Зачекай
Ось і непомітно підкралась зима. Почались зимові канікули. Уже близько двох неділь Велена не могла зв'язатися з Рожденом або ж його рідними, але її батькам якось це вдалося і тепер вони їдуть навідати Рождена в лікарню. Про його стан не було відомого нічого, не зрозуміло чому ніхто нічого не розповідав, тому Велена надіялась, що в лікарні вона почує хорошу новину. До місця призначення їхати залишалось ще близько двох годин, тому Велена вдягнула навушники та вирішила поспати хочаб годину.
Одинадцята ранку. Велену розбудила її мама і це означало, що вони на місці. Біля сходинок, що вели до другого поверху, на Велену вже чекав Роман, а батьки Велени, зузстрівши тата Рождена, залишились з ним в коридорі першого поверху. Велену насторожило те, що по хлопцю неможливо було зрозуміти що з його настроєм, про що він думає.
Вона привіталась до нього легким кивком голови:
- Куди я маю йти?
- Третій поверх, ліво, 43 палата.
Велена почала підійматись по сходинкам, як хлопець схопив її за руку:
- Зачекай! - хлопець ледь не закричав це.
Велена злякалась. Що б це мало означати?
- Що?
- Просто зачекай, - його голос став тихішим, але ця репліка нічого не пояснювала Велені. Вона злякано відкинула його руку та швидко рушила нагору. Другий поверх, третій, вліво і за дверима відділення, здавалося, нескінченний коридор з такою ж кількістю кабінетів. За Веленою двері в відділення загриміли знову - її наздоганяв Роман. Палата 37,38,39,...43. П'ятисекундне зволікання та ось двері відкриті, але ні - Рождена там не було, лишень одне пусте ліжко біля вікна. Велені здалось, можливо, це не та палата. Вона закрила двері, знову поглянула на номер. Роман вже наздогнав її, він стояв поруч та мовчав. Велена просто оторопіла, не розуміючи нічого, як почула сміх - це був він, такий радісний, такий знайомий, хороший, живий. Вона поглянула на Романа та, сміючись, зарепетувала:"Та що ж ти зі мною робиш, шкідник?!" Вона підійшла до Рождена та міцно обійняла його. Тепер вже все буде добре.
Одинадцята ранку. Велену розбудила її мама і це означало, що вони на місці. Біля сходинок, що вели до другого поверху, на Велену вже чекав Роман, а батьки Велени, зузстрівши тата Рождена, залишились з ним в коридорі першого поверху. Велену насторожило те, що по хлопцю неможливо було зрозуміти що з його настроєм, про що він думає.
Вона привіталась до нього легким кивком голови:
- Куди я маю йти?
- Третій поверх, ліво, 43 палата.
Велена почала підійматись по сходинкам, як хлопець схопив її за руку:
- Зачекай! - хлопець ледь не закричав це.
Велена злякалась. Що б це мало означати?
- Що?
- Просто зачекай, - його голос став тихішим, але ця репліка нічого не пояснювала Велені. Вона злякано відкинула його руку та швидко рушила нагору. Другий поверх, третій, вліво і за дверима відділення, здавалося, нескінченний коридор з такою ж кількістю кабінетів. За Веленою двері в відділення загриміли знову - її наздоганяв Роман. Палата 37,38,39,...43. П'ятисекундне зволікання та ось двері відкриті, але ні - Рождена там не було, лишень одне пусте ліжко біля вікна. Велені здалось, можливо, це не та палата. Вона закрила двері, знову поглянула на номер. Роман вже наздогнав її, він стояв поруч та мовчав. Велена просто оторопіла, не розуміючи нічого, як почула сміх - це був він, такий радісний, такий знайомий, хороший, живий. Вона поглянула на Романа та, сміючись, зарепетувала:"Та що ж ти зі мною робиш, шкідник?!" Вона підійшла до Рождена та міцно обійняла його. Тепер вже все буде добре.
Коментарі