- Я оголошую четвертий та вирішальний етап турніру -- двобій між представниками команд ! Усім учасникам вишикуватися навпроти одне одного.
Мамору не боявся виходити на бій, йому вже довелося пережити складний бій за своє життя, тому бій за титул не лякав його. Скоріше його муляв факт того, що його не дуже хочуть афішувати людям зі зрозумілих причин.
* Шанси один до шести, не велика ймовірність . . .
Суддя став між двома рядами команд й з хірургічною влучністю схопив горіховий лист, який вітром несло із сусіднього лісу.
- На чий бік впаде лист, першим обиратиме собі опонента.
Після легкого змаху руки судді між командами з'явилося мікроскопічне торнадо, у який було покладено листа. Він довго кружляв у вітровій трубі, але врешті вилетів із неї, зберігаючи маршрут кружляння спіраллю. Спускаючись до низу по великому колу лист летів то перед очима Рюу, то Дена, але вкінці ледаче впав до ніг останнього.
- Вибір за вами.
Ден нездоровим поглядом аналізував кожного із протилежної команди, але без вагань обрав темну для себе конячку.
* Він нічого не говорив у відповідь на образи, як інші. Так само він і не брав участі у жодному з етапів. Не брав, бо найслабший ? Чи, може, найсильніший? Ні, точно не це. Від нього взагалі силою не віє, але чому він тут ? Невже вони настільки дурні чи нещадні, виставити "такого" кандидата на турнір ?
Ден вказав пальцем на Мамору, як свій вибір.
- Не думай, що зможеш постійно ховатися у тіні ! Сидів весь турнір на лаві, хотів, напевне, і на змаганні слабаків наприкінці якось уникнути бою. Можеш здатися зараз, я із радістю прийму твою поразку, за одне не доведеться руки об тебе бруднити.
Тим часом над ареною збиралося все більше дощових хмар, а з верхніх трибун вже можна було почути запах озону. Недалеко на горизонті вже виднілися блискавки, що стрімко стрибали від однієї хмари до іншої.
- Кого оберете собі у противники, Ширанай-сан ?
*(Ден) Ширанай ? Це жарт якийсь ?!
- Того, хто мене боїться. Цього зверхнього павлина-білоручку, який власне дзеркало цілує вечорами !
Ден буквально закипів, іще б трішки, і в нього пішла пара з вух, настільки сильно слова Мамору глибоко вразили його самолюбство. Він втримався, суто через правила етикету шляхти, але всередині був готовий кинутися на нього прямо зараз.
- Мамору, ні ! Ти не можеш ! / Рьота
- Твої рани не до кінця загоїлися ! / Тремтячим голосом додав Седзо
- Попрошу виказувати шану своєму противникові, пане Ширанай.
- Лише тією мірою, якою цю шану виказують до мене та моїх товаришів.
По ліву руку від Мамору стояли Седзо, Рьота й Тетсуя, на яких він спочатку подивився, а потім перевів погляд праворуч, на Кена й Рюу. У очах останнього Мамору побачив хвилювання разом із невпевненістю, те, що він раніше бачив лише один раз.
- Ти впевнений ? / Рюу
- Абсолютно.
- Ну годі вже базікати, я заставлю тебе відповісти за усі образи, кинуті у мій бік, слабаку. / Вигукнув Ден, поки знімав з себе верхню частину шкіряного обладунку.
- Мені теж роздягнутися ? / Звернувся Мамору до судді
- До поясу, будь ваша ласка.
- Ха, не можеш без ножа у рукаві ?! Чи ти добре поїв перед турніром ?!
На таку жалюгідну спробу образити Мамору відповів лише холодним поглядом у очі Дену, після якого останній не робив нових спроб.
Ден тримав своє тіло у добрій формі, кожен м'яз був добре натренований і складав приємну для ока рельєфну картину на його тулубі.
Навпроти нього, Мамору не міг повихвалятися рельєфом, він мав досить плавні контури м'язів, але у їх силі сумніватися також не доводилося. За часи тренувань він зробив собі гарну форму, яка слабко змінилася навіть після тривалого курсу лікування.
Із своїх рукавів суддя Хірано дістав три дошки, на яких були написані особливі умови для фінального двобою. Він перемішав їх між собою і прибрав останні дві у стопці, після чого оголосив :
- Під час двобою, учасники мають бути закуті у кайдани як на руках, так і ногах.
Після цього двоє людей із кайданами у руках підішли до Мамору й Дена, по одному на кожного.
Ден лише незадоволено фиркнув.
- Навіть такий принизливий погляд не завадить мені розбити твою самовпевненість !
* Да скільки ж іще ти будеш язиком молоти . . . ? Ненавиджу таких, щоб його . . .
Кайдани на ногах дозволяли робити максимальний крок на пів метра, а ручні лише половину від цього. В таких можна було забути про широкі рухи, піруети та різноманітність атак. Принаймні так здавалося Дену, але не його супротивнику.
- Пане суддя, за яких умов визначається переможець ?
- Бій ведеться допоки один із вас не визнає поразку або не зможе продовжувати, тоді я зупиню двобій. Дозволено усе, окрім вичавлення очей та ударів між ніг.
- Зрозуміло.
Дуелянти розійшлися один від одного, після чого суддя, що стояв між ними, дав сигнал на початок двобою.
У два стрибки Ден скоротив дистанцію і на третій стрибнув у Мамору обома ногами вперед. Не влучив, той ухилився ліворуч. Ден миттєво почав підводитися, але його ноги щось придавило, а потім він відчув сильний біль у поясниці. Мамору придавив його ноги своєю лівою, а правою, у падінні, завдав удар. Один перекат і ось Мамору вже стоїть у стійці, поки Ден ледве підводиться. Він перевів дихання і знов кинувся на Мамору. Той ухиляється від першого ж удару й ось він вже тримає руку Дена з боку. Один точний удар ліктем і трибуни почули хруст кісток разом із криком від болю. Незрозумілим чином для себе Ден опинився на землі, а біль додався ще й до коліна.
- Ну ж бо, підводься, ганьба родини. Чи може тобі краще просто здатися ?
На їх спільне диво, натовп вболівав далеко не за Дена. Не кожного дня можна побачити, як шляхтича, що зазнався, ставлять на місце. Мамору мав на меті не просто зламати фізично свого суперника, але й морально, до того ж Дену, як шляхтичу, публічне приниження мало бути смерті подібно.
Стогнучи від болю, Ден спробував підвестися. Він вперся на обидві руки, але впав. Його ліва рука склалася під вагою власного тіла, коліно, на спробу підвестися, теж відповіло різким болем який і не думав проходити.
* Хто він у біса такий ?! Чому я не встигаю навіть зрозуміти його рухів ?!
Ден підняв голову. Перед ним стояв його супротивник і протягував руку.
- Да ти знущаєшся з мене ?!
Однак Ден прийняв допомогу або . . . лише блефував. Зібравши усі останні сили у зламаній руці, Ден наважився на відчайдушну останню атаку. Останню, бо він вже набрид Мамору. Зап'ястя Дена приєдналося до ансамблю болю усього його тіла, про що він дав усім знати своїм криком.
- Найрозумніший, чи що ?
Стрімкий удар груди збив і без того нерівне дихання Дена, але кістки хруснули із металевим звуком. Навіть суддя не помітив, як ланцюг, що сковував ноги Мамору, розірвався. Ці кайдани були зроблені з перевантаженого каміноса, і поглинали майже усю ВЕ того, на кому були. В теорії, якщо мати необмежений запас ВЕ, то їх можна було б зламати, але в Мамору таких запасів не було. Не треба пояснювати, що фізично зламати такі кайдани теж не було можливо.
Мамору акробатично перестрибнув через підкошеного Дена і підняв його на своїй спині, затягуючи ланцюг на Шеї Дена все сильніше.
* Я . . . програв . . .
Тяма почала лишати Дена, він намагався ухопити іще хоч трішки повітря, але марно. Невдовзі він перестав чинити супротив і просто повис на ланцюгу.
- Пане суддя, кличте лікарів.
Різким рухом зап'ясть Мамору зірвав і ручні кайдани, від чого тіло Дена впало на землю. До нього моментально підбігли лікарі, одні почали накладати якісь бинти й мазі, інші прямо на місці почали "магічне" лікування.
Мамору зробив пару кроків у бік судді й зупинився. Бойовий раж і ненависть покинули його, а до голови повернувся тверезий розсуд.
* Чи не перестарався я ?! Він і так цього ніколи не забуде . . .
До Дена моментально підбігла група лікарів. Вони зняли кайдани та унесли його до кланового шатру, щоб надати йому первинну допомогу.
- Чому ви не зупинили бій ? Ви ж бачили, що він не міг продовжувати.
- Якби я так вчинив, мене звинуватили б у порушенні правил. Його праві нога та рука не були зламані. Для воїна цього достатньо, щоб продовжувати бій. Але ти дійсно зробив усе, щоб він більше не встав. Зажорстко для турнірного двобою, але розважливо.
- Дякую. На справді, інша його половина теж не була зламаною.
- Гм?
- Кістки лише зміщено, а хруст був від хрящів між ними. Якщо вправити належним чином, реабілітація пройде швидко.
- Я тебе зрозумів.
Суддя Хірано зрозумів натяк Мамору. Аби той просто підійшов зараз до лікарів й почав їм щось радити це виглядало б дивно. Та і наврядчи такий гордий клан прийняв би допомогу нікому невідомого бійця. А ось пораду від досвіченого воїна, який до того ж бачив бій та отримані травми -- вже більш вірогідно. Звісно, якщо лікарі самі не розберуться.
- Ширанай Маомру, ти переміг у цьому двобої, а твоя команда -- у турнірі ! Я запрошую решту команди для отримання нагород.
Ґвалт з трибун заполонив усю арену, а Мамору знайшов себе у кріпких обіймах Тетсуї, який першим з усіх підбіг до свого друга. Бій Мамору його ніяк не налякав. На його думку, Мамору пережив бій із сотнею демонів, бій за власне життя й життя інших, а цей двобій був не серйозніше за спарінг. Хіба що опонент занадто впертий.
- Це було неймовірно! Як ти взагалі зміг розірвати кайдани ?
Мамору не знав як це пояснити, все вийшло якось само, ніби на відчутті імпульсу. Він пам'ятав що його так навчили, але не хто.
За Тетсуєю підійшли й інші. Рьота та Седзо виказали деякий страх перед своїм товаришем, але поперек ним встала думка Кена.
- Цей чорт не грався би з ним ! Не хвилюйся, друже, ти все правильно зробив.
Цей бій також вразив Рюу. Він вже бачив відчайдушну самопожертву, але переймався, що саме його слова підштовхнули Мамору до цього. Втім ця дуель відкинула усі сумніви. Рюу прийняв рішення.
- Ти здобув нам перемогу, ми усі вдячні тобі, капітане.
Після цих слів усі подивилися на нього зі здивуванням. Рюу не міг або просто не знав як іще виказати вдячність і довіру, в нього завжди із цим були проблеми. На його думку, це був єдиний спосіб водночас і вибачитись за свою минулу ворожість.
Мамору вже хотів відмовитися, іншим теж було, що сказати, але їх експресію перервав суддя Хірано. Перед усіма глядачами, він урочисто видав команді заслужені нагороди та попросив "прив'язати" монети за допомогою ВЕ. В руках кожного вони засяяли яскравим світлом. Кожен із них насолоджувався моментом тріумфу і знав, це -- початок чогось більшого . . .