Покинувши нульовий поверх, Каміла мовчки, без жодних емоцій чи слів, повертається до тренувальної зали. Біле волосся хвилями спадає на плечі, поки дівчина йде. Її рухи спокійні і граціозні, повні досконалості. Вперше побачивши Камілу, можна було подумати, що ти бачиш ангела. Погляд її був холодний і не виявляв жодних почуттів, а за неймовірними блакитними очами ховалося її скляне серце. Це точно був не ангел. Швидше її можна було назвати демоном, що ховає свою натуру за милим личком і показує себе лиш тоді, коли злість чи жорстокість беруть над дівчиною верх. Пітьма охоплювала її серце і розум не один раз. І тоді її гнів і вся жорстокість, що була в ній звільнялися. У такі моменти очі Каміли змінюють свій колір на чорний, так само як і волосся, що стає кольору смоли. Ні, вона далеко не ангел.

Швидким кроком дівчина дійшла до зали. Ця кімната мала зовсім прозорі стіни, щоб перевіряючі могли спокійно спостерігати за своїми підданими. Зала для тренувань була майже порожня. У приміщенні знаходився лише Юстас:

- Оо, Камі, ти повернулася, - запитав Юстас і зробив чарівну посмішку, від якої, мабуть, будь-хто б розтанув. - Знаєш, я навіть встигнув засумувати за тобою, мені вже трохи набридло перемагати усіх підряд, поки тебе не було, - з награним сумом сказав хлопець. - З тобою куди веселіше.

- Бо зі мною важче битися, ніж з ними? - поцікавилася Кам, проте в середині їй було байдуже на усе.

- Бо тебе цікавіше перемагати.

- Ти ще ні разу мене не переміг! - стверджувала Каміла.

- Це тому, що я піддавався! - гордо зауважив Юстас.

- Чи тому, що не міг мене перемогти, - засміялася дівчина.

- Я зможу, якщо захочу!

- Добре, тоді доведи це!

Як тільки вони піднялися на ринг, Кам зробила удар ногою в голову хлопця, від якого той не зміг відвернутися.

- Якщо ти і досі піддаєшся, раджу почати битися, бо так і програти можна, - знущалася Каміла. Удар по ногам і вона лежить на спині, а біля неї стоїть Юстас.

- Не варто втрачати пильність, подруго, - засміявся той. Кам нанесла сильний удар кулаком по його коліну, змусивши хлопця впасти поруч. Ще секунда і вона стоїть на четвереньках над ним.

- Не варто втрачати пильність, подруго, - скопіювала Каміла Юстаса.

- Добре, здаюсь!

- Так тобі і треба! - зареготала Кам, піднявшись.

- Каміло, Юстас! - прозвучав суворий голос тренера і вони стали струнко. - Що ви тут влаштували? Лише те, що ви завтра проходитимете чергове випробування не дає мені виписати вам покарання. Але якщо я ще раз побачу щось подібне, ви отримаєте удвічі більше покарання. Вам завтра необхідно буде показати себе на всі сто відсотків, можливо від когось із вас залежатиме майбутнє Сегменту, а ви тут дурня валяєте. По своїм кімнатам! Швидко!

- Так, сер! - вигукнули вони в один голос і покинули кімнату.

Без зайвих слів, Каміла піднялася і попрямувала до своєї кімнати, через секунду її наздогнав Юстас. Вони йшли мовчки, поки Юстас не почав:

- Ти хвилюєшся за завтрашнє випробування? - запитав хлопець.

- Ні, просто... Чому нас вибрали як кандидатів? Чому мене обрали? Я просто не розумію. Керуючі обирають когось, хто має щось особливе. Чим я їх зацікавила? Я звичайна, а мої сили жалюгідні.

- Що трапилося під час твого покарання? - ігноруючи слова Каміли, поцікавився Юстас.

- Нічого. Забудь! Даремно я це сказала, - промовила дівчина.

- Знаєш, не важливо чому саме нас обрали. Будь то через сили, слова, ідеї, погляди - це усе не важливо. А важливо те, що нас обрали. Серед декілька тисяч експериментів саме ми стали одними з п'яти кандидатів. У нас повірили спочатку, проте, якщо б керуючі помилилися з вибором, то в ході наступних випробувань, нас би відсіяли вже давно. Але цього не сталося. І це вже про щось говорить.

Закінчивши, Юстас мовчки покинув дівчину, залишаючи її на самоті з її думками, і пішов до себе в кімнату. Завтрашній день мав бути важким, тож, коли Кам увійшла в кімнату, вона, легким натиском усього на одну кнопку, зробила двері не прозорими, переодягнулася і лягла спати. Але заснути вона так і не змогла: безліч думок, що літало в її голові, не давали їй цього зробити.

Не дивлячись на це, зранку Каміла не виглядала дуже втомленою, навпроти, вона була готова на все. Тільки прокинувшись, дівчина одягнулася і пішла до медичного відділення, де мала прийняти дозу мактозу. Мактоз допомагав експериментам утримувати свої сили під контролем. Надто низький рівень мактозу у крові міг спричинити втрату контролю експерименту. Це було наслідком експерименту, внаслідок якого діти отримували надлюдські здібності. Таку дозу мактозу кожен експеримент мав отримувати раз у 48 годин. Тож, коли Каміла прийшла до медичного відділення, їй було відмовлено у зв'язку з тим, що дівчина отримувала дану дозу 46 годин тому, а отже було трохи зарано. Проте отримати пізніше мактоз вона не зможе, адже саме у цей день має відбутися змагання між кандидатами. Рівно через годину Камілу забрала Габріель.

- Ми йдемо до Ями, - промовила Габріель. Ямою називали тренувальну залу, що знаходилася на нижньому поверсі. Вона була величезна і пуста усередині. Стіни в залі досягали 15 метрів у висоту і 40 у довжину. Зверху у кожній стіні було величезне вікно, через яке можна було дивитися на те, що відбувається унизу. - Каміло, в цьому змаганні виберуть лише двох із вас. Ти маєш показати себе, показати, на що ти здатна. Ти мене зрозуміла? Не стримуй себе!

- Добре!

- І ще одне! Ті, з ким тобі доведеться змагатися, не знають слова невдача. Вони підуть на все, аби перемогти. Спробуй не загинути...

Яма стала традиційним випробуванням, що не змінювало правил ще з часів перших експериментів на Марсі. Правила були прості: роби усе, що завгодно, але ти маєш перемогти своїх супротивників і сподобатися суддям. Суддями завжди були інші Голови Сегментів, Голова Кола та їх заступники. Зазвичай в даному випробуванні не обходилося жертв і кожен раз експерименти отримували велику кількість поранень, переломів та синців.

Вони підійшли до дверей у Яму і двері розчинилися. Каміла увійшла всередину і побачила ще 4 кандидатів, серед яких був і Юстас. Дівчина трохи посміхнулася йому, але так, щоб ніхто не побачив, і встала на своє місце. Поряд з нею стояв Дрейк, чорношкірий, з вигляду дуже сильний, хлопець з дуже суворим виразом обличчя, він був старший з усіх присутніх. Біля нього була дівчина з русявим прямим волоссям, здається, її звали Джин. Біля неї стояв Юстас. А між Юстасом і Камілою стояв хлопець не надто сильний з вигляду, він був дуже худим і не надто високий, Шон, Каміла бачила його декілька разів у штабі. Посеред зали стояв стіл, на якому була велика кількість холодної зброї і усяких дрібничок. Ще чотири такі столи стояли під кожною стіною.

- Гадаю, ви усі знаєте, навіщо ми тут зібралися, - почала Габріель, знаходячись нагорі у кімнаті за вікном. - Сьогодні двох із вас виберуть для подальшого змагання за те, щоб стати наступним або наступною Головою Сегменту. Я рада повідомити, що до нас сьогодні приєднався Голова Кругу, Артур Чекер. Сподіваюся, ви зможете справити враження не тільки на наших суддів, а й на Голову Сегменту, що бачив вже достатню кількість таких боїв. Да почнеться бій! І хай переможе сильніший...

Як тільки Габріель закінчила, кандидати кинулися до столів. Каміла підбігла до одного із столів під стіною і схопила рукавички, що лежали там. Натиснувши на браслет, вона перетворила свої звичайні рукавички на такі, щоб вони могли прилипати до поверхонь. Те ж саме вона зробила з чоботами. Переконавшись, що усі інші кандидати зайняті озброєнням, Каміла піднялася по стіні нагору, майже під саму стелю і спостерігала за усім згори. Тим часом, між кандидатами почався запеклий бій. Джин проти Шона. Дрейк проти Юстаса. І тільки Каміла лишалася у стороні. У якийсь момент, коли Джин, вдаривши блискавкою Шона так, що той відлетів в одну із стін, почала оглядати навкруги, щоб далі розправитися з Камілою, вона не знайшла її. А тоді Джин подивилася вгору і обличчя її наповнила награна посмішка, від якої ставало бридко.

- Прийшла твоя черга, - сповненим злості голосом мовила Джин і її долоні охопила блискавка. Юстас, побачивши це, спробував зупинити дівчину, проте його спинив Дрейк, вдаривши так, що повалив хлопця на підлогу, а тоді схопивши так, що той не міг поворухнутися. Джин вдарила блискавкою і роздався тихий приглушений крик, а тоді Каміла впала на підлогу. Усі замерли. На лобі дівчини з'явилася кров. Через біль дівчина спробувала встати, але Джин знову вдарила її. - Мені от цікаво, що ти тут робиш? Тут усі щось можуть. Усі чимось особливі, - вона ще раз вдарила електричним струмок, - а ти звичайна маленька дівчинка, що гадала, що зможе обдурити усіх. Що ж тобі особливого? - підвищивши голос, запитала Джин. Каміла повільно піднялася, дивлячись Джин прямо в очі.

- Ти помиляєшся. Все ж у мені є дещо особливе, - спокійно і повільно промовила Каміла. Лише на секунду вона кинула погляд на Юстаса, але цього було досить аби зрозуміти, що саме вона збирається зараз зробити. - У мене є Нікта...

Волосся дівчини стали кольору смоли, а колись блакитні очі, перетворилися на чорні. Каміли вже не було, була лише Нікта. Юстас кричав, щоб вона цього не робила, проте було вже пізно. Уперше за весь час змагання, Артур Чекер, Голова Круга, зацікавлено поглянув на те, що відбувалося унизу. «Нарешті ми зустрілися, Нікто»,- мовив він і задоволено посміхнувся в очікуванні чогось неймовірного.

Унизу і справді відбувалося щось неймовірне. Неймовірно жахливе. Нікта, ніби мисливець, повільно насувалася на Джин. В чорних очах не було нічого, крім злості і жорстокості. Габріель нагорі вже збиралася зупинити змагання, проте Чекер її зупинив. Тим часом, Джин спробувала вдарити суперницю блискавкою, проте це допомогло лише на декілька секунд, потім Нікта продовжила іти, ніби нічого і не відбувається. Наблизившись до русявої, Нікта утворила хмару чорного диму, що була однією із здібностей Каміли, і охопила нею горло Джин, чим майже не придушила її. Нікті завадив Дрейк, який відпустив Юстаса, аби врятувати Джин. Дрейк накинувся на Нікту і та відпустила Джин. І почався рукопашний бій. Без надздібностей Дрейк, хоч і з певними складнощами, проте переміг Нікту. Тоді у гру втрутився Юстас, який льодяним потоком відкинув Дрейка і тот втратив свідомість. Піднявшись, Нікта захопилася шукати ще одного кандидата, Шона, котрий як здібність, мав можливість ставати абсолютно прозорим. Лише уважно придивившись, можна було побачити його силует. Нікта побачила його і повільно підійшла.

- Я знаю, що ти тут, Шон...- прошепотіла Нікта.- Тобі не втекти.

- Каміло, зупинись!- суворо промовив Юстас.

- Каміли тут немає. Тут лише Нокс, - відмовила Нікта і зареготала, мов божевільна.

- Каміло, я знаю, що ти там. Ти маєш її зупинити! - продовжував хлопець.

- Ти досі не зрозумів? Вона нічого не зробить. Вона викликала мене. Зараз я лише виконую її побажання, - сказала Нікта, а тоді відчула біль у спині. Джин вдарила її ще однією блискавкою. - Ти мене вже дістала! - закричала Нікта і кинулася на дівчину. Нокс схопила рукою Джин за горло і вени на її руці почорніли, а шкіра Джин раптово побілішала. Юстас спробував зупинити Нікту, проте та створила стіну з чорного диму, що нікого не пропускав. Ніж, який Юстас пустив у дим, з метою хоча б відволікти Нокс, влучив їй у ногу. Але було вже пізно: життєві сили, так само як і здібності, покинули Джин. Своїм вчинком Юстас лише роздратував Нікту і тепер вона йшла за ним, аби розплатитися тою ж монетою.

- Я не буду боротися з тобою, Каміло, - промовив хлопець.

- І даремно, - відказала Нікта і вдарила його.

- Я знаю, що ти чуєш, Кам. Зупинись! - повторював він, проте Нікта продовжувала наносити удари. - Каміло, не дай їй перемогти, - сказав хлопець вже з останніх сил і це спрацювало. Очі знову повернули собі блакитний колір, а волосся знову стало білявим.

- Що я накоїла?- тихо запитала Каміла, роздивляючись навкруги. Під стіною лежав без свідомості Дрейк, з іншої сторони лежало мертве тіло Джин, а посеред кімнати лежав Юстас, весь у синцях і подряпинах. У кімнату увійшла Габріель. Її обличчя було повне занепокоєння.

- Тобі краще піти до себе, - промовила вона Камілі і та мовчки пішла.

- Чому Ви не зупинили її? Навіщо дали впустити Нокс? - запитав хлопець, коли Каміла покинула приміщення.

- Мені не дозволили. Я все виправлю. Вона нічого не згадає.

- Так не можна! Вона має знати що сталося, - голосно промовив Юстас.

- Не забувай своє місце! - прикрикнула Габріель. - Я Голова Сегменту, а ти усього лише хлопчик-експеримент, один із тисячі. Мої накази не обговорюються. А тепер іди. Я щось вигадаю...