Велена, скрізь купу думок, помітила, що компанія про щось домовляється, як виявилось Віст запропонував розділитись на декілька груп для сьогоднішнього спортивного заняття і всі погодились. Ідея хороша, але для цього потрібно було вибрати собі пару. Не було б проблем, аби Рута відразу не вибрала собі пару – Віст, хоча це було логічно, оскільки він її хлопець. Хвилину дівчина стояла в роздумах, дивлячись в даль, тобто куди завгодно, але не на нього, не на Любена. Поки Велена оторопівала від хвилювання, Оріяна та Найда вирішили, що вони будуть займатись разом.
- Чому ти мовчиш? Ти тут взагалі?- з усмішкою поцікавився Любен.
- Так, я просто задумалась,- усміхнувшись у відповідь сказала дівчина.
- Ходімо займатись.

• Ось і воно, ця зустріч. Він знову говорив до неї, але щось таки його стримувало - стримувало не відкриватися повністю, не торкатися її, не перетинатися поглядами.     Минуло півтори години – тренування закінчене. Віст вже проводить Руту додому, а інші дівчата знайшли собі іншу компанію для продовження вечору. Велена та Любен сиділи на лавці поблизу спортивного майданчику і, як того вечору, розмовляли про своє, хоча ні, це все ще було не так. Велена відчувала, що він хоче в неї щось запитати, але не може уявити що, щоб не вселяти в себе марну надію чи навпаки – не зневіритися в собі дарма.

• Вони припинили говорити і обоє почали дивитись на небо хвилину-дві, хоча здавалось, що це тривало вічність.

- Мені сказали, що ти плакала,після того вечору,- порушив мовчанку хлопець, поглянувши на Велену. - Це правда?
- Що?- оторопіла дівчина.- Ти жартуєш? Звісно, ні.
- Ти говориш правду?- здивувався хлопець.
- Хіба по мені схоже, що я жартую?
- Вір після цього людям,- він помітно розізлився.
- Хто тобі сказав це?
- Неважливо.
- Хтось говорив тобі щось про мене і я не можу знати хто?- Велена обурилась, вона навіть не мала уявлення, кому потрібно було це.
- Весь цей час мені було соромно.
- Тому ми й припинили спілкуватись? Але чому ти повірив комусь? Чому ти не запитав мене?
- Мені було незручно запитувати це в тебе.
І знову почалась мовчанка, і тепер порушити її мала Велена, оскільки залишалось ще одне питання, яке її хвилювало вже довгий час.
- Любен,- і знову пауза, поки він повністю зверне на неї увагу, погляне на неї, але вона не відривала очей від неба,- знаєш, саме приємне, що стається з нами в житті, детально запам’ятовується. Я зрозуміла це нещодавно… Якщо це пов’язано з людиною, яка тобі подобається, то ти готовий запам’ятати хвилини спілкування з нею до самих незначущих подробиць: кожне слово, тембр голосу, яким воно було сказане, гучність; кожен дотик, сила дотику, температура. Можливо, в нашому житті занадто мало таких моментів, тому ми намагаємось увічнити самі яскраві, емоціональні і приємні для нас в пам’яті в найменших подробицях, але суть не в цьому…суть в тому, що якщо ти запитаєш мене якими були твої руки, коли ми гуляли в останній раз, то я відповім – холодними. – тепер вона поглянула на нього і продовжила. – Я просто хочу, щоб ти знав, що ти мені подобаєшся.
- Добре, я все розумію,- він сказав це тільки тому, що було б некультурно промовчати, після такого щирого зізнання.
Велена все зрозуміла. Не вона перша закохується в Любена, не вона остання, він ні в чому не винен, але, після цього, вона просто змушена була піти, змушена тим, що тепер давитиме на неї. Коли хтось з двох розповідає про свої почуття - все йде в прірву, тобто у спілкування з Любеном буде такий же кінець.
- Мені час додому,- промовила вона з посмішкою, встаючи та накидаючи портфель на плече.
- Провести тебе?
- Ні, в цьому немає необхідності. Бувай, до зустрічі.
- До зустрічі,- промовив хлопець і вони розійшлись в протилежних напрямках.
Велену виводили з себе думки, хто міг сказати Любену, що вона плакала та й для чого. Так, вона плакала насправді,через декілька днів після того, але не казала нікому і ніхто не міг цього помітити. Чому плакала? З дуру, бо розуміла, що більше ніколи цей вечір не повториться, а усвідомлення чогось подібного для закоханого по вуха підлітка, як для п’ятирічного нічний кошмар.