Сонет 14
Рве знахабнілий вітер пожовтілий лист, Холодний дощ по вікнах виграє стакато, Шмагає землю осені безжальний хлист Оскаженіло, невблаганно, заповзято... Чому не так сьогодні, як було колись..? Гіркий полин проріс, де була рута-м’ята… «Це мабуть сон» — кажу собі, кричу: «Проснись!!!» Я заблукав… я задихаюсь… Тьма триклята.!! Безодні краєм йду, шукаючи просвіт, Я став сліпцем, який вже не побачить світ… Прощення в зубожілу душу не загляне… Не вірю, що тебе втрачаю назавжди, Моє життя, мій всесвіт, світло полум’яне… Прошу тебе, молю, благаю я… не йди… 25.10.20
10.07.2021
8
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Лео Лея
Навіть не знаю, як це написати... Читала, а серце стискалось від болю😢
Відповісти
10.07.2021, 14:47
1
Сандра Мей
Пробило на сльозу. Мені подобається, як ви пишете. Я взагалі люблю вірші у котрих відчуваю, якісь емоції.
Відповісти
12.11.2022, 14:29
1
Микола Мотрюк
Відповісти
12.11.2022, 15:23
1
Схожі вірші
Всі
Твої долоні
Одного разу, я опинюся в твоему полоні, де назавжди сплетуться наші долоні, де у солодкому танці зійдуться дві долі, чиї серця закохаются з власної волі. Бо справжня любов – вона у свободі, вибір за вами: ви палкі чи холодні? А я немов танцую з тобою на льоді і з власноі волі віддаюся у твої долоні.
74
1
3867
Сумую без тебе
Сумую без тебе, кохана Так важко на серці мені. Приходь ти до мене жадана, Щоночі. Хоча б уві сні. Загляну в кохані я очі, Не йди, прошепчу. Я люблю. Та довгі безсоннії ночі, Вбивають вже душу мою. Прошу я, відкрий моє серце, Ти подихом ніжним своїм. Відчиню заховані дверці, Закриті на сотні замків.
52
39
1676