* Все ж таки селище тут було, я не помилявся.

Проїхавши ще хвилин з 5, по краях дороги почали все частіше зустрічатися сакури.

- Бачиш ці дерева? Ми вже майже приїхали до міста.

* Воно то добре. Але чому він вирішив їхати зі мною на одному коні? Він міг би поїхати разом із донькою. Він же мене не знає, в мене міг бути ніж або ще щось, а він, місцевий пан, так легко показує мені спину. Стоп, а чого я взагалі почав думати як я міг його вбити? Це якось не схоже на мене . . .

- Слухай, якось це не правильно що в тебе немає ані ім'я, ані прізвища. Ти не проти, якщо я тобі його дам?

- Ви маєте рацію, та і не те щоб в мене був вибір.

- Яка проникливість! Ха-ха. Добре, погляньмо. По-перше, ти захистив мою доньку. По-друге, ти не знаєш про себе вважай нічого.  Хммм . . .  О! Ширанаі Мамору. Невідомий захисник.

* Невідомий захисник . . . звучить як тітул

- Дякую, Харукі-сан.

- Ти, схоже що, багато слів на вітер не кидаєш. Хоча, не знаю, як би я поводився, потрапивши в інший світ. Клич мене просто Йошинорі.

- Добре.

(Йошинорі)* Двоє з бандитів були без тями, а у третього бамбук стирчав із горла . . .  Він точно вміє битися, і якось спокійно виглядає після вбивства, хоча може йому і не вперше. Кей сказала, що він той самий . . . але від нього я також нічого не відчуваю, як і від Макото . . . Треба його показати Ізао

Незабаром, вони проїхали через ворота міста. Уздовж дороги було багато будинків, деякі із них тільки будувалися, або знаходилися у стані ремонту. Потім -- широка ринкова площа, на якій розміщувалося багато возів та наметів. Продавали майже усе, що заманеться : фрукти, овочі, одежу, інструменти тощо

Усе це Мамору бачив попереду з-за плеча Йошинорі, але як тільки вершники заїхали на площу, усі люди завмерли, немов зачаровані. І тільки побачивши свого пана поміж вершників, почали усі вітати його.

- Пан Харукі! Пан Харукі тут. Подивіться на врожай! А хто це з ним? / Такі, і ще багато інших вигуків доносилися із натовпу

* Схоже, що його дійсно шанують. Значить -- він гарний пан. Він здається доволі життєрадісним. Мабуть, занадто життєрадісним.

Йошинорі, в той час радісно махав рукою своїм людям. Це дійсно справило враження на Мамору, таке близьке єднання народу і їх пана.

Дорога після ринку почала потроху підійматися вгору. Згодом з'явились і високі  стіни фортеці, біля яких і зупинились вершники.

- Коні підуть до стайні, а тобі . . . точніше тебе, я хочу декому показати. Тільки вже не сьогодні.

- Мене? Але кому?

- Зачекай, будь ласка. Кей, іди до себе, із тобою ми потім поговоримо. Ви (звернувся він до прислуги), скажіть Кайоши-чану приготувати нашому гостю кімнату і два різних комплекти одежі.

* Кімнату мені? Одежу? Я врятував його доньку, але якось занадто вдячно він до мене ставиться. Хоча може це в мене забагато підозр у його бік?

- Так хто ця людина, якій ви хочете мене показати?

Йошинорі повернув голову назад до Мамору, після роздавання вказівок.

- А, так, він мій старий друг. Ми навчались із ним разом, і воювали також.

- Тобто ви хочете, щоб він оцінив мої бойові навички?

- Читаєш мене як книгу! Мене дійсно вразило, як ти розправився із тими бандитами. . . . . Хее (видох), але якщо я спитаю тебе, де ти навчався, ти, скоріше за все відповіси . . .

- Я не пам'ятаю.

- Як я і думав. Ну то й добре, подивимось, що скаже Ізао.

* Отже, його звуть Ізао. Судячи з того, що вони друзі, Ізао - це ім'я.

Йошинорі вже хотів піти у справах, але Мамору зупинив його своїм питанням.

- Йошинорі-сан . . .

- Що?

- Чому ви такий люб'язний до мене?

- В якому це сенсі?

- Зрозумійте мене правильно. Я врятував вашу доньку, так. Але чому ви так добре ставитеся до людини, яку тільки сьогодні вперше побачили? Ви не знаєте ані ким я був, ані навіщо я тут. Так звідки стільки довіри до мене?

Йошинорі задумався. Якби він почав казати, що в нього такий характер -- навряд чи цього було б достатньо для Мамору.

- Для початку . . . ти мені подобаєшся. Мені жаль, але поки я не можу сказати тобі більше. Вважай . . . що я так хочу віддячити тобі. Все одно тобі нема куди податися.

На обличчі Мамору розплилась посмішка, його навіть пробило на легесенький сміх.

- Хах, а ви вмієте домовлятися. І як із моїм ім'ям, ви знову маєте рацію.

- От і добре. До речі, давай я покажу твою кімнату. Гадаю, її вже підготували.

Мамору пішов за Йошинорі.

Палац останнього зовні не здавався геть великим, про всередині усі коридорі були просторі.

- До речі, не проти якщо я влаштую тобі невеликий екскурс тут?

- Не маю жодного проти.

- От і гарно. Тоді слухай.

Вони потрапили до приймальної зали одразу, як тільки зайшли.

- Тут я зазвичай проводжу чайні церемонії, коли хтось важливий приїжджає.

- А просто для себе проводите?

- Ні, чесно кажучи, я не дуже полюбляю увесь наш традиційний офіціоз. Тому, якщо я і захочу чаю, я просто сам собі його зварю.

* Я помітив що жорстких правил він не дотримується. Мені подобається його простота. Хоча у Японії, наскільки я знаю, все дуже строго із цим.

- Одразу поруч знаходяться комірки прислуги. Тут же недалеко і кухня.

Вони проходять коридором мимо усіх цих кімнат. На стінах висять якісь нариси на папірі та віяли. Деінде стоять вази із квітами.

- Власне, це має бути твоя кімната. Вона не дуже велика, вибач за це.

- Мені й не потрібно, я прихильник мінімалізму.

Кімната була приблизно 3 на 4 метри, невелика шафа, футон  і столик з подушками -- єдине, що там поміщалося. Але увага Мамору була прикута до невеличкої ширми, що була у дерев'яній стіні. На столі, у керамічній тарілці лежало 5 рисових кульок, а на футоні два комплекти одежі.

- Це . . .?

- Так, це можна відкрити. Ця кімната суміжна зі стінкою, раніше вона належала прислузі. Тому в них і зроблені Іотвори. Щоправда, зимою прохолодно, тому їх постійно доводиться закривати. В мене гадки не має як краще зробити, якби тільки я узгоджував будування . . .

- Не проблема, мене все влаштовує.

* Зараз би ще мені перебирати. Як би підозріло все це не було, він дає мені одежу, житло і їжу.

- Дуже радий, що зміг тобі допомогти. І ще, надінь завтра тренувальний одяг він тобі

- Я вже зрозумів. / Мамору обірвав слова Йошинорі, розуміючи, що його завтра чекає випробування

* Схоже, що в нього є якийсь план щодо мене. Мене будуть випробовувати, але навіщо ?

- Добре, тоді на добраніч. Гадаю, тобі не буде зайвим гарно виспатися після усього, що з тобою сьогодні сталося.

- Так, дякую. Вам теж.

Йошинорі закрив двері у вигляді ширми та пішов до Кей, адже обіцяв поговорити із нею раніше.

Мамору ще раз оглянув кімнату, яку йому виділили.

* Цікаво, а якою була моя кімната у тому світі? Якою була моя хата взагалі?  . . . не пам'ятаю

Усі намагання згадати ні до чого не приводили. Це все одно, що дивитись порожню книгу. Скільки сторінок не перегортай, а нічого не знайдеш.

* Ні . . . мені не згадати . . .  (Мамору оперся рукою на коліно і підпер голову) Хай би там як, а я дійсно втомився . . . Той бандит . . . я дійсно вбив його, але мені не шкода. Я . . .  діяв так, ніби вивчав бойові мистецтва раніше.

Несподівано, маленькі уламки пам'яті пролетіли крізь голову. Вони буквально з'явились перед очима, але виглядали так, ніби дивишся старий телевізор, на якому постійно йдуть перешкоди сигналу. Щобільше, обличчя інших учнів і майстра були розмиті. Рухи, відпрацьовування прийомів, навіть розмови із майстром, але ані облич, ані імен не можна було згадати.

* Згадав! Я дійсно навчався, але . . . я не можу розрізнити облич. Можливо, я можу згадати що зі мною було у тому світі, але не можу згадати людей. Чомусь, з усього мого життя згадалось саме це. Через те що я подумав про це, чи, тому що це найяскравіші спогади?. . . Ніж більше я про це думаю, тим більше мені хочеться спати. Ха, недарма Йошинорі порадив мені поспати.

Нарешті, відкинувши усі думки, Мамору ліг на футон і майже моментально заснув, прощаючись із цим днем.

/Тим часом у кімнаті Йошинорі

Йошинорі сидів за своїм столом, передивляючись мапу та деякі листи, що він  отримав нещодавно.

/ Стук у двері

- Йошинорі?/Спитали із-за дверей

- Так, входь.

У кімнату зайшов чоловік, приблизного одного віку із Йошинорі, але нижче за нього. На ньому було сіре кімоно і чорні хакама. За поясом висіли дві катани у білих піхвах, а позаду фляга саке. На його обличчі вже виступили перші зморшки, а саме тіло було худорлявим.

- Ізао, друже мій, скільки разів я тобі казав, що ти можеш входити без дозволу?

- Я перестав рахувати вже дуже давно.

Вони обидва засміялись.

Ізао здивовано оглянув кімнату.

-? А де той хлопець? Я очікував, що зустрінусь із ним тут.

- Сідай, нам потрідно це обговорити. Ви зустрінетеся завтра, для нього було достатньо на сьогодні. Він, скоріш за все, виснажений.  До того ж може він щось згадає до завтра.

- Згадає? Що ти маєш на увазі?

- Тобі не сказали . . . ну так, вони ж самі не знали (Йошинорі тихенько пробурчав собі під ніс).

Йошинорі доручив обслузі переказати Ізао ситуацію із Мамору, але не казав жодних подробиць.

- Дивись, тут така справа, Мамору врятував Кей.

- Судячи з імені я вже зрозумів.

- Але він не пам'ятає нічого про себе.

- Він що, з місяця впав? /жартівливо спитав Ізао

- Ще краще, з іншого світу, якщо вірити його словам.

- У світі різне буває, але це цікавий випадок.

- Дійсно цікавий, але я б не кликав тебе просто так. Кей схопили бандити, їх було троє. А тепер уяви, він один вирубив двох з них і вбив третього бамбуковою палицею.

- Скільки йому років?

Йошинорі замислився.

- Я не питав, але на вигляд приблизно 17-18.

- Ну тоді мене нічого не дивує, хлопці, яких ти мені дав, легко б впоралися із трьома аматорами.

-  Я не ставлю під сумнів твої методи тренувань. Але вони тренувалися з малого віку ще до тебе, зараз вони тренуються з тобою, коли він навіть не виглядає як воїн. У хлопців є хоч якісь обладунки, а він одягнений . . . у громадське, напевне . . .

- Напевне ?

- Це складно пояснити. Уяви собі сині вузькі штани, мабуть, зроблені із бавовни, але не хакама чи частина кімоно. На тілі, щось чорне, як хаорі до пояса, наче шкіряне. На ногах закрите взуття, нічого спільного із сандалями.

- То може так в його світі виглядають воїни? Хоча . . . у цьому було б складно рухатися.

- І я так подумав! Він не схожий на воїна, але здається здібним. Щоправда . . . як і з Макото . . .

- Ти нічого не відчув ?

- Ні.

- То чому ти гадаєш, що на нього треба витрачати час? Я вже зрозумів, що ти хочеш додати його у цей спец загін, але це великий ризик для нього самого. Я не бачив його, не спілкувався з ним, але судячи з твої слів, шансів в нього не багато.

- Він той самий. /Важко сказав Йошинорі, наче не хотів цього визнавати

Ізао аж завмер.

- Що ти сказав?/Ізао перепитав

- Він той самий, так сказала Кей.

- Ммм, а ти не думав що вона могла бути у стані шоку?

- Ні, ані вона, ані Арізу не помилялися. Ніколи.

Ізао підвівся і став спиною до Йошинорі, готуючись вийти із кімнати.

- Отже, провісник кінця . . . цікаво . . . (Ізао провів рукою по сивій щетині на своєму обличчі ) тоді давай подивимось, що з цього вийде.

Він подивися на Йошинорі через плече

- Вмієш ти знаходити цікавих людей, друже!