Тарас познайомився з нею в одному нічному клубі міста К. Як простий сільський парубок, що приїхав сюди вчитися, він не любив пафосні міські тусовки. Але того разу прийшлося виручати п’яного товариша по кімнаті – чоловіча солідарність, вона така. Пробираючись крізь натовп танцюючих людських тіл, мружачись від різких спалахів світла та відчуваючи оглушливе гупання музики у голові, раптом він помітив одну дівчину. Нічого особливого в ній не було,- він навіть не міг як слід її роздивитися, - ні шикарної фігури, ні ефектного наряду – це була проста симпатична молода жінка, що танцювала із подругами.
Проте, щось було в її поведінці, у тому, як вона рухалась, закидувала голову та сміялась. Це щось - свобода та виклик.
Потім він впізнав її в університеті (як же раніше її не помічав?) і вирішив, що це знак. Вже через тиждень вони разом гуляли по парку та обідали в студентському кафе, а через місяць Тарас вже представляв друзям Галину як свою дівчину.

Ідея підзаробити гроші прийшла до Галини … Не знаємо, коли, але вже на початку весни вона донесла її Тарасові.
-  Гроші студентам ніколи не завадять. Якби ми поїхали разом, було б набагато безпечніше, та й легше в побуті. Тим паче, мову вчити удвох швидше, може, колись пригодиться.
Тарасу дуже імпонувала простота й практичність пропозиції. Він був радий, що Галина захотіла поїхати з ним в іншу країну та разом провести літо – для його логіки це було знаком її довіри.
Деталі щодо підготовки до поїздки ми пропустимо: робота для двох знайшлася, візи не були потрібні, квитки куплені. Молодих людей чекала Братіслава.

Три місяці пройшли непомітно – спочатку дуже важко, потім більш-менш, а вкінці стало взагалі чудово! Двом справді було краще: можна було чергуватись в походах до магазину, прибиранні кімнати та приготуванні їжі. Тарас настільки прив’язався до Галі, що навіть подумував про їхнє весілля (після закінчення універу) та створення сім’ї. Робота була неважка, але від незвички сильно боліли ноги та спина. Галина працювала на складі будівельних інструментів, Тарас керував маніпулятором на вуличному складі. Вечорами та на вихідних вони гуляли по центру, навідували замок та каталися автобусами по місту – вартість квитків покривав роботодавець. В іншому Галина була надзвичайно економною, Тарас навіть не очікував цього від міської дівчини.

А наша історія (нарешті!) почнеться саме тоді, коли молоді люди поверталися на автобусі в Україну.
Стояв прохолодний вечір після жахливої спеки. Автобус був битком набитий іншими заробітчанами і стояв от уже 2 години в черзі на кордоні. Тарас вийшов подихати свіжим повітрям, втомившись від виснажливого сидіння, а  Галина спала в автобусі.

Тарас стояв і думав про те, яким досвідченим став у питанні роботи закордоном, життя серед іноземців, перетину кордонів та їх правил, думав про дім, про те, як односельчани шануватимуть його, побачивши, що він встигає і вчитися, і заробляти свої гроші. А ще він думав про Галину, що останнім часом стала занадто дратівливою та мовчазною.
«Пусте», - заспокоював він себе, - «стомилась від роботи та й, очевидно, скучила за домом. Повернемось –  повеселішає.»
-  Не маєш запальнички? – почув  він раптом голос із правого боку від себе. То звертався до нього якийсь худорлявий чоловік, років 25 з виду, біловолосий та сіроокий – нічим не примітний зовнішньо.
-  Ні, я не палю, - ввічливо відповів Тарас, відчуваючи безпричинну симпатію до чоловіка.
Той із розумінням кивнув.
-  А ти звідки йдеш? Банська, Братіслава?
-  В Братіславі робив, – коротко відповів Тарас.
-  Я там був минулого року. Тепер поїхав у Бистрицю, але в столиці було краще, більше платили. До речі, Федя, - чоловік простянув руку, яку Тарас міцно потис.
-  Тарас, приємно.
-  Цей, - Федя підійшов трохи ближче, озирнувся і продовжив, - я тут бачив тебе з однією дівчиною, ти з нею прийшов?
-  Так, - трохи розгублено відповів Тарас.
-  Галька з К. – кивнув Федя.
-  Що? – перепитав, не зрозумівши, хлопець.
-  Не знаю, що вона тобі розповідала про себе, але вона народилась і живе у К.
Тарас здивовано витріщився на Федю. Тут варто підмітити, що Галя ще на першій зустрічі сказала Тарасу, що сама із села і приїхала до К. так само, як він.
-  Слухай, друже. От у чому справа, - підійшовши ще ближче, сказав Федя. – Тільки давай відійдемо подалі.
-  Отже, - продовжив він, - Галя – твоя дівчина, правильно? Так от, - продовжив він після кивка Тараса, - мій друг зустрічався з нею два роки тому. Все йшло гладко, поки він не пішов працювати. Він весь час пересилав третину їй зарплати, а вона пообіцяла йому, що вони разом житимуть у її квартирі (за комунальне мала платити вона). Коли ж він приїхав – ні квартири, ні її не виявилось в місті. Обманула вона його, коротше кажучи, - Федя запалив цигарку і затягнувся. – Пів року користувалась його грошима ця дівка. Я от помітив вас ще на вокзалі, то вирішив тебе застерегти. То, брат, така порода, якій довіряти не можна, - філософськи завершив розповідь Федя.
У Тараса сперло в грудях. Що за нісенітниці? Та бути цього не може!
-  Ти почекай ще мене посилати, - спинив його рукою Федя. - Хочеш, дам тобі номер мого друзяки, розповість про твою дівчину в усіх деталях. До речі, а скільки ти з нею зустрічаєшся?
-  Пів року, - Тарас не розумів, як себе поводити в такій ситуації. З одного боку, як вірити незнайомцю, що поливає брудом його дівчину? З іншого, звідки він довідався її ім’я, навіщо дає чийсь номер телефону?  Що за чортівня?!
-  Коротше, я пішов, а ти роби, як знаєш. Я просто бачу, що тебе потім не раз можуть використати, а ти будеш у дурнях ходити, – Федя вже розвернувся, щоб піти, як зупинився. - А, згадав. Друга звати Віталік.

Тарас хотів зупинити Федю, але не розумів, для чого. Що він хоче від нього дізнатися? В його голові був хаос. Він стояв пів години на одному місці, ошелешено дивлячись навкруги і намагаючись переварити інформацію. Але вам чудово відомо, що під час такого сильного потрясіння прийти до тями майже неможливо.
Тарасу довелося швидко прийти до тями – автобус перетинав кордон, і треба було сісти. Врешті-решт, він вирішив, що поки нічого не доведено, нічого підіймати паніку. Він має розібратись, що й до чого, і вже потім щось із тим робити. Втім, попри розумне рішення, йому стало так важко на душі, немов хтось придавив її чимось непідйомним для хлопця. Він мовчки сидів, втупившись у вікно, і кожен, хто ззовні дивився на нього, бачив, що з ним щось негаразд: він мав шокований вигляд, похмурий погляд та видимий неспокій, що так і блукав по всьому його тілу.
-  Скільки днів ми там пробули? – раптом почув він байдужий голос Галі.
-  85 наче, - коротко відповів він, аби не було чути, як його голос зривається.
-  А коли можна буде знову перетнути кордон? – діловито запитала вона, клацаючи щось на телефоні.
-  Один раз на пів…- почав було Тарас, як Галя його перебила, почавши з кимось розмову – Привіт-привіт… Та добре, вертаюся вже…
Чим далі, тим більше Тарас нервувався – щось змінилося у поведінці Галини, тільки що?

Залишок вечора Тарас провів у заціпенінні та нервовому стані. Двічі не розчув, коли його просили показати речі, а під кінець не помітив, як збив своєю валізою торбу якоїсь бабусі.
Приїхавши у К., Тарас мав іти на автовокзал, щоб дібратися додому – до навчання ще залишалося 5 днів, то він вирішив трохи затриматися вдома.
Останньою краплею того вечора стало те, що Галина, як виявилось, не збиралась їхати до себе в село.
-  А-а, то я тобі не говорила? – так звичайно мовила вона, - я вирішила, що залишуся тут до початку навчання. Я вже так втомилася від цих переїздів!
-  Ні, ти мені не казала, - з легким притиском на «казала» відповів Тарас. – Добре. Тобі не треба допомогти доправити речі?…
-  Ні-ні! Мене зустрінуть біля гуртожитку, не мусиш, - відповіла Галя.
Тарас хвильку подумав.
-  Добре. Подзвони мені, як доберешся.

Ту ніч він весь час крутився з боку на бік. Дивна зустріч з Федором, поведінка Галі – це занадто сильно збило Тараса з пантелику… Він не хотів вірити, що дівчина могла використовувати його… Пів ночі хлопець пролежав із розкритими очима, слухаючи, як тривожно б’ється його серце. Той момент, коли ти ще не знаєш, ким саме ти обманутий, що думати про рідну людину, що відчувати – любов чи ненависть, той момент зводить твою свідомість у глухий кут…
Чому вона забула попередити його, що залишиться у К? Чорт… Може, він сам все накрутив? Після зміни обстановки у кожного би трохи поїхав дах… Але…
Чорт!
«Завтра телефоную Віталіку» , - твердо вирішив Тарас.

-  Алло, - голос тонув серед звуків сварки та металевих ударів на іншому кінці проводу.
-  Привіт, мені дав твій номер Федя. Мене звати Тарас, я хотів би дещо обговорити з тобою, якщо маєш зараз час.
-  Почекайте, - було чути рухи, гупання дверей та віддалення від основного шуму.
-  Слухаю.
-  Мені сказали, що ти зустрічався із Галиною Боднар…
-  Та-ак, - перебивши, підтвердив голос, і по його вигуку було чути, що Віталік уже зрозумів, про що йтиме розмова.
-  От.. Емм, а що ти можеш про неї сказати? – Тарас забув підготовлені слова і так ніяково їх сформулював.
-  Чекай, скажи хоч, як ти дістав мій номер і чому питаєш, - видно, що власник – стріляний горобець, що навчився не довіряти людям.
Тарасу не хотілося розповідати подробиці, тому він обмежився:
-  Мене з Галею побачив твій друг Федя і сам підійшов до мене. Сказав, ти поясниш.
-  Ясно. Коротше, слухай. Тікай ти від неї, вона з тебе здере сім шкур і дякую не скаже. Галька обманула мене, а потім втекла, коли я став їй непотрібний.
Тарас мовчав, не знаючи, що сказати.
-  Я, до речі, ще й пост тоді написав, щоб хлопи стереглися такої. Можеш пошукати на моїй сторінці, там не тільки я був обманутий. І до речі, не знаю, яку історію про себе вона тобі розповіла, але в неї в сім’ї нема інвалідів.
То вона мене обманула, щоб умовити мене давати їй гроші…
Вони ще розмовляли пів години. Віталік у подробицях розповів усе про Галину, і Тарас був змушений визнати, що багато чого, що він про неї знав, сходилося.

Того ж дня Тарас знайшов і пост, де Віталік не дуже цензурно розповів свою історію. Коментарі людей були не менш емоційні. Якщо вірити одному з них, Галина зв’язалася з поганою компанією ще в підлітковому віці. З тих пір була замішана в декількох не дуже гарних історіях, але вона була хитра, і їй вдавалось вислизнути з-під поганої слави. Тим паче, потім вона переїхала на рік у місто Л., де її ніхто не знав.
Останній пункт наче збігався з тим, що говорив Віталік – два роки тому Галя зустрічалася з ним саме в тому місті.

Тепер Тарас був майже впевнений. Він пригадував багато ситуацій, на які варто було звернути увагу ще раніше… Ох, весь цей час вона брехала йому! Він, думаючи, що Галя живе в гуртожитку, часто пригощав її обідами, аби допомогти їй з платою за кімнату (її стипендія була менша, ніж у нього, а він був джентельменом), платив за кіно/морозиво… Ні, йому було шкода не грошей, а того, що вона була з ним тільки заради них…
Тепер він був злий. Якого дідька? Об його любов щирість та доброту просто протерли ноги! Тарас носився по кімнаті з вихором у голові та душі. Як же це так? Спільні прогулянки, зустрічі, розмови – це все розрахована меркантильність?
А проте, Тарас не міг зненавидіти її повністю. Десь глибоко він відчував сум та розчарування, тим паче, він був не з тих, хто готовий рвати і метати. Коли зраджуєш таких хлопців, вони проживають це в муках та пригніченні. Тому, образ Галини, який він носив із собою весь час, ще виглядав невинно та щиро – так, як раніше.
А вона так і не передзвонила йому…

Злитися можна багато, але не довго.  Потім сили закінчуються, і на фоні злості пробуджується сум та смирення. Так, треба було вже змиритися із тим фактом, що не ти був цікавий людині, а твої гроші, не ти їй сподобався, а твоя перспективна матеріальна підтримка… Після двох днів стресу та бурхливих емоцій, Тарас відчував пригнічення та надію на те, що все минеться, адже він ще не почув від Галини зізнання, а покладатися на випадкові чужі слова він не звик. Йому були потрібні її слова.
Чесно кажучи, в перші дні йому було страшно думати, що прийдеться поговорити з Галиною. Він боявся її гніву та можливої істерики. Що цікаво, вона ніколи їх йому не влаштовувала, але інтуїтивно він знав, що вона здатна на щось подібне.
Тепер же йому хотілося якнайшвидше покінчити із цим.
На його повідомлення та дзвінки вона не відповідала. Він вирішив дізнатися, де вона живе, і запитав у Віталіка, але той цього не знав. Тоді він почав шукати у соцмережах тих дівчат з універу, з якими вона інколи гуляла. Нарешті, на третій спробі йому вдалося дізнатися її адресу.

Був погожий серпневий день. На небі гуляли білі хмари під променями сонця-пастуха, прохолодний вітер гнав їх на південь, принісши із собою запах осені. Тарас стояв перед багатоквартирним будинком, і його серце шалено калатало. Так переживає людина перед концертом чи стрибком із висоти: в грудях щось стискається і хвилеподібно ниє, - то більше, то менше, - тремтить та кидає дрижаки по тілу.
Тарас врешті зважився, підійнявся по сходах, знайшов потрібний номер і натиснув на дзвінок.
Десь у глибині він сподівався, що все виявиться неправдою, і ніякої Галі тут немає, а вона сидить зараз у гуртожитку. Ніхто не озивався, проте всередині було чути неясний гомін від телевізора та звук від посуду. Тарас натиснув ще раз, тримаючи палець довше. Цього разу почулося човгання ніг, потім тиша (очевидно, його розглядали крізь дверне вічко) і ,нарешті, двері відчинилися, правда тільки на пару сантиметрів - скільки дозволяв дверний ланцюжок. На нього підозріло дивилися чиїсь зморшкуваті очі.
-  Вам кого? – похмуро запитали.
-  Галина живе тут? – намагаючись звучати привітно й довірливо, запитав Тарас.
-  Так, - незадоволено пробурчали у відповідь. Крізь шпарку в дверях просочувався запах старого житла, звук пральної машини та тихе гудіння телевізора. – А що вам треба від неї?
-  Я би хотів поговорити з нею, якщо можна.
-  Вона кудись пішла, її не буде до вечора, - сказали на прощання і зачинили двері, на ходу ковтнувши «На все добре», ніби посилаючи Тараса йти подалі.
Тарас розчаровано зітхнув. Тривозі прийшлося заховатися і чекати, повільно під’їдаючи нерви хлопця.
Він прийшов сюди знову о 7 вечора, не наважившись дзвонити ще раз у двері. Так прочекав аж до 10. Нічого й пояснювати, чим обійшлося йому очікування – вкінці він уже не усвідомлював, що тут забув. Емоції притупилися, він не знав, що сказати Галі. Хотілося ж виплеснути хоч трохи гіркоти на неї, змусити її задуматись. А тут, виходить, вже й нема, що виплескувати.

Втім, нарешті о 10 до будинку під’їхало таксі. Через 5 хвилин звідти вийшло троє дівчат, серед яких Тарас упізнав Галю. Всі почуття ожили миттєво, а серце пішло в п’яти - він не був готовий говорити в присутності чужих людей. Підійшовши, Тарас помітив, як дивно поглянула на нього Галина: чи-то насмішливо, а чи насторожено, мов на незнайомця.
-  Привіт, - холодно звернувся Тарас. – Я тобі писав-дзвонив, а ти так і не дала про себе знати.
-  Я… була трохи зайнята цими днями, - її очі зрадливо бігали зі сторони в сторону, не показуючи анітрохи сорому чи вини. Схоже, вона була напідпитку.
-  Можемо відійти поговорити? – Тарас покосився на двох Галининих подруг, що неприховано розглядали його оцінюючими поглядами.
Галина, трохи скривившись, відійшла подалі.
Тарас сотню разів встиг обдумати свою промову. Він хотів, аби вона була достойною, щоб Галина пошкодувала або хоча б посоромилась свого вчинку. Але тепер, стоячи перед нею, відчуваючи її дивний погляд та холод в поведінці, він знітився і сказав зовсім не те, що планував.
-  Ти тут живеш, а говорила, що твій дім у селі.
Вона скривила губи.
-  Я буду жити в цій квартирі з нового навчального року. Тут живе моя бабуся.
Тарас згадав, як сердито практично вигнала ця бабуся його за двері. Схоже, Галинині друзі дістають її своїм приходом вже давненько. До того ж, вона б не процідила крізь зуби, що Галі не буде до вечора, якби дівчина тільки 5 днів тому приїхала сюди. Яка бабуся настільки не рада приїзду онуки?
-  Скажи чесно, ти мене просто використовувала? – Тарас вирішив не сперечатися, а запитати її в лоб.
Вона поглянула на нього з виглядом людини, якій набридло слухати подібні речі.
-  З чого ти взяв? Я не використовувала тебе, якщо хочеш знати.
-  А Віталіка теж не використовувала? – трохи єхидно парирував Тарас, думаючи, що заскочить її цим зненацька. А все ж, слабка надія на щирі почуття дівчини ще тліла в ньому.
-   Це він тобі таке сказав? Ха-ха, та він просто дурень! Мені треба було терміново поїхати з міста, а він полив мене брудом за моєю спиною! І його гроші мені теж не були потрібні! Він що, думає, що, працюючи пів року на заробітках, утримає дівчину на відстані? – Галина, відстоюючи свою позицію, нападала дуже активно.

В Тараса було таке враження, ніби його вирішили розіграти. Ніде нічого не було доведено, а все крутилося тільки на словах. Кожен мав свою версію розвитку подій, і не знаєш, чия з них справжня. На мить Тарас засумнівався – можливо, Галя все ж говорить правду? Але наступної хвилі все розвіялося – перед ним, по-перше, стояла не та Галина, яку він знав. Вона дивилася нахабно та з викликом. По-друге, якщо вона збрехала йому раз про свій дім, то, найімовірніше, на цьому вона не зупинилась. По-третє… Якщо вона його любить, то зараз щось зробить заради нього…
-  В нас із тобою покінчено. Приємного вечора, - Тарас розвернувся і пішов не озираючись.
Вона його не наздогнала.
В той момент йому було найбільш боляче. Саме так руйнується надія – в шкодуванні за нездійсненим та розчаруванні.
Втім, ні, вона подзвонила йому наступного дня, просячи вибачення. Він прийняв його з холодною ввічливістю, та поновити стосунки відмовився. Якась ірраціональна частинка всередині прагнула повірити та все повернути, але він придушив її, об’єктивно визначивши, що це повна дурниця.


Ось так і закінчилась розповідь. Але автору хотілося б додати, що це щасливий кінець. Бо не кожному так щастить – розійтись при таких обставинах так швидко, не витрачаючи роки на людину, яка тебе не любить. Скільки сімей розпадається через хибний вибір одне одного! Скільки людей усвідомлює, що не любить свою другу половинку, коли за плечима залишилась молодість!
Можливо, у розповіді цього не видно, проте автор дуже хотів наголосити одну важливу річ: не варто вигадувати собі образ людини та очікувати від неї те, що сам нафантазував. Ідеалізовані образи – дуже підступна річ. Ти бачиш не реальну людину, а те, що хочеш у ній бачити, і всі її дії сприймаєш так, як би тобі хотілося. Тим паче, у творі яскраво показано, що ніякої любові не було навіть зі сторони Тараса.

Хіба можна по-справжньому любити, якщо не знаєш, кого?

@Lakmus