Холодний вітер повіяв прямо в обличчя хлопця, що стояв на мосту, дивлячись на блакитні води широкої річки внизу. На обличчі в нього не було жодної емоції, ніби хлопець не відчував абсолютно нічого. Але це було не так. Всередині нього йшла справжня війна. Злість, сум, розчарування змішались, і хлопець не міг зрозуміти, яка ж емоція сильніша. Спогади ятрили душу, але він продовжував згадувати все до найменших деталей, ніби йому приносило задоволення знову і знову сипати собі сіль на рану.
[Спогад]Хлопець летів мов на крилах додому, де його чекала кохана дівчина. Він вже уявляв, як відреагує його дівчина, коли він розповість їй про підвищення, про те, що вони нарешті переїжджають, а вона зможе навчатися в престижному університеті, як і мріяла.
Хлопець, ніби дразнячи спокійну поверхню річки, помахав ногою над місцем, де закінчувався міст. Ніхто і не добудував йому перила не зважаючи на те, що занадто багато людей покінчило тут з життям. Хлопець уже уявляв заголовки на перших сторінках газет і статей в інтернеті і посміхнувся, розуміючи, що його дівчині буде все одно на це, скоріше за все, вона навіть не прочитає цього і ніколи більше його не згадає.
[Спогад]В кімнаті була абсолютна тиша. Хлопець біля вікна роздратовано пив каву, чекаючи на свою дівчину, яка не повернулась додому і о першій годині ночі, і о другій, і навіть коли годинник пробив третю дівчина досі не з’явилась. Думки були найрізноманітніші: від того, що вона заснула десь в магазині чи кафешці і аж до зради. Хлопець відразу ж відкинув неприємні думки з голови. Його дівчина, його сонце, що завжди підтримувало хлопця в найтяжкіші моменти його життя проміняє його на іншого? Та ні, дурниця якась.
Неприємний спогад збільшив злість в душі хлопця. Певно саме тоді вона проводила час разом з його тепер колишнім босом.
Вода манила і кликала до себе. Певно хтось скаже, що самогубство через нерозділене кохання - то дурість, але як би того не хотілось визнавати – для деяких людей це єдиний вихід. І хлопець був одним із таких людей. Він розумів, що не зможе жити в одному світі з дівчиною, яку так сильно кохав, але яка просто використала його. Він ніколи нікого не зможе покохати так сильно, як її, а до любові взагалі ставитиметься з відразою, бо тепер він зрозумів, що справжнього кохання не існує.
[Спогад]В його погляді не було абсолютно нічого. Ані злості, ані суму, ані розчарування. Він просто дивився. Дивився, як його дівчина ніжно обіймає його ж багатого боса так, як обіймала лише його. Так йому здавалось раніше. Він розумів, що це зрада, що потрібно піти звідси, а не дивитися на, як йому здалось, щасливу пару, але він продовжував спостерігати. Його серце було навіки розбите. А дівчина, що була для нього всим, тепер стала чужою людиною.
Хлопець знав, що не вміє плавати. Він мав дикий страх перед водою, але вона продовжувала його манити до себе. Він відійшов подалі від кінця мосту і глибоко вдихнув, намагаючись заспокоїти свої нерви. Вода кликала його, говорила, що так буде краще. Але страх поборов цікавість.
“Слабак”
Не сьогодні. Він ще помучиться. Життя продовжується з нею чи без неї, але вода його не забере. Принаймні не сьогодні.

@Tory1