Обговоривши з Каспаром усі аспекти їх угоди, Каміла залишила годинник матері в проскріта та покинула будинок. Кожні 12 годин хлопець мав виходити на зв’язок через даний годинник та повідомляти про успіхи в розблокуванні інформації. Саме цим займався один з хакерів проскрітів. Каспар виділив хлопцю велику кімнату з сучасною апаратурою на другому поверсі у себе в будинку, аби йому було зручно працювати. Тим часом Каміла мала робити вигляд, що нічого не сталося, тож вона спокійно пішла до штабу. Вона не знала кому може довіряти і хто може їй допомогти, проте вона мала продовжувати свою роботу і не давати нікому в штабі засумніватися у вірі дівчини.

Поки Камі крокувала коридорами штабу, йдучи до свого кабінету, Юстас займався з новими експериментами, тими, в кого тільки «прокинулися» надприродні здібності. Хлопець був змушений випробовувати дітей, аби зрозуміти, які в них здібності і чим вони можуть бути корисними Сегменту. Хтось був в змозі одразу викликати свої сили, а в когось міг піти увесь день на це. Тож з тими, у кого не виходило викликати сили, доводилося сидіти довго. Раптом годинник Юстаса почав видавати звуки, схожі на гудіння сирени. Поглянувши на прилад, він побачив, що його викликала Голова Сегменту. Хлопець відправив дітей по кімнатам і пішов до кабінету Каміли. Вона стояла посеред просторої білої кімнати, підлога якої була вкрита купою різних паперів.

- Тут хтось був, - тихо мовила вона. – І цей хтось явно щось шукав.

- Треба перевірити камери. Може щось знайдемо, - припустив хлопець.

- Вже! – сказала Каміла, зробивши затяжну паузу.

- І? Не тягни! Що там?

- Нічого. Камери були вимкнуті. Записів немає.

- Думаєш, цей хтось зі штабу? – поцікавився Юстас, піднімаючи з підлоги аркуш паперу.

- Я думаю, що цей хтось витратив дуже багато часу і зусиль, аби прокрастися у штаб, проникнути в мій кабінет, общукати його, а потім стерти усі записи з камер спостереження. Або ж хтось - це не одна людина і поки один чи одна з них обшукували мій кабінет, інший або інша вимкнули камери. У будь-якому випадку хтось нічого не взяв, а отже це щось, яке хтось шукав ще досі в нас, - зауважила дівчина.

- Гадаю, ти маєш рацію. Тільки-от… Що шукав хтось? І найголовніше, де ти була увесь цей час, поки в тебе в кабінеті хтось був? Впевнений, ти була у проскріта!

- У мене до тебе таке ж питання, Юстасе! – з докором промовила Камі. – Чи ти забув, що саме ти займаєшся безпекою експериментів і моєю безпекою теж?! І взагалі, ти забуваєшся, ти не маєш права лізти у мої справи з проскрітами чи інші справи Сегменту. Я – Голова Сегменту, - казала вона зарозуміло.

- Завдяки мені! – крикнув Юстас, навіть сам не очікувавши від себе такого. А потім спокійно продовжив: - Тебе чекала смерть і ти це знаєш. І якби не закони Кола і наше весілля, хтось із нас двох був би зараз мертвий. Тож, давай не будемо влаштовувати скандалів. Ми на одній стороні, пам’ятаєш? Моє життя залежить від тебе, а твоє від мене. Куди ти, туди і я, але у тому випадку, якщо ми довірятимемо один одному. Разом ми сильніші, - промовив хлопець, дивлячись Камі прямо в очі, але не побачив в них відповіді. Вони не передавали жодної емоції. – Добре, - продовжив він, - я знайду того або тих, хто це влаштував, а ти поки перевір усе, може вони все ж таки щось забрали.

З цими словами він покинув кабінет Каміли, залишивши її зі своїми думками. Тим часом Ніколь опановувала нові здібності і покращувала їх у тренувальній залі, а Джек, так звали хакера проскрітів, займався відкриття однієї з папок на годиннику Габріель, не привертаючи до себе уваги, і одразу повідомив Каспара, коли усе було готово. Хоча у Джека і було бажання відкрити цю папку і подивитися що знаходиться усередині, він не став цього робити без дозволу Каспара. Викликати Камілу йому не довелося: ще одна подія, що сталася 15 хвилин тому, змусила Каспара швидко прибути до штабу.

Отож, 20 хвилин тому, поки Каміла розбирала аркуші паперу, що застелили усю кімнату кабінету, а Юстас продовжував тренувати своїх новачків, один з охоронців на прохання Каміли приніс їй горнятко кави. І все б нічого, тільки от зробивши маленький ковток, дівчина одразу відчула, що щось не так: її руки почали тремтіти, слабкість відчувалася в усьому тілі, а в очах усе почало біліти та зникати. Кам швидко натисла аварійну кнопку, що була в її кабінеті і дала знак Юстасу, що щось сталося. Зупинивши тренування, що знову почалося після невеликої попередньої паузи, хлопець кинувся до кабінету Каміли. Те, що він побачив, одразу йому не сподобалося: на підлозі лежала непритомна та бездиханна Голова Сегменту, з рота якої текла біла піна, а біля неї стояло горнятко трохи надпитої кави. Не пройшло і декількох секунд, як волосся Каміли потемнішало і стало чорним, ніби небо вночі. Ще секунда і Каміла без сторонньої допомоги приходить до тями. Волосся знов світлішає і стає білявим. Дівчина знову втрачає свідомість. Не гаючи часу, Юстас підняв Камілу з підлоги та відніс до медичної частини, де місіс Новак встановила діагноз – смертельна отрута швидкої дії. І якби Нікта, завдяки своїй здатності зцілюватися не врятувала життя Камілі, вони обидві вже були б мертві.

У той час як Каміла приходила до тями на лікарняному ліжку, Юстас перевірив усі камери спостереження і знайшов того охоронця, що підсипав отруту до кави Каміли. Він витратив лише декілька хвилин, аби спіймати охоронця і відвести до кімнати для допитів. Охоронець довго мовчав, але довго цього робити йому не вдалося. Все ж не витримавши тортур, він назвав одне ім’я – Каспар.

Не чекаючи ні секунди, Юстас відправив декількох експериментів, аби ті привели керівника проскрітів до штабу. А поки його наказ виконували, Сам Юстас пішов перевірити як себе почуває Каміла. Коли він підійшов до дверей медичного відділу, Камі виглядала дуже серйозною і якраз розмовляла з Артуром Чекером, та побачивши хлопця, Голова Кола зупинив розмову, вибачився та покинув штаб, повернувшись до Сегменту №1.

- Що він від тебе хотів? – поцікавився Юстас, як тільки Чекер пішов.

- Бажав швидкого одуження, казав, що їде до Сегменту №1 і чекатиме мене там післязавтра на Раді Кола.

- Рада Кола? Ми ще не готові. І навряд чи встигнемо підготувати усе, - занепокоєно мовив хлопець.

- Встигнемо. Я вже віддала наказ закінчити усе до кінця сьогоднішнього дня.

- Добре, сподіваюся на це, - сказав Юстас і тоді змінив тему: - Як себе почуваєш?

- На диво чудово. Нокс вже не вперше мене рятує від смерті, - відповіла Каміла. – Ти знайшов того, хто мене отруїв?

- Ми піймали охоронця, який підсипав отруту до кави. Він сказав, що зробити це йому наказав хлопець на ім’я Каспар, і якщо б той не зробив би цього, Каспар би його вбив.

- Цього не може бути! – впевнено промовила дівчина. – Ти справді думаєш, що він би наказав це зробити? Розуміючи, що ми дізнаємося, що це він? Ставлячи під загрозу домовленість з проскрітами?

- А може він на це і розраховував? Може він одразу знав, що ти не повіриш, що це він? – розсерджено сказав Юстас. – Невже ти не можеш об’єктивно оцінювати ситуацію? Якби не Нокс, ти б померла і той, хто отруїв тебе вказує на Каспара, тож так, я справді вважаю, що він міг наказати додати отруту тобі до напою, - продовжив хлопець. Його годинник засвітився, вказуючи на нове повідовлення. – До речі, його вже привели, тож я дізнаюся в нього особисто.

- Я піду з тобою, - цілком серйозно заявила Кам і піднялася з ліжка.

- Ні, ти маєш залишитися тут, - заперечив Юстас.

- Це було не запитання. Я іду з тобою. І це не обговорюється!

Після цієї розмови вони удвох покинули медичний відділ і пішли у напрямку кімнат для допитів, в одній з яких вже сидів керівник проскрітів. Він і подумати не міг у чому саме його звинувачують, тож, почувши від Юстаса причину, за якою його привели до штабу, він був здивований і розгублений. Каміла, котра якраз стояла за непрозорим склом, усе бачила і чула. Дівчина була впевнена у тому, що хлопець не мав жодного відношення до її отруєння. А от Юстас навпаки, був впевнений у вині Каспара. Довести те, що Каміла дійсно мала рацію, можна було лише покликавши охоронця і запитавши, чи це та людина, яка наказала отруїти Голову Сегменту. Саме це і зробила дівчина. Як і припускала Камі, охоронець сказав, що це не той хлопець, що погрожував, а отже Каспар до отруєння не мав жодного відношення.

- Я не розумію, - збентежено промовив Юстас, - я був впевнений, що це він. Як ти зрозуміла, що це не той Каспар, якого ми шукаємо?

- Цей охоронець за увесь час нашого перебування у штабі працював в одній і тій самій частині штабу – біля кабінету Голови Сегменту. Він ніколи не бачив справжнього Каспара. Будь-хто, хто хотів підставити Каспара міг прикинутися ним і йому б повірили. Охоронець не казав, може він запам’ятав щось особливе в цьому хлопці?

- Шрам на шиї. Ніби від кігтів.

- Як багато ти знаєш хлопців зі шрамами від кігтів? – з інтересом запитала Каміла.

- Жодного, якщо чесно.

- Що ж, доведеться познайомитися, - весело промовила дівчина.

Трохи пізніше, коли справжнього Каспара відпускали зі штабу, Камі все ж підійшла до нього, аби вибачитися перед ним.

- Невже ти подумала, що я наказав тебе отруїти? – запитав Каспар перед тим, як покинути штаб.

- На якусь секунду я і справді замислилася над цим, але, коли до мене підійшов Чекер, я одразу викинула цю думку.

- Гадаєш, він наказав тебе отруїти? – поцікавився хлопець.

- Не знаю, але усе це мені не подобається.

- До речі, Джек відкрив одну папку сьогодні.

- Добре, я прийду завтра, тільки не відкривайте без мене, - сказала Каміла і на цьому їх розмова завершилася.

Каміла повернулася до штабу, продовживши розбирати аркуші, розкидані на підлозі кабінету. Юстас продовжив пошуки того, хто наказав отруїти Камілу. Джек намагався відкрити ще одну папку на годиннику Габріель. Ніколь згадувала часи, коли Юстас і Каміла ще жили в штабі і вони були нероздільною командою. А Каспар просто намагався зрозуміти, що зараз відбувається у його житті.

Як і наказувала Голова Сегменту, усі документи для Ради Кола були готові до кінця дня. Увесь залишок дня дівчина провела передивляючись та перевіряючи документи. Вона мала досконало вивчити усе перед тим, як звітувати на Раді Кола.

Неочікувано відчинилися двері і в кімнату увійшла Ніколь. Дівча було чи то засмучене, чи то стурбоване – Каміла не могла розібрати, що саме відчувала мала подруга, але щось дійсно було не так. Побачивши, що це увійшла Ніколь, Голова Сегменту повернулася до своїх справ, ніби не зважаючи на неї уваги.

- Ходять чутки, що тебе сьогодні намагалися вбити. Це правда? – одразу запитала Ніколь, коли побачила, що Камі ніяк не зреагувала на її прихід.

- І тобі привіт, Ніколь! Давно не бачилися, - промовила Каміла, не піднімаючи голови.

- Привіт, Камі. Ходять чутки, що тебе сьогодні намагалися вбити. Це правда? – повторила та.

- Не варто вірити усьому, що кажуть, - так само байдуже, як і раніше, сказала Каміла, але тоді підняла голову і додала: - Хоча цього разу чутки не помилилися, мене і справді намагалися отруїти. І їм майже вдалося це зробити. Тільки от Нікта врятувала мене.

- Гадаєш, це зробив Чекер? – поцікавилася дівчинка, чим ще більше привернула до себе увагу Голови Сегменту.

- Ти звинувачуєш Голову Кола у спробі вбити Голову Сегменту? – спробувала уточнити Каміла. Здивування – перше, що побачила вона на обличчі Ніколь. Далі прийшов страх, Ніколь зрозуміла наскільки необачно було таке казати. В кімнаті стало тихо. Ніколь опустила голову. Її очі бігали по підлозі, а розум намагався знайти вихід з даної ситуації так, аби не виглядати зрадником. Каміла відчула її хвилювання. – Сідай, - сказала Голова Сегменту. Ніколь сіла на невеличку софу. Тоді Каміла підійшла і сіла поряд. - Що тобі відомо про Чекера? – серйозно запитала Камі.

- Нічого такого, просто…

- Просто? Мені здається, що не усе так просто, - сказала Каміла. Ніколь так і не підняла очей. Вона мовчки сиділа. Каміла припідняла пальцями підборіддя подруги і, намагаючись заглянути їй прямо в очі, продовжила: - Я хочу знати чому саме ти так подумала. Чому ти думаєш, що це він зробив? Ти можеш мені довіряти.

- Усе просто. Між проскрітами та штабом мирна угода, їм не вигідно тебе вбивати. Тим паче, що їх керівник зобов’язаний тобі життям. До того ж, нічого такого не відбувалося до його приїзду. Єдине, що не співпадає - це те, що він має доступ до повної інформації про тебе і мав знати, що така отрута тебе не вб’є і що Нікта тебе врятує, - Ніколь ніби прочитала думки Каміли. Ще декілька годин тому Голова Сегменту задавала собі те саме питання і вона все ж таки знайшла відповідь.

- А він і не хотів мене вбивати. Лише злякати. Пам’ятаєш, що завжди говорила Габріель?

- Страх – це найсильніша зброя проти будь-ким. Саме тому правила штабу навчають вас жити без емоцій і їх зайвого тягару.

- Саме про це я і кажу, - сказала Каміла.

- Але чому він хоче тебе залякати? Що такого ти зробила? – поцікавилася Ніколь. – Крім того, що порушила безліч правил.

- Здається, ти сама відповіла на своє питання, - посміхнулася дівчина.

- Тоді тобі варто знайти те, що змусить його відчувати страх, - впевнено промовила Ніколь, чим розсмішила подругу. Побачивши здивоване обличчя Ніколь, Каміла пояснила:

- Ти хочеш, аби я, дівчина, яка тільки нещодавно стала Головою Сегменту і проти якої виступають експерименти, змусила Голову Кола, котрого всі обожнюють і поважають, боятися? Це не можливо і ти це знаєш.

- Усе можливо, варто лише тільки спробувати. До того ж, я завжди з тобою, навіть якщо це означатиме, що проти усіх, - сказала Ніколь і ніжно посміхнулася. – Мені вже час йти, вже пізно. Сподіваюся, ми ще зустрінемося перед тим, як ти поїдеш на Раду Кола, - промовила дівчина і швидко покинула кабінет.

- Обов’язково зустрінемося, - відповіла Камі їй у слід. Вона ще трохи посиділа у кабінеті, розбираючись у звітностях різного роду, а тоді пішла додому. Юстас вже давно спав, коли дівчина повернулася. Втомлена за день, вона швидко лягла у ліжко і миттєво заснула.