3/21(?)
Last_samurai
Я мовчу надто голосно, щоб добирати слів. Стіни плачу в оселі - тюрма зі стін. Все викурюю біль. А недопалок туги зтлів В попел серця, який розвіваю на власну тінь Чорно-білого фото, де ми посміхались вдвох. Обіймав там коліна твої, мов останній смерд... Знай, якщо крізь життя так говорить зі мною Бог - Оберу, безперечно, смерть. ...
2021-03-20 11:12:12
12
8
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (8)
Last_samurai
@Лео Лея Щиро дякую!🌞
Відповісти
2021-03-20 13:02:25
1
Ledi ПТАШКА #ОЛД #ТОК
)))не будьте вечнозанятыми, дорогие мужчины, не забывайте о любимых своих, а не соседских) С днём СЧАСТЬЯ вас!😁🤣
Відповісти
2021-03-20 13:17:58
1
Last_samurai
@Простушка Солиэнн коллективное мышление 🤘
Відповісти
2021-03-20 17:18:13
3
Інші вірші поета
Сенс - наркотик Пару натяків на долонях в моєму місті квітне травень/кс3 тут нікого немає
Інші поети
Вікторія
@viktoriya_kiselova
➒ ➊ ➊
@call911immediately
Avrora171717
@Avrora171717
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
70
4
10903
Разве сложно сказать...
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...
52
14
2770