Випробування, що його мала пройти Каміла, було таке саме, як і колись мала пройти її мати — Габріель. Дівчина мала провести експеримент, такий самий, як колись провели на ній. Стоючи за скляним вікно, Каміла роздивлялася групу дітей-сиріт, що грали в кімнаті. Руда дівчинка сиділа трохи далі від усіх дітей. Вона не сміялася, не гралася, просто сиділа на підлозі і дивилася кудись в порожнечу.

— Ну, що? Ви вибрали когось? — трохи заїкаючись, запитала вихователька. Вона відібрала усіх дітей віком 4-5 років.

— Так. Дівчинка з рудим волоссям. Та, що одна сидить, — відповіла Каміла.

— Ви впевнені? Просто... — почала було жіночка, та побачивши несхвальний погляд Голови Сегменту, передумала. — Добре, я зараз приведу її.

— Я б хотіла сама.

— Гаразд, я проведу Вас.

Трохи пройшовши коридором, Каміла зайшла у кімнату, наповнену дітьми. Вона повільним кроком підійшла до дівчинки і сіла поруч.

— Чому сидиш одна і не граєш ні з ким?

— Я не хочу, вони мене ображають, — тихо пробубоніла мала.

— Знаєш, там де виросла я дітей було ще більше, але не було так шумно. Спочатку мене теж ображали, проте там я знайшла собі друзів, сім'ю.

— Де Ви виросли? — запиталась дівчинка.

— Про це місце мені не можна розповідати, хоча, якщо скажеш як ти сюди потрапила і як тебе звати, я розкажу.

— Люсі.

— Каміла, можна просто Кам.

— Мене забрали дядьки у формі. Певно мама і сестричка зараз дуже засмучені...

— Ти друга дитина у сім'ї?

— Так.

— Я виросла у штабі. Там мене навчили усьому і зробили такою, якою я є. Вони зробили мені маленький подарунок, коли я була в твоєму віці. Я покажу тобі, тільки це має бути нашою таємницею. Домовились? — запитала Камі, пробуджуючи інтерес у дівчинці. Кам подивилася по сторонам і, упевнившись, що ніхто не дивиться, трохи просунула свою долоню. Вмить у ній з'явилася чорна кулька диму. Каміла закрила долоню, а коли відкрила, в долоні опинився маленький різнокольоровий камінчик. — Ти можеш піти зі мною і отримати подарунок ще кращий за те, що маю я. Штаб не замінить тобі родину, в якій ти жила, проте він може подарувати тобі нову. То що скажеш? Підеш зі мною?

Сидячи на ліжку в лікарняному відділенні у штабі, Люсі тремтіла від страху. Поруч стояла Каміла і тримала її за руку. Місіс Новак приготувала усе необхідне і відійшла в сторону. За скляними стінами стояли Артур Чекер і Юстас. І хоча обличчя другого не передавало жодних емоцій, у душі він дуже хвилювався. Камі тремтячими руками взяла до рук шприц.

— Мені страшно, Кам, — тихесенько промовила Люсі і подивилася на Камілу. Її повні страху очі змусили Камі хвилюватися іще сильніше.

— Я знаю, люба, знаю... Усе мине, — ніжно сказала Кам. Вона піднесла шприц до руки дівчинки і вколола снодійне. Декілька секунд і Люсі закрила свої оченята. Тоді Камі взяла другий шприц. Вона подивилася на Юстаса і той кивком показав продовжувати. Вона зробила ін'єкцію. Декілька хвилин нічого не відбувалося, через що Каміла трохи зраділа, але, як виявилося, передчасно. Кров у венах Люсі набула чорного кольору, тіло маленької дівчинки почало здригатися, а з рота пішла біла піна. — Зробіть щось! — крикнула Каміла місіс Новак, але як тільки та підійшла, усе припинилося. Пронизливий писк заповнив кімнату. Її серце зупинилося.

Каміла і досі стояла, тримаючи дівчинку за руку, коли підійшов Юстас. Він обережно розчепив їх руки і обійняв Камі. Він знав: жодні слова зараз не допоможуть, тож він просто відвів її додому. Кам сиділа нерухомо декілька годин. Пройшов деякий час перед тим, як вона просто піднялась і пішла в кімнату. Каміла просиділа там цілий день. Коли Юстас повернувся, вона вже міцно спала. Коли ж вона прокинулась, його вже не було. Спустившись у їдальню, Камі дістала баночку з кавою. Яким було її здивування, коли всередині вона знайшла записку, написану тим самим рівним почерком, що і попередню. Каміла знала, що ця записка приписувалася саме їй: Юстас ніколи не вживає каву, тому записку, залишену в банці, він нізащо б не знайшов. Дівчина худко відкрила клаптик паперу. «Не побивайся так! Ти не винна в її смерті. Що ж, Чекеру вдалося відволікти тебе від файлів...»

— Гідеон. Пошук: "здібності Артура Чекера".

— Артур Чекер. Особливі здібності: енергетичний телевампірізм.

— Що це таке?

— Здатність на відстані висмокнувати енергію з людей.

Тепер усе ставало на свої місця... Ця несподівана смерть дівчинки була не випадковою. Артур навмисно вбив її, сумнівів не було, проте навіщо це йому? Чому смерть Люсі була так йому необхідна? Відповіді на це питання в Каміли не було, як і сумнівів у тому, що робити далі. Не гаючи ні секунди, вона покинула будинок.