Наступного дня Каміла залишилася вдома, сказавши Юстасу, що не надто добре себе почуває, тому збирається розбиратися зі звітами не в штабі. Насправді ж, дочекавшись, поки Юстас покине будинок, Каміла сподівалася відправитися до проскрітів. Та хлопець все ж не йшов у штаб і, судячи з його поведінки, не збирався залишати Камілу на самоті. Він увесь час сидів поруч і не залишав дівчину ні на хвилину. У пошуках вільного простору Камі пішла на кухню зробити собі кави, Юстас у свою чергу попрохав її принести йому склянку апельсинового соку. Каву хлопець ніколи не пив, йому не подобався її смак, а от Каміла навпаки, каву обожнювала. Але важливим було не це.

Відкривши баночку з кавою, Каміла на секунду завмерла, потім оглянулася навкруги. Нікого не було. І не дивно! Юстас сидів у спальній кімнаті, а більше нікого в будинку не було. Чи може був? Усередині баночки з кавою була невелика записка, складена у декілька разів. Дівчина витягнула її і знов перезирнулася, поряд все ще нікого не було. Тож, зайшовши у ванну кімнату і зачинивши за собою двері, Каміла відкрила записку. «Правда в тому, що всім людям, які мають владу не можна довіряти» - було написано маленькими закругленими літерами, але що це означає і хто підклав записку Каміла не знала. Вже друга. Дівчина сховала папірець у карман свого костюму і повернулася на кухню. А тоді і у кімнату до Юстаса. Хто б не підклав записку, він хотів, аби цей клаптик паперу отримала саме Камі, до того ж, нічого такого у записці не було, тому Каміла не стала розповідати про це Юстасу. Та і часу, аби розповісти, не було: коли Каміла зайшла в кімнату, Юстас вже кудись збирався.

- Щось сталося? – запитала дівчина, зробивши ковток кави.

- Потрібно йти до штабу. Наам влаштувала бунт. Піднімає інших експериментів проти тебе.

- Я піду з тобою.

- Ні! – різко відповів Юстас, а потім спокійно і навіть лагідно мовив: – Ні, тобі безпечніше залишитися тут. Я сам з усім впораюсь.

- Добре, будь обережним, - трохи посміхнувшись, сказала Каміла.

- Звичайно буду, я ж не ти, це ти у нас завжди знаходиш неприємності, - жартливо відмахнувся хлопець, він навіть засміявся, але самого його трохи лякало все, що відбувається.

Все ж, коли Юстас покинув будинок, Каміла одразу перевірила камери відеоспостереження в домі, аби знайти того, хто підклав записку, але нікого не знайшла, ніби клаптик паперу з’явився сам по собі. Трохи зачекавши, Каміла відправилася до проскрітів. Їй кортіло дізнатися що саме вони знайшли на годиннику Габріель. Камі ще навіть не уявляла чи обернеться її візит.

Спочатку все було добре. Каспар зустрів її з посмішкою і відвів на другий поверх будинку, де якраз знаходилася кімната Джека. В середині кімнати стояв письмовий стіл, ліжко і велика кількість комп’ютерів різного розміру, більше в кімнаті нічого не було.

- Привіт! Я – Джек. А ти, мабуть, та сама Каміла? – привітливо посміхнувся Джек і простягнув Камілі руку.

- Та сама? – перепитала дівчина.

- Ну… Голова Сегменту.

- Тоді так, я та сама Каміла, - сказала Камі і потисла Джеку руку. – Тепер, коли ми вже знайомі, перейдемо до справи, - діловито мовила дівчина.

Декілька кліків і Джек відкрив вже взламані папки з файлами. Їх було усього дві. «Це усе, що я встиг відкрити»,- повідомив проскріт. Каміла поглядом попросила пустити її за апаратуру, що хлопець і зробив. Каміла відкрила першу папку. «Заборонено!» - так називалася ця папка. Заглянувши усередину, дівчина побачила багато різних папок: «Картини», «Вірші», «Книги», «Пісні». Аби не гаяти часу, вона вирішила перенести файли до себе і подивитися у вільний час. Декілька натисків на потрібні клавіші і ці папки було переміщено на годинник Каміли.

Друга папка зацікавила дівчину набагато більше. Її назва була просто «Г.». Камі відкрила папку і побачила велику кількість документів про Габріель: починаючи з моменту її появи у штабі і до смерті. Дівчина довго сиділа над документами, перевіривши усе, і намагалася зібрати до купи усе, але деяких елементів їй все ж не вистачало.

- Чогось не вистачає… Потрапила до штабу, отримала сили, перемогла і стала Головою Сегменту, закохалася у проскріта, втекла з штабу, силою повернули назад, стерли пам’ять, продовжила бути Головою Сегменту. Десь в середині мала народитись я, але немає жодних документів про це. Виходить, що Габріель мені збрехала?..

- Не збрехала, - впевнено промовив Каспар, який увесь цей час стояв позаду неї. А потім покинув кімнату. Каміла зі здивуванням поглянула на Джека, що залишився з нею у кімнаті.

- Не дивись так, я нічого не знаю, - швидко сказав хлопець, піднявши руки до верху і показавши чисті долоні, ніби заявляючи, що ні в чому не винен. Не пройшло і десяти секунд, як Каспар повернувся з невеликою кіпою паперу.

- Що це? – поцікавилася Камі.

- Я передивлявся речі батька і дещо знайшов, - він зупинився біля Каміли і поклав на стіл усе, що приніс. Узявши верхній аркуш паперу, він простягнув його дівчині: - Це лист від Габріель моєму батькові. Спочатку здається, що це лише набір літер, що нічого не означає, проте якщо читати не зліва направо, а справа наліво, то виходить доволі змістовний лист. І таких тут багато. Тут і листи між твоїм батьком і матір’ю. Можеш забрати їх собі, якщо хочеш. Може ти знайдеш там щось корисне для себе. Я читав тільки ті, що були адресовані моєму батьку. Подумав, що до інших листів я не маю жодного відношення.

- Дякую, але яке відношення вони мають до мене і Габріель? – усе ще не розуміла дівчина.

- Габріель тікала зі штабу 2 рази. Перший, коли тільки познайомилася з твоїм батьком і зрозуміла, що все, що є у штабі, базується на брехні і не все, що вимагає штаб дійсно потрібно беззаперечно виконувати, - пояснив Каспар.- Тоді її силою повернули назад і провели сеанс гіпнозу, аби вона усе зайве забула.

- А другий? - втрутився у розповідь Джек.

- А другий був тоді, коли вона, вже будучи Головою Сегменту, усе згадала. Вони з твоїм батьком знову зустрілися і усі спогади повернулися, у них зав’язалися стосунки, які вони приховували. Тільки мій батько знав про це, вони з твоїм батьком були друзями. Коли Габріель завагітніла, якраз вийшов наказ про те, що відтепер всім експериментам заборонено мати дітей. Тоді вони і вирішили знову втекти. Знайомі мого батька допомогли їм покинути штаб і сховали Габріель від сторонніх. Але штаб не полишав пошуків її. Ти тільки народилася, коли вони знайшли і схопили твого батька. У штабі його катували, але він так і не розкрив місце, де ховалася Габріель. Мій батько і твоя мати вирішили, що найкращим способом вберегти тебе від смерті від рук штабу було віддати тебе в сім’ю і здатися. Так, ніби тебе і не існувало ніколи. Мій батько знайшов гарну родину проскрітів, що були згодні забрати тебе, вони давно мріяли про дитину і це був для них чудовий шанс. А Габріель здалася, аби врятувати коханого. На жаль, вона зробила це надто пізно: твого батька вже вбили тоді. Габріель знову стерли пам’ять і вона продовжила бути Головою Сегменту.

- Але ж коли я востаннє з нею спілкувалася, перед її смертю, вона знала, що вона моя мати. Я не розумію…

- Прочитай листи, стане легше. Твоя мати чітко пояснювала усе.

- Дякую, - сказала Каміла і взяла папку з листами. – Мені вже час йти. Якщо Юстас повернеться раніше за мене, буде багато питань.

- Тоді до завтра? Гадаю до завтра ще частина файлів буде готова, - промовив Джек.

- Я завтра покидаю Сегмент. Декілька днів мене не буде. Сподіваюся ви стримаєте своє слово і не дивитиметесь файли без мого відома.

- Так і буде, - запевнив Каспар. – Пішли, я проведу тебе до дверей.

На тому і розійшлися. Джек продовжив працювати над файлами. Коли Каміла повернулася додому, Юстаса ще не було, тож дівчина прийнялася читати листи батьків.