Все навколо завмерло в нічній тиші. Було чутно лиш розмірні кроки, які наступали на сухе листя і гілки. В цю пору, в лісі навряд чи можна зустріти людину, але сьогодні все якось інакше:  в повітрі чується металевий запах болю і тривоги. Загадкова тінь прямує до виходу із густого насадження дерев. У світлі місяця збилнув ніж, з якого стікали каплі темно-червоної рідини. Один змах руки - і він опинився глибоко у озері, про яке мало хто знав...

   Пролунав дзвінок будильника. Дівчина повільно відкрила очі і, поглянувши на годину, зрозуміла, що вони запізнюються.
- Тарасе, прокидайся хутчіш! Ми запізнюємось на потяг! - швидко промовила Галина, намагаючись розбудити свого хлопця. Після цього вона швидко піднялася з ліжка і побігла у ванну кімнату.
Тарас теж не барився, і швидко почав збиратися. Закінчивши всі приготування і натягнувши пальто, Галина уже була готова виходити із квартири, а її хлопець намагався додзвонитися до брата, який повинен був підкинути їх до вокзалу.
- Чорт! У нього вимкнений телефон! Напевне спить на підпитку у якомусь готелі, забувши свої обіцянки! - сварився Тарас.
- Я зараз викличу нам таксі! - промовила Галина, набирачи номер.
Через кілька хвилин машина уже стояла у під'їзді, очікуючи своїх пасажирів.

Ранок понеділка видався напрочуд теплим і привітним, як для осінньої пори. Хлопець із дівчиною уже сиділи у потязі і очікували відправлення.
- Скоро ми покинемо цю країну і нарешті заживемо новим життям. - Замріяно сказала Галина.
- Галю, ми ж на заробітки їдемо, а не на відпочинок. - Усміхнувшись, відповів дівчині Тарас.
- Так, так, звичайно. - Заметушившись відповіла та.
Через деякий час поїзд рушив з місця і відправився далеко за кордон, залишивши всі не розкриті таємниці позаду.

Тиждень після прибуття

Пролунав дзвінок у двері. Тарас неспішно підійшов поглянути хто це, адже гостей він не чекав, а Галина в цей час - на роботі. Відкривши двері він озирнувся, проте нікого не побачив. Він вже, було, подумав, що це діти із сусідньої квартири вирішили з ним погратися, але його увагу привернув білий конверт, що лежав на землі. Тарас, піднявши, покрутив його в руці, шукаючи адресу відправника, але побачив лише своє ім'я і прізвище на зворотньому боці. Зайшовши назад, у квартиру, хлопець розірвав конверт і з нього випала невелика записка. В ній було написано такі слова:
- "Якщо ти читаєш цей лист - це значить, що їй все вдалося. Тобі не вистачило логіки, щоб зрозуміти гру цієї дівчини, в якій ти був лише пішаком. Вона використовувує тебе, як іграшку, якої позбудеться, коли та стане непотрібною. Їй треба було тільки втекти від відповідальності. Якщо ти мені не віриш - знайди у її речах книгу, до якої, напевно, вона не дозволяла тобі навіть доторкатись. Там ти знайдеш усі докази."
Дочитавши лист до кінця, Тараса заполонив подив і не розуміння прочитаного.
- Хто вона? Що це за дівчина? Невже це про мою Галю? Ні, цього не може бути. Напевне хтось вирішив наді мною пожартувати. - подумав Тарас. Але внутрішня тривога змусила його зробити так, як велів йому цей анонім. Хоч він і не думав вірити, але згадав, що і справді є книга, яку він знайшов у Галини вдома, і дівчина, побачивши це, швидко відібрала її у нього, не пояснивши причини. Але тоді, Тарас не надав значення цьому вчинку. Проте зараз, через усю впевненість що цієї книги тут немає, всеодно шукав її у речах Галі. І враз, він побачив знайому палітурку. Не вагаючись, одним рухом витягнув і відкрив її. Всередині він побачив, що у сторінках вирізаний невеликий квадрат, а в ньому стояв паспорт. Хлопець не раз бачив документи дівчини, але цей паспорт не був схожим на них. Злегка тремтячими руками Тарас відкрив його і побачив фото Галі, але внизу писало зовсім інше.
- Василевська Марина Петрівна. Тобто? - Не зрозумів Тарас. Кілька хвилин подумавши до нього прийшло усвідомлення реальності. Але з роздумів його вивів дзвінок телефону.
- Алло, слухаю. - Неначе зпросоння промовив Тарас.
- Доброго дня! Це Тарас Андрійович? - пролунав чоловічий голос із трубки телефону.
- Так, все вірно, це я. - Нічого не розуміючи відповів хлопець.
- Вас турбують із поліції. Хочу повідомити, що вашого брата, Івана Андрійовича, знайшли сьогодні мертвим у лісі. Мої співчуття! - наче громом пролунав голос поліцейського.
- Ні, це якась помилка! Цього не може бути! Ви впевнені, що це він? - здивовано відповів Тарас.
- Я розумію, що ви зараз шоковані, але помилки бути не може. Наші комп'ютери встановили особу. - Запевнив чоловік.
Світ навколо перевернувся із ніг на голову. Наче в тумані Тарас чув голос поліцейського, який щось продовжував говорити. Телефон із гучним стуком випав із руки, а в голові калейдоскопом промайнули усі спогади із братом. Ось вони маленькими граються у пісочниці, странно вибудовуючи повітряні замки. Ось Іван несе на руках великий торт, на якому горить цифра 15 і задуває свічки загадуючи бажання. Зненацька на Тараса нахлинули усі емоції, які він ще досі не відчував.
Шок перемішався із болем, а в голові гули лише думки про брата. Тарас повільно опустився на коліна і з його очей полилися гіркі сльози. Говорять, що чоловіки не плачуть, але це зовсім не так, у них теж є почуття. Тарас уже й забув про зраду Галини, як зненацька почув, як відмикаються двері. Із коридору пролунав веселий дівочий голос:
- Коханий, я вдома!
Зайшовши у кімнату, дівчина побачила свого хлопця, який навіть її не помітив.
- Що сталося, Тарасе?! - вона швидко підбігла до хлопця, присіла, і хотіла, було, обійняти його, але той зненацька відштохнув її. Галина не зрозуміла, що коїться, але озирнувшись по кімнаті, побачила розкидані речі і відкриту книгу, в якій лежав її справжній паспорт. Тарас піднявся, і голосом, повним ненависті, прокричав:
- Як ти могла? Я любив тебе більше всього на світі, а ти мене зрадила!
- Що ти таке говориш? Я тебе не зраджувала і завжди була тобі вірна! - намагалася зімітувати подив Галина.
- Тоді як ти це поясниш? - він кинув їй під ноги паспорт.
Зрозумівши, що її брехня розкрита, Марина не стримала єхидної усмішки і почала повільно плескати в долоні.
- І що, сам здогадався, чи допомогли? - розсміялася дівчина.
У очах Тараса вогнем горіла ненависть і біль від недавньої втрати.
- За що мені це все? Спочатку я дізнаюся про твою зраду, а потім мені повідомляють про смерть брата. - продовжував кричати Тарас.
- Так Іван помер? Хмм... Так йому і треба!Він це заслужив. - З не прихованою радістю в голосі прощебетала Марина.
- Що?! Тобто, заслужив? Він за все життя нікому зла не зробив! - зараз Тарас був схожий на лютого звіра, який от-от накинеться на жертву.
- Ха! Нікому зла не зробив? А як же тоді моя сестра? Хочеш сказати, що вона сама йому під машину кинулася?! Він переїхав її, наче собаку і залишив помирати! І знаєш що? - Марина розсміялася диким сміхом. - Йому все зійшло з рук! Вероніка померла, а він вийшов сухим із води! А тепер - отримав заслужене покарання. - Розказала дівчина.
- Що..? Цього не може бути! Мій брат і мухи б не образив! Так, він любив трохи випити... - не закінчив хлопець.
- Трохи? - перебила його Марина. - Якщо б він тоді не сів на підпитку за кермо - Вероніка була б живою! - зі злістю крикнула вона.
Тарас уже не знаходив слів. Думки не могли зібратися в одне ціле. Невже його брат - вбивця? Невже це все відбувається з ним!  В пориві емоцій хлопець схопив куртку і, взувши кросівки, вибіг на вулицю.
На наступний день, Тарас, не відкладаючи, поїхав додому, а дівчина залишилася в іншій країні. Більше їхні шляхи ніколи не перетиналися.

У ніч вбивства

План був, як здавалося, дуже простим. Вона почала зустрічатися з його братом, попередньо підробивши документи, і дізналася, що Іван любить кожної неділі відвідувати бар, звідки ніколи не повертається тверезим. Скориставшись ситуацією, перед днем від'їзду, дівчина вирішила діяти. Підсипавши Тарасу снодійне, Марина зібралася і пішла очікувати свою жертву біля бару, а далі все було наче в тумані. Ось вона манить Івана в ліс; ось ніж пронизує саме серце; ось тіло паде у глибоку яму, яку дівчина заздалегіть підготувала. Закінчивши кривавий вчинок вона попрямувала до озера. Під ії ногами ламалися гілки і шелестіло опале листя. Марина жбурнула знаряддя вбивства у глибоке озеро, де воно потонуло у вічній таємниці. Далі залишалося лише втекти із Тарасом за кордон, щоб там підлаштувати власне вбивство і сховатися десь в непримітному містечку країни. Тоді вона позбулася б усіх проблем і великих боргів, у яких вона погрузла по саме горло.

У вікні стояла дівчина із пшенично золотим волоссям, дивлячись у вікно. Вона згадала всі події, які стались за останні кілька тижнів. В її руках був одяг, просякнутий висохлою кров'ю. На обличчі дівчини заграла зла усмішка і з її уст пролунали такі слова:
- Я пообіцяла собі, що помщуся, Іване. Так от, моя помста завершена. - І дівчина розсміялася диким сміхом.

@meri_veis