Ось і настав той день, коли уперше за усю історію Сегментів, хоч вона і не така велика, кандидати на пост Голови Сегменту об'єднаються, створивши свою сім'ю і хоча всі чудово розуміють, що відчувати для мешканців штабу заборонено, ніхто і слова не скаже проти цього весілля. Вранці кожен із жителів Сегменту № 3 дізнався про весілля Юстаса і Каміли, а тому усі отримали можливість відпочити у цей день. Пообідді усі зібралися на головній площі, подивитися на парад в честь молодят. Площа була повністю заповнена людьми.

І от почалося. Усі затамували подих. Гучно заграла музика. Молодята вийшли зі штабу, що якраз був розташований на Головній площі Сегменту № 3. Вони лише швидко поставили свої підписи і сіли у карету з відкритим дахом. Взагалі увесь цей шум не потрібен був ні Камілі, ні Юстасу, проте було дуже важливо зробити пишний парад, щоб люди побачили і Рада вже не могла анулювати це весілля. Тож, коли вони сіли у карету, почався парад. Тут виступали танцюристи, акробати, музиканті, а у середині їхала карета з молодятами, що махали своїм майбутнім підданим і посміхалися. Так і було поки Кам не розпізнала одну пару очей серед усього того натовпу. Він не виглядав так само як і всі. Каспар був засмучений. Хлопець крутнув головою із сторони у сторону, побачивши, що дівчина його помітила, і продовжив дивитися на неї. Емоції знову взяли верх над Камілою і з чорних очей крапнула сльоза. Дівчина опустила голову, намагаючись прийти до тями.

— Камі, заспокойся. Усе вже позаду. Ми усе подолаємо, — мовив Юстас і взяв тепер вже свою дружину за руку, — разом...

Вона скинула сльозу і підняла голову. Взявши себе в руки, вона продовжила посміхатися та привітно махати людям, хоча у її душі були зовсім інші почуття. Згодом вони опинилися в своєму новому будинку, неподалеко від штабу. Швидко оглянувши дім, Кам пішла переодягатися і замкнулася у ванній кімнаті. вона дала волю своїм почуттям і вже жалкувала про це весілля, але зробити більше нічого не могла, вона назавжди зв'язала своє життя з Юстасом. Почувся стукіт у двері.

— Каміло, виходь, — сказав Юстас з іншої сторони, але жодної дії не отримав у відповідь. — Якщо ти зараз не покинеш цю кімнату, я буду змушений зламати ці двері.

Дивно, проте дівчина все ж відчинила двері.

— Ти багато плачеш останнім часом. Це неправильно. Тобі не можна плакати, — ніжно мовив хлопець. — Слухай, наше весілля нічого не змінює. Ми ніби просто переїхали зі штабу, тільки тут ми можемо бути собою. Я не претендую на місце твого коханого, мені лише потрібно, щоб з нами усе було гаразд. Розумієш?

— Ніколь буде обурена, що ми залишили її там, — тихо і трохи по-дитячому заявила Кам.

— Обурена? — засміявся Юстас. — Вона буде, мов скажена... Головне, щоб знову не змусила мене кукарікати мов курка. Пішли, нам принесли вечерю.

Вони перенесли їжу у спальню кімнату і ще довго сміялися, згадуючи різні смішні моменти зі свого дитинства, а тоді так і заснули. Коли Рада дізналася, то одразу повернулася до Сегменту № 3. Ця ситуація пішла їм на користь і вони вирішили зробити Камілу Головою Сегменту № 3. Рада знала, що тепер дівчина не зробить нічого такого, щоб могло нашкодити їй або Юстасу, тож тепер мали повний контроль над нею. Те, над чим втрачають контроль має бути знищене, але знищувати її вони не збиралися, в Ради були величезні плани на неї.

Перший же день на посту Голови Сегменту № 3 дався дівчині складно. Багато нової інформації, з якою треба було ознайомитися, стали для неї головним болем. Тож записка, знайдена в особистих речах в новому будинку, стала для неї здивуванням дня. "Не довіряй нікому. Довкола багато зрадників. Будь обережна шлях " — було написано рівним, з першого погляду, ідеальним подчерком. Кам так і не змогла дізнатися, хто саме поклав їй це послання, тому поговоривши з Юстасом, наказала поставити камери у власному будинку. Вона не сказала чоловіку про записку і те, про що там написано, лише наполягла, що безпечніше буде з камерами у будинку. Що ж стосується Юстаса, то він став Головою безпеки Сегменту № 3 і був змушений багато часу приділяти своїй роботі, тож з Камі вона бачилися лише вдома і іноді у штабі.

Через декілька днів Каміла наважилася відкрити годинник матері і почала відкривати усі папки по порядку, щоб нічого не пропустити. Те, що вона там знаходила спочатку зовсім не цікавило її. У першій папці містилися усі планові наради і угоди, що заключав Сегмент №3. Наступна папка виявилася доволі цікавою, хоча до неї Каміла дісталася вже увечері під кінець робочого дня і була надто втомлена, щоб дивитися одразу усе. Перший документ із цієї папки розповідав про Землю і основні причини, чому люди мають покинути цю планету. Дочитавши документ до кінця, Каміла відклала годинник у сторону і направилася до медичного відділення, щоб зробити додаткову ін'єкцію мактозу. Уже було надто темно, тож іти додому вона не стала. Дівчина просто вирішила залишитися у своїй старій кімнаті і відправила Юстасу повідомлення, що сьогодні залишиться у штабі. Коли вона повернулася в кімнату, Камі просто лягла спати, і хоча її цікавило, що ще знаходиться у другій папці, вона все ж вирішила відкласти цю справу до завтра.

На жаль, вранці наступного дня вона вже не змогла відкрити ні цю папку, ні жодну іншу. "Доступ заборонено!"— кожен раз чула вона. Це не змінилося і на наступний день. І через ще один. Тож Каміла вирішила залишити цю справу на потім і зайнятися чимось по-справжньому важливим. Проте надовго її не вистачило: дівчина спробувала відкрити папку знову через тиждень. Таке палке бажання дуже не сподобалося Артуру Чекеру, Голові усього кола, тому він особисто зв'язався з Камілою з проханням припинити спроби відкрити ті записи і Каміла сказала, що зупинеться, коли вона усе дізнається. Така відповідь зовсім не задовольнила Артура, він засумнівався у вірності дівчини, тому того ж вечора він приїхав у Сегмент № 3. Він не міг залишити усе так, як є, тому наполягав на перевірці. Випробування, що його мала пройти Каміла, було таке саме, як і колись мала пройти її мати — Габріель. Дівчина мала провести експеримент, такий самий, як колись провели на ній. І поки Камі йшла до Ніколь, щоб дещо попросити, Юстас розмовляв з Артуром Чекером у своєму кабінеті.

— Ти обіцяв, Юстас! Пам’ятаєш?! Ти казав, що вона буде слухатися, що не зробить нічого, що нашкодить тобі! Невже ти збрехав?! Чи може ти просто помилився? Врахуй, що твоя помилка буде варта тобі життю.

— Вона зробить це, — спокійно мовив хлопець.

— Звичайно зробить, — закричав Голова кола. — Гадаєш, я цього не розумію?! Я розумію це краще, ніж ти. Справа не в цьому. Ти знаєш, що ми зробимо, якщо вона продовжуватиме перечити нам. Зроби щось! Інакше ти знаєш, що чекає на неї.

З цим словами Чекер покинув кабінет, а Юстас, котрий увесь цей час зберігав спокій, почав знищувати усе в кімнаті, в пориві злоби. Коли він повернувся додому, Кам вже була у ліжку і робила вигляд, що спить.

— Досить прикидатися. Я знаю, що ти не спиш, — тихо і спокійно сказав хлопець. Каміла повернулася і сіла. Вона побачила його очі сповнені розчарування. — Якого дідька ти робиш, Кам? Навіщо тобі це? — запитав він, але відповіді так і не почув. — Не мовчи! — крикнув він з опалу і льодяний потік вітру полетів у сторону Каміли. Вона трохи відвернула голову і опустила очі. Юстас приблизився і пальцями припідняв її підборіддя, змушуючи подивитися в очі. — Я просто хочу зрозуміти. Я можу тобі допомогти, але ти маєш довіряти мені. Що ти намагаєшся там знайти?

— Відповіді... — тихо мовила вона. — Я хочу зрозуміти її, хочу дізнатися, що трапилося насправді, хочу дізнатися що такого знаходиться у тих папках, що вони не дозволяють мені дізнатися. Там щось є. Я хочу знати правду. Усю. Якою б вона не виявилася...

— Вони покажуть тобі. Можливо, пізніше, але все-таки покажуть. Кам, ти маєш зупинитися. Благаю...

— Ніколи нікого не благай, — холодно промовила Каміла, цитуючи Габріель.

— Я розумію, тобі важко, але ти маєш вести себе так, ніби нічого не сталося, інакше, вони перестануть тобі довіряти. Камі, ми маємо вірити системі. Пам’ятаєш?! — він глянув їй у вічі, але не знайшов там відповіді. Байдужість в її очах дала йому зрозуміти, що говорити зараз сенсу немає. — Лягай спати, в тебе завтра важкий день.

Юстас покинув кімнату тихо і спокійно. А Каміла просто лягла і, занурившись у ковдру, поринула у думки. Ні, залишити усе ось так вона не могла, аж надто велику таємницю вони роблять із звичайних файлів. Вона хотіла усе дізнатися. Вона мала будь-що дізнатися те, що вони так старанно переховують. І вона вже знала як зробить це...