Обтрушуючи в край зношений плащ, що найбільше скидався на балахон мандрівного волоцюги, до того він був покритий в'їдливим бурим пилом, Ейстельд відчинив скрипучі двері до напівтемного приміщення нічим не примітної харчевні, хіба що тільки якщо розібратися в абсурдній назві. На вивісці, що висіла на двох іржавих завісах біля входу ззовні, був зображений троль із блаженною пикою, якій автор цього шедевра намагався надати вираз натхнення за допомогою пера за вухом, що за задумом було уособленням його тісних стосунків із поезією. Напис було виконано досить майстерно і без помилок, чому мандрівник і здивувався. Знавці писемності в цих краях траплялися не так уже й часто, а про майстрів гравіювання і говорити було нічого - їх можна було перелічити на пальцях однієї руки.

З порога в ніс ударив знайомий запах просмаженого м'яса, наваристої юшки, кислого перегару і зношеної шкіри. У дальньому кутку залу, біля пожовклого від постійного смороду вікна, Ейстельд примітив відповідний стіл. Народу було небагато: втомлені кжиники з торгових обозів, кілька місцевих мужиків і зовсім неподалік від вподобаного столика сиділа низькоросла постать, яка привертала увагу п'яними гучними коментарями до того, що відбувається навколо.

"Хм, бальтор... Судячи з усього, мисливець або хто ще небезпечніший", - помітив про себе Ейстельд, прямуючи до столу. Викрикуючи одночасно жарти і прокльони, бальтор практично не звернув жодної уваги на блукача, що проходить повз, якщо не брати до уваги несподіваний наспів серед усієї його міцної лайки:

- О, місячне світло! Все там, де темрява, сяєш нам! - і наступне за ним вихваляння кухля пива, що стоїть перед мисливцем. Ейстельд готовий був побитися об заклад, що в цьому, погано прихованому знущанні, захмелілий бальтор дав зрозуміти: він одразу визначив, ким є той, хто ввійшов, і побожного трепету від нього очікувати не варто було.

Вирішивши не вникати в ситуацію, а просто відпочити після стількох днів у диких землях, Ейстельд махнув корчмареві, замовивши глечик пива, юшки і тарілку курячих рулетів. Тільки він і встиг пригубити темного житнього, як двері в корчму відчинилися від доволі сильного стусана і в просвіті замаячили силуети у високих шоломах з довгими жердинами, увінчані важкими набалдашниками.

Це були збирачі податей чергового барона чи намісника з північних рубежів. Більш досвідчених грабіжників і ґвалтівників потрібно було ще пошукати. Вони всюди з'являлися зі своїми сумками, переповненими указами і приписами на всі випадки: від стягнення всього цінного до продажу в рабство. Ейстельд прекрасно знав, що справжність вмісту цих сумок ніхто і не наважувався перевіряти. Закони в цих місцях втратили свою значущість, панівне місце займали тепер сталь і золото.

"Цікаво, чи встигну закінчити хоча б із юшкою, перш ніж ці сучі діти почнуть вибивати з посірілого корчмаря все, що могло б послужити оплатою податків?" - прикидав подумки блукач, швидкими ковтками осушуючи щойно розпочату склянку досить непоганого пива.

Але новоявлену компанію ні корчмар, ні збори податків, схоже, не цікавили. Замість того, щоб із пристрастю почати допитувати всіх присутніх і якнайшвидше намагатися звільнити їх від тягаря золота й прикрас, усі ці шоломи й жердини неспішно рушили до столу бальтора. На відміну від решти відвідувачів, які одразу ж забули, про що базікали і пліткували, старого мисливця анітрохи не збентежила їхня поява:

- Чого це, майстре корчмар?! Невже сьогодні у вас свято якесь і для діточок солодощів зі здобою напекли? Он скільки шмаркачів набігло, того й гляди, пересмикнуться через зайву ватрушку! - бальтор весело хмикнув, незворушно дивлячись на здоровенні постаті, що наближаються.

- Так, хлопці, оточуйте стіл і стежте за його руками, вони до біса охочі до всіляких фокусів. А ти, Гелвіне, не здумай чудити! Папір із підписом і печатками в нас на тебе є, і цього разу ми не втратимо шансу ним скористатися! - гордовитим тоном заявив один із прибулих, який, судячи з поцяткованого шолома і наказових реплік, був старшим у загоні.

- Так-так, ви, звісно ж, нею скористаєтеся, - уже без посмішки промовив бальтор, - тільки не тут, а за рогом, якраз кроків десять, як у відхоже місце упретеся, там і скористаєтеся! - із цими словами Гелвін обвів обважнілим поглядом усю кампанію, що оточувала його стіл, продовжуючи голосно присьорбувати з кухля.

- Та ким себе уявив цей мішок із лайном?! Зараз я його навчу як потрібно зустрічати представників влади! - сплюнувши на стіл, зло прогарчав почервонілий від люті командир і ривком викинув жердину в бік бальтора. Якби він досяг мети, перетворив би і без того не найпривабливіше обличчя мисливця на моторошне місиво.

На той час, як жердина прилетіла до краю столу, де секунду тому ще пив своє пиво незворушний старий, за стільцем нікого не виявилося. Зате негайно зліва впав, як зрубане дерево, один із "законних" представників влади, який посміхався тупим самовдоволенням. Верещачи як спіймана свиня, він незграбно почав відповзати вбік, стискаючи закривавлену штанину нижче коліна. Ніхто не встиг вимовити й слова, як присадкувата сіра тінь знову пірнула під стіл, і, амбал, що був праворуч, у якого щойно дурна посмішка змінювалася непомірним здивуванням, сильним поштовхом відлетів убік. Здоровань з огидним хрускотом зустрівся зі зваленими в кутку ящиками, потім голосно охнув, обм'як і затих. Командир, різко відскочивши від столу, напівдугою провернув жердину, стаючи в захисну позицію.

"Чудернацькому шолому" варто було віддати належне: досвідчений, хоч і не найвправніший боєць", - помітив про себе Ейстельд, з цікавістю спостерігаючи за сценою, що розвивається перед ним. З того самого моменту, коли кільце навколо столу недбало замкнулося, блукач швидко прикидав у розумі, чи знадобиться його втручання. Бальторів він знав, як міцну расу однаково охочих і до доброї бійки, і до доброї вечері. Але все ж, старий, хоч і не справляв враження безпорадного, самотньо губився за громіздкими силуетами вартових, що наближалися. Але в той самий момент, коли напружилася спина командира, готового до нападу, Ейстельд, не випускаючи з поля зору старого мисливця, зрозумів, що весь цей самовдоволений загін, що звик до безкарного розбою, зараз приречений.

- Ну і навіщо ж ти відразу палицею в обличчя тицяєш? Хоч би папірець свій показав для пристойності, гад! - з їдкою зневагою пробурчав Гелвін, вилазячи з-за столу, і з кректанням, скрипучим як вікове дерево на вітрі, попрямував у бік застиглого командира. Жердина просвистіла в повітрі, описуючи широку дугу. Бальтор спритно ухилився, проскочив під жердину, і невловимим ударом спрямував свій непомітний кинджал у щілину між захисними пластинами нагрудника. Але противник не збирався так просто віддавати своє життя. Дозволивши кинджалу загрузнути в зчленуванні обладунків, де клинок уперся в кольчужне плетиво, збиральник ударом ліктя обламав лезо кинджала по руків'я, і швидким відскоком відійшов від бальтора на відстань витягнутої жердини.

- А мені починає це подобатися! - задоволено прогудів Гелвін, відкидаючи вбік непотрібний уламок. Посміхнувшись Ейстельду, який пильно спостерігав, і, не обертаючись, він попрямував до свого столу. Останній із трійці "вершителів закону" залишився стояти на місці, напружено пішовши в оборонну позицію. Його гордість - оздоблений, начищений до блиску шолом, з'їхав на спотворене від страху обличчя. Бальтор, благополучно дійшовши до столу, почав порпатися в непоказній об'ємній торбинці, поки не витягнув з неї невелику дволезову сокиру з рунічним гравіюванням по лезу.

- А ось і час чудес! - ласкаво проворкував Гелвін, - чого раптом так зніяковів? Зараз покажу тобі справжні фокуси, підійди-но ближче, друже, - посміхнувся він посірілому від жаху командиру.

- Досить! - прогримів Ейстельд, встаючи з-за столу. - Гелвіне, ти вже достатньо відплатив їм тією самою монетою, яка зазвичай у них у ходу. Нехай вони й рідкісні покидьки, уподібнюватися їм не варто. А ти забирайся назад до своїх господарів! - кинув мандрівник через плече нічого не розуміючому збирачеві податків.

- І передай їм, ким би вони не були, що Гелвіна ви зустріли й особисто переконалися в тому, що бальтор під захистом Сірих блукачів. Якщо їм ні до чого проблеми з Селлтіріандом, то нехай і не лізуть у його справи!

Тупіт ніг, що віддалялися, скрип і сильний стукіт відчинених дверей супроводжувався реготом старого мисливця.

- Хлопчику мій, у впевненості тобі не позичати! Я, звісно, не сліпий, бачу, яка кров струменить у тебе в жилах. Але, мій юний оберіг, запам'ятай: дідусеві Гелвіну ні Сірі блукачі, ні жодні інші вартові, не потрібні! Хоча, мушу тобі й плеснути на знак подяки! Давніше ніхто не намагався захистити бальтора від наслідків "справедливих" законів. Бери-но ти свій кухоль і йди за мій стіл, питимемо за знайомство, та й рулети свої прихопи, чого їм, бідолахам, черствіти на самоті.