Цю любов
Кузаня
Там в душі десь розквітає Космос зір І рай планет, Що із попелу складає Знов закоханий скелет... Тільки цнота Вас цікавить? Я бажаю знать, що... Ні! Та невже Ваш лише ваблять Зовсім не очей Вогні? Та невже у цьому світі Почуття схожі на... Сніг? Випадуть собі й розтануть. На землі залишив слід. А в мені від того болю, Вже не вистачить і слів... А в мені все... Холодами? Між кістками пробіжить. Та не бійтеся, З роками, Зможу там квітки зростить... Тільки от що ска́жу... Милий, Я не дам Вам цю любов! Краще хай самітня буду, Поки мій час не прийшов... Та невже Вас лише ваблять Зовсім не очей Вогні? Що ж, Вертайтеся, Юначе... Просто обійнять в біді.
2020-02-04 13:57:18
6
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Вікторія Тодавчич
Гарний вірш ❤
Відповісти
2020-02-04 13:57:30
1
Кузаня
@Вікторія Тодавчич , дякую. Яка ж Ви швидка, однак)
Відповісти
2020-02-04 13:58:50
1
Вікторія Тодавчич
@Кузаня яка є 😁🤷‍♀
Відповісти
2020-02-04 13:59:03
1
Інші вірші поета
Творець Не знаю Авторе милий, Авторе любий Сховок серця в таємниці душі: Останнє поличчя в 26 строфах
Інші поети
Rodrigo Crespo
@rodrigo_crespo
JENOVA JACKSON CHASE
@PercabethNewt
Схожі вірші
Всі
Я і ніч
Анастасія
Поїзд падає в ніч. Це-останній ліхтар. Я і ніч. Віч-на-віч. То морозить. То жар. Ти вже, певно, заснув, Ти подушку обняв. Ти мене вже забув. В тебе тисячі справ Я від тиші глуха. Від мовчання німа. Я одна. Клич- не клич. Я і ніч. Віч-на-віч.
105
8
12842
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11869