- Ну як він ? / Хором

Тетсуї, як підмайстру головного лікаря у маєтку, було дозволено брати участь в операції. Саме через отримані знання він зміг вчасно надати першу допомогу Рьоті та Седзо. Але їх рани не йдуть у жодне порівняння із Мамору. Його знайшли ледве живого, скривавленого й до смерті втомленого.

- Це диво, що його тіло витримало таке навантаження. Він зараз дуже слабкий, але жити буде. Хіба що відновиться він не скоро.

- На скільки не скоро? / Кен

- . . . В ідеалі декілька місяців.

Ширма відкрилася, з-за неї неквапливо вийшов старенький лікар.

- Він прийшов до тями.  Розмовляти може, але краще б йому відпочити. 

Варто йому були лише трішки відійти, як усі, окрім Рюу, за секунду залетіли в кімнату до пацієнта. 

Мамору лежав не відкриваючи очей, але при тямі.

- Сподіваюсь у решти з вас стан краще за мій, ха-ха.

Відкривши очі, Мамору побачив Тетсую, Кена, Рьоту і Седзо стоячих на колінах перед ним  схиливши голови.

- ?

- Рюу розповів нам все, якби не ти, ми всі померли б ! Вибач, що кинули тебе вмирати ! / Тетсуя

Вони схилили голови іще нижче.

- По-перше, втрьох ви може впоралися би швидше, ніж я. По-друге, я сам кинувся на них. Тут немає вашої провини . . .

- Вона є ! Ніхто спроможний не лишився тобі допомогти, а знайшли тебе напівмертвого ! / Кен

- Кен, лікар же казав ! / Седзо

- Все добре, я не настільки слабкий, щоби втратити свідомість від крику. Я не бачив інших варіантів. Я не хотів там вмирати, але підсвідомо . . . може і був готовий.

- Хоч ти  й впорався з усіма, це було занадто ризиковано. Ти міг там померти.  / Рьота

-  Але всі живі, хіба все інше важливо ?

Мовчання з їхнього боку свідчило про погодження, однак довго воно не тривало, оскільки Рюу нарешті вийшов на "сцену".

- О важливих речах: майстер Ізао хотів нас усіх бачити. Встали і мерщій до нього !

Хлопці підвелися й оперативно покинули приміщення, тепер у ньому лишилися тільки Рюу із Маомру. Однак перший не наважувався розпочати розмову, він навіть не дивився не свого пораненого побратима через внутрішній сором, який поступово з'їдав його.

- Я не очікую вибачень. Якщо треба іти -- не буду тебе затримувати.

Рюу навіть не поворухнувся з місця. 

* Значить йому таки є що сказати.

Рюу протягнув руки вперед, охопивши долонею  лівої руки кулак правої та нахилився вперед. Цей жест означав повагу та "вітання" перед двобоєм, Рюу вперше показав цей жест Мамору, жодного разу раніше він його не використовував. Іноді рухи кажуть більше ніж слова.

Мамору сперся на менш травмовану руку й із зусиллям піднявся. Він відповів Рюу таким самим жестом.

- То що, коли вже станеш на ноги ? 

- Лікар казав, що я іще днів 20 не мав би вставати взагалі.

- Але ж ти підвівся, чи значить це, що ти оклигаєш швидше ? Якщо в тебе вийшло перебити сотню демонів самому . . .

- Не знаю, але так довго лежати я теж не планую.

- Через місяць турнір, я би хотів, щоби ти був із нами. Але сам розумієш . . .

- Ха, ти завжди був таким чутливим, чи тільки після того, як ми ледве не вмерли ? 

- Стулися.

Вони обидва посміялися після розмови. Рюу повернувся до Ізао, де на них чекав іще й Йошинорі. Він хотів знати все, що сталося із загоном. 

* Це не міг бути просто одноразовий збіг. Судячи з опису це було демони, але куди більшого розміру. Тільки от від початкового місця вони відбігли далеко. Якщо це натовп тупих потвор, то в них має бути ватажок, щонайменше демон-офіцер, який контролював би їх. Мамору міг його не побачити, але і на таку далеку дистанцію вони відійти не могли . . . Скоро турнір, щонайменше 5ро мають приїхати . . . Скасовувати не будемо, але й захист посилити треба. 

- Перш за все, я радий, що ви усі живі. Відсьогодні ваші тренування буде посилено. Ізао цим займеться. На найближчий місяць ваша ціль -- підготуватися до турніру. Бажаю вам удачі. 

На Йошинорі чекало іще багато справ, але перед цим він наважився завітати до Мамору.

- Я можу зайти ?

- Так, звісно. 

Йошинорі зайшов, а Мамору, як і у випадку з Рюу, спробував піднятися. 

- Куди встаєш?! Тобі наказано лежати!

- Ви все-таки тут головний, було б неповажно просто лежати у вашій присутності.

- Облиш, тут взагалі я маю просити у тебе вибачення. Я переоцінив здібності загону, і недооцінив загрозу. Як наслідок, ви понесли травми, а ти взагалі ледве живий.

Йошинорі спрямував погляд у підлогу. Вибачатися перед живими куди складніше, ніж перед мертвими.

- Ні.

- ?

- Я вже казав Рюу, це був мій вибір відвернути їх увагу. Хоч це і було безрозсудство, на диво,  усі живі. А про інформацію щодо загрози . . . нажаль вона здатна втрачати актуальність.

- Мабуть ти правий . . . Знаєш, досить розсудливі думки як для людини, яка зарізала більше сотні демонів. Війна змінює людей, але навіть після першого бою людина переживає сильний внутрішній конфлікт. До чого я це . . . ти -- справжнє диво.

Після цих слів Мамору і сам замислився над ситуацією. Ані на секунду він не вагався під час битви й зараз каже про ті події як щось буденне, хоча це була його перша битва навіть не проти людей. Але шок і здивування швидко пройшли. Це все точно якось пов'язано, тільки от невідомо як . . . 

- Пане Йошинорі, в мене є до вас прохання.

- Я слухаю.

- Чи є якісь рукописи або книги про ВЕ та її контроль ? 

Не часто почуєш таке питання. Мало хто взагалі таким цікавиться, іще менше має доступ до цих знань.

- Здається у моїй бібліотеці щось таке було, я пошукаю для тебе. Щось іще я можу для тебе зробити ? 

- Все те саме, тільки про бойові мистецтва. Практичне навчання зараз для мене обмежено, тому хоч би частину  я хочу компенсувати теорією.

- Не сумніваюся, що ти знайдеш це корисним. Я також попрошу Ізао пошукати щось для тебе.

- Дуже дякую. 

- Добре, не буду тобі заважати, відпочивай. 

Наступного дня в розпорядженні Мамору було з десяток різноманітних томів щодо походження ВЕ, технік маніпуляції, пошуку та накопичення. На диво, мова була цілком зрозуміла, наче Мамору завжди її знав. Були також книги про бойові мистецтва із ілюстраціями технік, стратегії війни та приклади великих битв, а також щось на кшталт бусідо. За останнім, тіло померлого було заборонено розрізати чи проводити якісь дослідження. Це не тільки є неповагою, але й принесе за собою кару. Яку конкретно і від чого не зазначалося, але це вже походило на релігію. Це наштовхнуло Мамору на думку, що у цьому світі можуть бути боги або щось їм подібне. Адже немає ніякого пояснення звідки взялася ця енергія. Чому тоді вона прийняла різні форми ? Чому хтось більш чутливий до неї, а хтось ні ? На ці питання відповідей Мамору так і не знайшов. 

Із цих книжок Мамору також дізнався, що місце концентрації ВЕ у тілі знаходиться прямо у груді. Монахи, яки часто є лікарями, після духовних практик можуть відчувати потік ВЕ у живих створіннях. Саме вони сформулювали пояснення життя: людина народжується із запасом ВЕ, вона може збільшуватися впродовж життя і поступово закінчується наприкінці. ВЕ може покидати тіло коли колообіг у тілі порушено, це стосується як ран, так і розладів її самої у тілі. 

Що цікаво, таку саму техніку відчуття ВЕ практикують і воїни для передбачення рухів, але це займає куди більше часу й це складніше опанувати. Яскравий приклад дуалізму, як одна річ може використовуватися для збереження та руйнування.

Рани Седзо й Рьоти загоїлися приблизно за два тиждні. Мамору не відставав, йому лишалося повернути форму.  Таке швидке одужання неабияк дивувало всіх окрім Ізао, для якого цей юнак ставав все більшою загадкою.

- Як раз хотів тебе бачити, заходь. Саке, як завжди ? 

- Ні, цього разу зеленого чаю. 

- Востаннє зелений чай ти просив перед плануванням морської битви, тебе щось непокоїть ?

Йошинорі дістав дві кружки та трави з полиці.

 - Мамору. Він лишає за собою лише більше питань, а на минулі відповіді ми так і не знайшли. От скажи, скільки ти демонів вбив за все своє життя ?

- Запитуєш . . . декілька тисяч, може 4, може 5. Приблизно з 30 офіцерів і одного генерала. 

Йошинорі клацув пальцями і на кінці вказівного зайнявся маленький вогник, яким він почав гріти чай.

-Війна тривала 8 років. Ми потихеньку вчилися воювати проти них, самі ставали сильніше. 

- То до чого ти ведеш ? / Запитав Йошинорі та поставив кружку перед Ізао

- Як звичайний хлопець, із 3ма місяцями тренувань, без використання ВЕ зміг вбити сотню демонів ? 

- А якщо він все-таки бився із ВЕ ? Ніхто не витримав би такі рани без спеціальних технік і ти це знаєш. Ти мав приносити йому книги, може він щось іще згадав ? 

- Так, дещо цікаве він дійсно згадав. Під час запеклого бою він неначе випустив якусь хвилю, яка розрізала декількох демонів.

Йошинорі розплився у посмішці.

- Ти ж розумієш . . .

- Він не зміг цього повторити.

- Ось як ? 

- Так, і я не думаю що справа у травмах.

- Хочеш сказати його щось обмежує ? 

- Або хтось. Різне буває, сам знаєш.

- Знаю. А що там із турніром ? В нас вийде не втрутити Мамору? 

- Боюся, що ні. В нас немає нікого іншого його віку і з таким же рівнем підготовки. Та і з іншими він вже знається. Макото зник, тому ні . . . В нас нікого немає. Однак в мене є ідея.

- Я слухаю.

- Цього разу ми влаштовуємо турнір, а значить можемо трішки урізноманітнити правила.

- Тобто ? 

- На кожен раунд буде обиратися випадковий учасник. Зробимо плитки із іменами учасників і на кожен раунд будемо діставати їх випадково.

- Але ж вірогідність лишається. 

- Я і не казав, що ми її повністю позбавимося. 1 до 6. Я гадаю, це найкраще, що ми можемо зробити.

- Твоя правда, це хоча б щось. Як решта хлопців ? 

- Подвоїли зусилля. Та битва на них сильно вплинула . . . Не дивно

- Шкода, що за ефективність довелося ризикувати.  Нам треба бути обережніше.

Ізао поплескав друга по плечу.

- Ти не змінився, друже, ти не змінився . . .