Сонет 14

Микола Мотрюк

Рве знахабнілий вітер пожовтілий лист, Холодний дощ по вікнах виграє стакато, Шмагає землю осені безжальний хлист Оскаженіло, невблаганно, заповзято... Чому не так сьогодні, як було колись..? Гіркий полин проріс, де була рута-м’ята… «Це мабуть сон» — кажу собі, кричу: «Проснись!!!» Я заблукав… я задихаюсь… Тьма триклята.!! Безодні краєм йду, шукаючи просвіт, Я став сліпцем, який вже не побачить світ… Прощення в зубожілу душу не загляне… Не вірю, що тебе втрачаю назавжди, Моє життя, мій всесвіт, світло полум’яне… Прошу тебе, молю, благаю я… не йди… 25.10.20

2021-07-10 13:07:26

8

3

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (3)

Лео Лея

Навіть не знаю, як це написати... Читала, а серце стискалось від болю😢

Відповісти

2021-07-10 14:47:48

1

Сандра Мей

Пробило на сльозу. Мені подобається, як ви пишете. Я взагалі люблю вірші у котрих відчуваю, якісь емоції.

Відповісти

2022-11-12 14:29:03

1

Микола Мотрюк

@Сандра Мей Дякую.

Відповісти

2022-11-12 15:23:21

1

Схожі вірші

Всі

Печаль прячется в словах

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...

50

12

3620

Намалюю

Вікторія Тодавчич

Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.

52

13

1769