Сонет 14
Микола Мотрюк
Рве знахабнілий вітер пожовтілий лист, Холодний дощ по вікнах виграє стакато, Шмагає землю осені безжальний хлист Оскаженіло, невблаганно, заповзято... Чому не так сьогодні, як було колись..? Гіркий полин проріс, де була рута-м’ята… «Це мабуть сон» — кажу собі, кричу: «Проснись!!!» Я заблукав… я задихаюсь… Тьма триклята.!! Безодні краєм йду, шукаючи просвіт, Я став сліпцем, який вже не побачить світ… Прощення в зубожілу душу не загляне… Не вірю, що тебе втрачаю назавжди, Моє життя, мій всесвіт, світло полум’яне… Прошу тебе, молю, благаю я… не йди… 25.10.20
2021-07-10 13:07:26
8
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Лео Лея
Навіть не знаю, як це написати... Читала, а серце стискалось від болю😢
Відповісти
2021-07-10 14:47:48
1
Сандра Мей
Пробило на сльозу. Мені подобається, як ви пишете. Я взагалі люблю вірші у котрих відчуваю, якісь емоції.
Відповісти
2022-11-12 14:29:03
1
Микола Мотрюк
@Сандра Мей Дякую.
Відповісти
2022-11-12 15:23:21
1
Інші вірші поета
Два тріолети Сонет 27 Сонет 1 Тріолет 31
Інші поети
Andrii Katiuzhynskyi
@Katiuzhynskyi_Andrii
Схожі вірші
Всі
Приходи (RU-UA)
Ай
Черничные пироги, молоко с мёдом. Приходи. Почитаю тебе стихи и раны замажу йодом. Буду исцелять поэтапно все твои трещинки и порезы, даже в твоё заледеневшее сердце, поверь мне, — смело полезу. Повір! Залізу без страху. Без жалю, не боячись. Бо наше розпалене вогнище змушує бути хоч чимось. І тільки не хвилюйся — ми не розчинимось. Ні одне у одному, ні у часі. Мы снова столкнёмся, неспособные противостоять этой связи. Истощенные, но в друг друге, нашедшие дом. Якщо не перше життя, то і не перший том. Не перший різновид мов у моїх віршах. Не найдёшь меня в жизни? Отыщешь во снах. За той дверью, где я нам в пирог добавляю чернику. Приходи. Мне одной без тебя здесь ужасно дико.
42
3
1785
12
ᴅɪᴀɴᴀ ᴍᴀʏ
А море сліз вже висохло давно. Давно забуті фото й переписки. Я живу неначе у кіно, І це кіно трагедія, не більше.
87
4
9513