є
Last_samurai
ти сидиш якнайдалі від вікон, від розуміння, навіщо і хто ти є. поринаючи в спогадів сотні льє, затискаючи в скронях усе своє, щоб забрати: на вихід чи в інший світ. забуваючи згодом адресу, дім, всіх колишніх й прийдешніх. забракне слів, сліз забракне, а страху - і поготів, щоб озвучити все, що давно хотів. ти рахуєш хвилини, секунди. втім розумієш, що в часу немає меж. ти береш в руки зброю, з надії щит. справедливо і пристрасно на душі. день на вулиці голосно верещить: тобі є нащо жити, й задля чого померти - теж.
2022-10-02 18:26:23
5
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Лео Лея
Останні місяці так і є. Та коли ж вже той лютий закінчиться, га? Хай іде і лютує туди, звідки зайди оці. Щоби швидше скурилися в попіл всі їхні "курці", Або давлять себе ж під ногами свого "сапога"...
Відповісти
2022-10-02 19:00:19
1
Інші вірші поета
як здихатись/кс3 не клич мене/кс3 044: VI 3:33 a.m.
Інші поети
Virtoria
@Victoria_Sandulenko
Helen Monthly
@helen_monthly
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12259
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
4739