Пробач

Last_samurai

Пробач мені, чуєш, бо привід є. Приходить він раз на рік. Коли у чужих віднайти своє Зумієш під тріскіт криг. Прийняти, повірити (попри біль) Та сніг розтопити вщент Довірою сліз, що за обрій вій Змивають з душі цемент. Змивають ілюзію переваг Та мури із цегли й скла Руйнують, зловивши останній баг, Для того, щоб я змогла Сказати, як сильно мені шкода За всі ті "ніколи знов". Пробач, що бурхлива твоя вода Не згасить мою любов. Пробач, що і досі в рядках живеш (Між ними хоч раз зігрій). З мостами, що спалені нині, все ж Віршую уламки мрій. І хочу торкнутися до плеча (Напевно, колись мине). Пробач мені. Знаю, що ти мовчав Навмисно. Щоб чуть мене.

2021-03-14 17:25:09

19

3

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (3)

Есмеральда Еверфрі

Вау, оце так весняний вірш) не дуже люблю весну і романтику, але в тебе настільки це живо подано, що сприймається органічно і природньо. Сподобалося однозначно

Відповісти

2021-03-14 17:37:39

2

Last_samurai

@Есмеральда Еверфрі Дякую 🌞

Відповісти

2021-03-14 17:38:11

1

Лео Лея

Хоча в нашій мові багатезно різних синонімів, але дуже важко (принаймні мені) відшукати такі, щоб висловити те, що я відчувала при читанні твого вірша, і щоб ці слова мої не дублювали попередні коментарі. 👍😳

Відповісти

2021-04-19 17:38:20

Подобається

Схожі вірші

Всі

Хай буде так

Юлія Богута

«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.

38

4

5691

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12382