Знову ж таки очима Світлани Подільської. Той же день, Львів, 19:00

Зазвичай я не так часто дивлюсь телебачення. Не маю нічого проти нього, та власне, просто це не моє. Але точно не минулого тижня і не нині. Надто вже особлива нагода.

Ви ж пам’ятаєте, що Руська таки потрапила на Ікс-Фактор? Так от, мало того, що вона пройшла до тренувального табору, так ще й після ретельного відсіювання вона стала однією з реальних кандидаток на вступ до прямого ефіру. Для кожного судді вже була визначена своя категорія, і вони вже з нетерпінням чекали, коли їм представлять майбутніх підопічних.

Хочете знати, до кого в команду потрапила Руслана? Що ж, якщо я скажу Вам, що її наставник не жінка, то ви певне й самі про все здогадаєтесь. Ха, смішно.

Отже, за волею жеребу Каменських дісталась категорія «Гурти», Данилко мав заопікуватися хлопцями, Шурову належало керувати людьми, котрим вже за тридцять, ну а Винник, зрозуміло, повинен був очолити категорію дівчат. За іронією долі, сьогодні саме ця категорія виступала останньою.

Цей випуск ми переглядали вдвох з мамою. За першими учасниками я стежила не дуже уважно, все чекаючи виступу сестри. Так минув певний час, перш ніж я озвалася до мами з питанням, що вже давно мене непокоїло:

- Мам, послухай… ми тут недавно з Розою посварилися. Загалом, вона казала багато нехороших речей… про Руслану… - і я коротко виклала матері всю ситуацію, що відбулась між нами. Коли мама послухала мене, то, зітхнувши, мовила:

- Ну, те, що гроші Ксені не мають до цього ніякого стосунку – в цьому я навіть і не сумнівалася. Твоя сестра справді дуже талановита, і те, що її прийняли до участі – заслуга винятково її таланту. Але все-таки Роза в дечому права: не слід стовідсотково довіряти телебаченню. Цей проект лише колись був популярним, а зараз він просто вичерпав себе. Зрештою, той же Голос Країни куди якісніший, та це вже був вибір Руслани, куди піти. Ти ж в мене розумна дівчинка, і повинна розуміти, що не слід вірити абсолютно в усе, що ти бачиш на екрані.

Такий аргумент просто загнав мене в ступор. У мене взагалі не буває ситуації 50/50: або ж хтось абсолютно має рацію, або ж категорично не правий. Світ був для мене чорно-білим, і я справді не вірила, щоб віддані друзі могли впасти до такого рівня. 

- Але ж мам… Ну як же так? Невже мені більше не дружити з Розою?

- Доцю, ну чого ти?... спілкуйся. Просто враховуй, що кожна людина має свою точку зору. Зрештою ж, Роза – хороша дівчинка?

- Та хороша, але… Останнім часом вона трошки дивна, - зітхнула я.

Тим часом події на екрані стрімко розгорталися далі. Голос диктора рівномірно віщував:

« А тим часом боротьба у таборі стає все запеклішою, і навіть між найдружнішою командою спалахують блискавки непорозуміння. Команда дівчат уся напружена».

Було відомо, що Руслана – наразі єдина неповнолітня серед кандидатів. Старші дівчата («пихаті зарозумілі вискочки») цим вміло користувалися і повсякчас намагалися їй дорікнути.

- Навіть уявити важко таке, щоб ти пройшла, малолітко, - глумливо насміхалася одна з конкурсанток Влада. – Що ти взагалі зможеш? Памятай, великий досвід залежить саме від віку!

- Я б не була такою категоричною, - знизала плечима Руслана. – Досвід у мене є. І не можу сказати, щоб я була однією з найгірших.

- Ха, сказати вона не може! Та всі ж тільки й гудуть, що ти виїхала виключно на бабках, - пхикнула інша, Аліна. – Звісно, великий рід багато про що говорить…

- І все одно, щоб там хто не казав, команда дівчат заздалегідь приречена на провал, - завважила Влада. – Усі ці шоу – суцільна гендерна дискримінація. Згадайте, скільки разів за всю історію Ікс-Фактору вигравали жінки? Лише один! Тому нам усім надіятись особливо нема на що.

Так, от же ж не пощастило Русі з командою. Будь ці дівчиська трохи лояльнішими – вона б неодмінно з ними заприятелювала. А так, що з них візьмеш… 

Тим часом оголосили прізвище першої учасниці, Влади. Рішучим кроком вона пішла на сцену. Там стояло три стільчики для конкурсанток, а суддя сидів за столом окремо від решти трьох. Зараз він пильно дивився на учасницю.

Влада виконала пісню, чим заробила собі місце на стільчику. Так само два інших за нею зайняли ще двоє учасниць. Вільних місць не лишилось.

- Опа! – багатозначно мовила за кулісами Аліна. – а от нині почнеться справжнісінька заруба.

Коли завершився виступ четвертої учасниці, запала моторошна мовчанка. Винник напружено міркував. Тоді мовив:

- Гаразд… Владо, прошу, встань.

Розчарована дівчина підвелася і квапливо покинула сцену. Боротьба ставала дедалі запеклішою – хто ж зрештою залишиться?

Слідом за Владою з тріскотом вилетіла наступна дівчина, поступившись своїм місцем більш сильній конкурсантці. 

А вже за хвилину голос режисерки оголосив:

- Максименко!

Руслана підвелася і рушила на сцену. Її губи були стиснуті, чоло – похмуре, очі різко бігали, - і все це ознаки неймовірного хвилювання. Взагалі Руслані воно було не властиве, та цього разу я прекрасно її розуміла. По-перше, їй виступати останньою, а по-друге, - після таких шпильок ще й не так ентузіазм упаде.

І от вона вже на сцені. Ледь схвильовано поглядає то на вже заняті три стільці, то на суддю. Наставник мовив:

- Доброго дня, Руслано. Що сьогодні ви для нас підготували?

Ледь тремким, проте рішучим голосом Руслана відказала:

- Композицію Тіни Кароль… « Ноченьку».

Коли пролунали перші ноти, Руслана почала співати. Ця й без того дуже гарна пісня у її виконанні стала просто дивовижною. Вміло керуючи своїм голосом, Руслана спритно додавала правильних інтонацій у годящих місцях. Де й поділася її нервозність! Ніби на крилах, вона йшла до своєї мети, дзвінко перебираючи ноти.

Обличчя дівчат на стільцях були похмурими і дещо схвильованими, Винника – напружено-міркуючим, решти суддів – неймовірно захопленими. І ось, коли пролунав останній акорд, зал просто вибухнув оваціями. А тоді запала ефектна пауза – аби відтягнути вирішальний момент. Тоді суддя озвався до своєї підопічної:

- Руслано, обставини складаються так, що я просто неспроможний не посадити тебе на стілець. Але ж ти прекрасно розумієш, що в такому разі одна з твоїх компаньйонок має встати.

- Звичайно, - відказала та.

- У такому разі… - трохи подумавши, Винник оголосив вирок: - Аліно, на жаль, сьогодні ти покидаєш наше шоу.

Похнюплена Аліна швидко піднялася, обійнялася з Русланою, а тоді зникла за кулісами. Руслана ж зайняла її місце. Решту програми я вже не чула – бо потужно заверещала, ніби сигналізація.

- Свєтко, що таке? – озвалася з сусідньої кімнати Соня. – В тебе що – не всі вдома?

- Ти не повіриш, - з розпашілим виглядом мовила я, - Русланка пройшла до прямого ефіру!

- То це ж прекрасно! – зраділа сестра. – За це треба випити! – вона метнулася до кухні і притягнула звідти три склянки та пляшку лимонаду. Розлила напій по склянках, простягнула одну мені, одну – мамі, а третю лишила собі. – За Русланку!

А тим часом на екрані телевізора відбувалося вже справжнє свято: судді щиро раділи разом зі своїми підопічними, а Бєдняков оголосив:

- Ну що ж, любі друзі, перша частина етапу нашого проекту завершена. До нових зустрічей у прямому ефірі!

… Усе це відбулося вісім тижнів тому.

За цей час моїй двоюрідній сестрі довелося чимало попрацювати: щовипуску на неї чекали нові композиції, зубріння ночами, усілякі спецефекти на сцені… А вже щосуботи на кожному прямому ефірі вона викладалася на всі сто. Працювати їй явно подобалося – вона з великою увагою сприймала поради свого наставника та знімальної групи і вже на сцені павільйону вона максимум зусиль докладала саме для того, аби не підвести тих людей, котрі для неї старалися. Виступаючи, вона мовби перевтілювалася у якусь магічну героїню і забувала про все на світі. Ніщо – ні фанати, котрі просто-таки шаленіли від неї, ні добрі оцінки суддів ( зважаючи, що на кастингах чоловіча половина журі була вельми скупа на похвалу – Каменських же своїх емоцій не шкодувала) не поставили їй на голові корони і залишили тією самою безтурботною, але цілеспрямованою дівчиною, котрою вона прийшла на проект півроку тому.

Чи то за шаленої підтримки фанів, чи то лише завдяки своїй старанності, але Руслана щоразу без проблем проходила до наступного етапу, навіть жодного разу не виконавши пісні за життя і таки досягла фіналу.

А от минулий ефір виявився для моєї сестри знаковим – учасники мали виконувати пісні разом із відомими суперстар – як зарубіжними, так і вітчизняними. Так от, Русі поталанило особливо – вона співала разом зі своїм кумиром юності, Світланою Тарабаровою. Ох, бачили б ви обличчя Русі в той момент! Виконавиця відзначила прекрасний вокал своєї компаньйонки і навіть-таки витягнула для моєї сестри лотерейний білет – запропонувала під час наступного всеукраїнського туру взяти з собою Русланку виступати на розігріві, на що моя сестра радо пристала.

Та все це було тиждень тому. І от уже Руслана у суперфіналі, а разом з нею – підопічні Каменських, якась дівоча рок-група, чиї імена зараз вже не надто важливі. У залі панувала неймовірна інтрига – хто ж з них забере кубок переможця?..

Спершу виступали учасники, котрі вилетіли на минулих прямих ефірах, затим – суперфіналісти виконали пісні, з котрими вперше прийшли на проект. Виконання Русланою української народної пісні «Цвіте терен» було просто неймовірним – зал аплодував їй стоячи!..

І от – тривожна мить. На сцені – двоє зіркових тренерів зі своїми підопічними, і важко було збагнути, хто з них хвилювався більше – протеже а чи їх наставники?.. Поруч знаходився вельми імпозантний ведучий шоу, котрий вже тривалий час зберігав мовчанку. У руках він тримав якийсь конвертик. Зрештою він заговорив:

- Любі друзі! Цього вельми чарівного вечора хочу привітати вас із прийдешнім новим дві тисячі сімнадцятим роком! Нині ми зустрічаємо його особливо: саме сьогодні, тридцять першого грудня, ми зібралися тут, аби назвати довгоочікуване ім’я переможця нашого шоу…

Ну от. Чергове бла-бла, а щасливчика назвуть таки нескоро. Ну нащо вічно тягнути таку інтригу, змушувати людей нервувати? Кому треба ця пустопорожня балаканина?

- Отже, зараз у руках я тримаю конвертик, у якому надруковано ім’я того самого щасливого, що отримає десять тисяч гривень та безкоштовну ротацію на радіо. Нагадую вам, що увесь процес голосування був абсолютно чесним і непідкупним, а всі ваші голоси були віддані вами добровільно – враховано усе до єдиного. Отже, ви готові? – звернувся Бєдняков до залу, затим розпакував конверт, витягнув із нього якийсь папірець і зачитав: - Отже, переможцем Ікс-Фактору 2016-го року стає… - Тут він витримав ефектну паузу і, коли спливло півтори хвилини, оголосив: - Максименко Руслана!!!

Зал, що до того був завмер в шаленій інтризі, тепер вибухнув неймовірними оваціями. Глядачі голосно скандували ім’я моєї сестри, а сама переможниця була неймовірно зніяковілої. Їй довелося вислухати чимало теплих слів і від свого наставника, і від тренера срібних призерів, і навіть дівчата, що зайняли друге місце, шанобливо потиснули їй руку. А після того, як Русланці вручили іменну зірку, вона виголосила промову:

- Я дуже вдячна кожному, хто горою стояв за мене на цьому проекті. Правду кажучи, я йшла до цього все життя: стати гідним обличчям своєї країни – це була моя дитяча мрія. І за весь час Ікс-Фактору мене захоплював швидше сам процес роботи, аніж результат – і, можливо, саме тому зараз цю статуетку тримаю конкретно я. Я дякую кожному, хто мене підтримав, а тим, хто хотів би колись опинитися на місці цьогорічних конкурсантів, порадити: головне не перемога, а вже сама участь! Насолоджуйтесь самою справою – і так ви багато чого досягнете!

А вже за мить – зйомки з-за куліс сцени, привітання від тітки Оксани та Агнеси, гарячі обійми з тріумфаторкою вечора, а потім – поява Грицька, хлопця Руслани, з великим букетом білих троянд, палкий поцілунок закоханих… За всім цим феєричним дійством ми й не помітили, як опівнічна пора вже давно минула і на поріг завітав дві тисячі сімнадцятий рік. І поки родина квапливо відкорковувала шампанське та заставляла стіл ласощами, я подумала: оце Русланка відзначилась, так відзначилась! Імовірно, велика слава тепер їй забезпечена. Цікаво, чи зможу колись я піднятись до її рівня?..

… За вічним навчанням, купою свят та підготовкою до іспитів непомітно підкралася до планети весна. Природа ожила й розквітла, а тим часом грізний монстр під назвою ЗНО для моєї сестри ставав дедалі ближчим.

Цими днями Соня ходила вся виснажена: вона практично не спала, мало їла і повсякчас сиділа у дівочій кімнаті, обклавшись підручниками та конспектами. Тим не менше безперестанку зуділа:

- Я нездара… На двісті балів мені точно не витягнути... Пролечу, як та фанерка над Парижем…

- Теж мені – морока! – я, правду кажучи, щиро не розуміла, чого вона так панькається з отим ЗНО. – Ну, не здаси – що, життя закінчиться? Я он перед ДПА взагалі не парюсь. То не така важлива річ, як її малюють.

- А ти про важливе ніколи не думаєш, - резонно, як їй то здавалося, завважила сестра. – Не ображайся, Свєтко, але де не треба, ти вигризаєш зубами, а в життєво важливих питаннях ти якась аж надто легковажна. Щоб ти розуміла, я не хочу до бурси, а хочу бути журналісткою! Якби, приміром, я була Русланою, то навіть в разі фіаско батьки могли б проплатити мені навчання. Але ж ти прекрасно розумієш, що таких статків, як у Максименків, у нас немає, тому… До речі, Руслана й без цього школу на відмінно закінчила!..

Були також вісті і від самої Руслани. Вперше за довгий час вона вийшла на зв’язок і розповіла багато цікавих речей – як про особисте, здебільшого про святкування її нещодавнього повноліття, так і про роботу – нещодавно вона від’їздила обіцяний Світланою Тарабаровою всеукраїнський тур і їй дуже сподобалося.

- Це поки що лише старти, - палко розповідала вона, - що далі – то крутіше… На гонорар буду підшукувати собі якихось авторів, пісні на студії записувати.. Власне, життя кипітиме ключем!

- А наставник буде тебе якось підтримувати?

- Звісно, всі колишні учасники Ікс-Фактору так чи йнак підтримують зв’язок зі своїми тренерами.

- Оце-то тобі, сестричко, пощастило – тебе ж протегуватиме сам Винник!

- Скажеш таке… Так, я багато змушена вислуховувати про те, що в мене великі зв’язки, статки і все таке, але я твердо переконана – якщо ти не любитимеш свою роботу і стовідсотково їй не віддаватимешся, то нічого позитивного не чекай.

Ця весна принесла зміни і в моє особисте життя – принаймні, мені здавалося, що в наших з Глібом амурних справах нарешті запанувала повна серйозність. Зрештою, у нас все було по-дорослому, ми разом ходили на різні дискотеки, все частіше відвідували ресторани… Гліб тепер не соромився відкрито зізнаватися, що я – його дівчина, і вочевидь, неабияк цим пишався. Коли він чи не щодня телефонує, аби взнати, як в мене справи, постійно закидає презентами у вигляді то ведмедиків, то букетів троянд, то шоколадних цукерок – зрештою, про що ще може мріяти дівчина?...

У травні ми справили чи не найбільш особливе цьогорічне свято – перший день народження Тетянки. До того часу вона вже так-сяк стояла на своїх ноженятах, і вимовляла свої перші словечка – зокрема, «мама», «тато» і тому подібне. До свого року вона вже мала достатньо довгі коси, і це надавало неабиякі переваги: часом Соня брала її на ручки, і, ніби ляльці, могла годинами вплітати їй у волосся різні гумочки та бантики. Що найдивніше, меншенька навіть не протестувала стосовно того, що її мають за таку собі іграшку.

Між тим весна вже добігла свого кінця, і в один з останніх днів травня, дружньо побажавши одна одній успіху, ми з Сонею рушили кожна до свого класу – пробувати успіху у державних іспитах. Не знаю, як все пройшло у сестри, а в мене справи йшли стосовно непогано – принаймні щодо української мови й сумнівів бути не було, а з математики, на свій превеликий подив, я отримала тверду четвірку.

Останній іспит – з української літератури – мав відбутися восьмого червня. Звичайно, відповісти на питання тесту було для мене не особливо важко – адже прочитане я схоплювала на льоту. А потім твір, теж на доволі легку тему – про творчість Шевченка. Я впоралася із завданнями, коли до дзвоника залишалося ще чимало часу, і поринула у думки.

Однозначно, ми відсвяткуємо пишний випускний, справимо гулянку… І взагалі, я хочу, аби це літо минуло по-особливому! А вже за два роки мені здавати ЗНО… І тут вперше моє серце зрадницьки здригнулося. Як я його напишу?! Я ж не впораюся ані на грам! Може, закінчити все зараз, поки воно ще не надійшло?!

… Опісля іспиту я неквапливо йшла вбік дому, спостерігаючи за навколишньою природою. Попри початок літа, стояла вже неймовірна спека, і в простій шкільній формі вже було доволі парко. На газонах панувало справжнє буйство барв: квіти вже повністю прокинулись від зимової сплячки, і, здавалося, ніби навколишній світ і сам святкує нинішній такий особливий день

Несподівано завібрував телефон у моїй кишені – телефонувала мама. Нічого не підозрюючи, я підняла слухавку і весело защебетала:

- Так, мамо, я все здала, тепер зрештою можна планувати, як нам провести літо… Що? А як так сталося? Мамо, не лякай мене, ради бога! Скажи, що це неправда!!!- іще хвилину тому я раділа, та вже тепер поклала слухавку приголомшена. Не контролюючи себе, обм’якло гепнулась на найпершу лавочку. Скроні пронизало неймовірним болем – в те, що сталося, я досі не вірила.

Фірма, де працював батько, рухнула. Тепер ми банкроти… Злидні.