Подяка

Вікторія Тодавчич

Що може бути гірше за подяку, Подяку Богу за усе добро, Коли на серці біль, бо відчуваєш, Що ти не гідна милості Його ? Пекельний біль, що мучить мою душу За що мені велична ця любов? Творець мені приносить знов дарунок, А я як Юда зраджую його. І кожен гріх як камінь знов на плечі, Ця важкість віддаляє від Творця. Та повертаюсь – відчуваю легкість, Найкраще в світі – в домі у Отця . Моя подяка хай лунає гімном, Мої слов нехай почує Бог. Отець Небесний, ми всі просто діти, Яких Твоя виховує любов.

2024-03-02 07:59:23

9

6

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (6)

Вікторія Тодавчич

@Лео Лея дуже дякую, мені приємно ❤

Відповісти

2024-03-02 08:25:00

1

Sahlo Folina

🥺❤️

Відповісти

2024-03-02 18:17:21

Подобається

Вікторія Тодавчич

@Sahlo Folina ❤

Відповісти

2024-03-03 19:00:15

Подобається

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11500

Тени собственного сердца ...

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Глубокой ночью в тишине , Как млечные пути горели свечи Их огонек горел во тьме Скрывая тайны сердца человечьи Тенями прошлого унося яркий свет, На языке горело пламя вспоминания Из памяти оствавив только след Потухших пепла чувств одного созерцания .. И лишь полны отчаяния глаза Остались морем слёзного раскаяния .. Об том ,что не забудешь некогда Ошибки сделанных ,когда то лишь случайностью ... Прекрасных звёзд на небе уголков, Когда хотелось быть ранимым Сломать себя от бури горечи долгов, Которых прятал от своих любимых И каждый вздох ,что вдруг не смог, Раскрыть все страхи угнетения В тени ночей под всхлип с дождём Укрыв опять себя жалким замком мгновения. 🎶🎧🎶 💫Demons ~Alec Benjamin 🖤

39

9

1395