Інтерлюдія 2

Есмеральда Еверфрі

Мої думки зі мною грають у пейнтбол Чи ще там щось, відоме тільки їм: Вони римуються, та щойно телефон Візьму у руки - їх схолонув слід. Записником їх теж ніяк не провести, А пам'ять, певно, грає за "чужих" - "Мустанги горді, дикі скакуни, Що вам сказати, щоби гонор стих?!" - Кричу собі й сміюся теж сама - А що робити, як подібна пря Триває вже віками: тисяч тьма Творців боролась, і тепер от я. 10 квітня

2022-10-12 10:11:17

16

5

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (5)

Лео Лея

@Есмеральда Еверфрі Але без твого не вийшов би. Мабуть ти своїх коняк не туди направила, і вони до мене приблудилися 🫣

Відповісти

2022-10-12 10:37:39

1

Есмеральда Еверфрі

@Лео Лея пхпхпх, то твої до тебе ластяться

Відповісти

2022-10-12 10:38:33

1

Лео Лея

@Есмеральда Еверфрі Ох, я ж забула їх погодувати! Піду покормлю, щоб копитами по голові не стукали😜

Відповісти

2022-10-12 10:39:52

1

Схожі вірші

Всі

Чуточку внимательней

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Неудачная попытка быть тем, кого сложно обидеть , Рвя бурю за улыбкой проникших эмоций И наивность уже стала себе лишь противна , Все пытаясь понять всех за скрытой дорогой ... Мимо мчат незнакомые люди , И не кто тебя уже не осудит : Всем безразлично твоя лишь обида , И что слёзы пускаешь себе на морозе Может так будет даже на лучше Без различных ненужных вопросов , О том " Как ты ?)" Тебе хорошо ли" Или в этом нет больше смысла и вовсе ... Разве безразличие лучший способ оплаты За свои выражающие сердце бурю эмоций..? Может стоит быть чуточку внимательней , К тем кому помощь и вправду поможет !

40

8

1898

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11283