довго дивитися на безодню, вона починає дивитися на тебе . . .

Наче загіпнозований, Тетсуя хотів побачити більше, але, як і Мамору, йому щось заважало. Уривками, він бачив якесь місто, а потім спалахнула блискавка. Ця блискавка вразила їх обох прямо у середині голови.

- Що . . . сталося? /Спитав Тетсуя, важко дихаючи

- Я . . . я не знаю. Мені здалося, ніби щось . . . або хтось . . . блокує мої спогади. В будь-якому разі, я не хочу повторювати це знов. Вибач . . .

- Та нічого . . . ех . . .   я теж.

Вони підвелися із зусиллям, ця блискавка ніби паралізувала їх, а відлуння все ще було чутно у голові.

- Мггх, хай би там як, а я пообіцяв тобі розповісти все про цей світ. Ну точніше, все, що знаю сам.

- Стривай, хіба ми не маємо повертатися?

Із цими експериментами вони повністю забули про час.

- Вчора вночі я чув, як зачиняли ворота. Нас пропустять взагалі ?

- Пропустять, якщо встигнемо. Дідько, один з двох вогнів вже загашений, часу не багато.

* Значить якщо вони погашені -- брама зачинена. Зрозуміло

Довгими стрибками Тетсуя буквально полетів вперед, наче на крилах вітру, лишивши Мамору позаду.

- Зачекай!

Та як би Мамору не поспішав, Тетсуя все ще був попереду. Він поглянув назад на вигуки і зупинився.

- Використовуй ВЕ! Направ його у ноги.

- А якщо знов буде

- Не буде (перервав Тетсуя). Не хвилюйся, спробуй ще раз. Присядь трішки, і спробуй стиснути ВЕ, а потім просто висвободи його. Просто відштовхуйся і обережно приземлюйся.

* Так . . .   добре . . .  уяви це як стиснення пружини. Раз, два, три!

Наче запущений із катапульти, Мамору підлетів метрів на десять. Перед ним відкрився доволі незвичайний ракурс спостерігання міста.

- Та скільки ж у нього сили?! З першого разу так високо . . .

Тетсуя міг би ще довго думати про силу Мамору, але зараз їм потрібно було добратися до замку, і, бажано, нічого не зламати дорогою.

За шість невеликих стрибків вони дісталися замку, іще за два заскочили на верхній поверх брами і вниз.

Втім, їх витівка не дуже сподобалася охороні . . . Як тільки вони опинилися за брамою, щонайменьше 14 людей оточило їх, спрямував списи до двох невідомих.

- Аніруш! Стривай . . .  Тетсуя ? / Здивувався один з охоронців

- Доброго вечора, Мурата. / Дещо стривожено відповів йому Тетсуя

* Схоже, що вони знайомі . . . У нього червона пов'язка . . . Може він який-небудь офіцер ?

- Ти мене дивуєш. Я би міг зрозуміти, якщо переді мною стояв би хтось інший із твоєї команди, але ти?!

- Нууу . . . все буває у перший раз . . . І можеш вже прибрати всі ці списи?

* Чому він так викручується? Чи ци настільки велика провинність? Ми ж навіть нічого не зробили . . .

- Не можу. Тебе я знаю, але не його! / Наблизив край спису до Мамору

- Я гадав, що про мене уже всі тут знають.

- Мовчати! Ти за кого себе вважаєш?!

- За гостя, якому погрожують.

- Вже ні.

І знову Мамору почув цей голос, на який усі повернулися  у ту ж мить.

* Знов вона!

Як і тораз, на сходах стояла Кей. Ніхто навіть не помітив, як вона там опинилася.

- Пані Йошинорі! Прошу, пробачте мене, я не знав, що ви поруч. Я би розібрався із ними набагато швидше. / Казав офіцер, стоячи на колінах і вклонивши голову

- Відтепер, Ширанай Мамору є частиною спеціального загону мого батька. Тому прошу ставитися до нього відповідно. Вони були на тренуванні із Томодою Тетсуєю, тому і запізнилися. Ширанай-сан в нас не так давно, і багато чого не знає, отже, покажіть йому гостинність клану Йошинорі.

- З-звісно! Благаю пробачте мене! Я не знав про статус Ширанай-сана, мені дуже шкода! (тепер офіцер впав у коліна Мамору ) Ширанай-сан, благаю, пробачте мене!

Мамору аж розгубився від такої реакції.

* Я не можу відповісти йому якось по-приятельськи. Потрібно зробити це якось у їх спосіб . . .

- В мене немає на вас образ. Ви виконували свою роботу, і робили це із старанням.

Поки Мамору відповідав офіцерові, Кей ледве кивнула Тетсує. Ніби натякнула: "Можеш іти".

- Якщо все добре, то всі можуть повертатися до своїх справ. Ширанай-сан, в мене є що обговорити із вами, тому будь ласка, ідіть за мною

- Добре . . . Пані Кей.

Мамору махнув рукою Тетсує, той відповів так само.

- Ідемо ж, Ширанай-сан.

Мамору піднявся сходами, і вони вдвох рушили у замок.

* І що ж ти хочеш обговорити зі мною ? Кей . . .