Вірші
Вишні
Ти звався так по-дикому прекрасно,
І голос твій, немов солодкий мед.
В твоїх очах вбачала ясно,
Печалі чорний ніжний силует.
Вгляділа в тих очах бездонний спокій,
Тонула в них, як в морі кораблі.
До рук твоїх хотіла доторкнутись,
Та було дуже боязко мені.
Ти там казав, що важко закохатись,
І почуття так швидко не прийдуть,
Та варто нам було лиш перетнутись,
Як чари твої з розуму зведуть.
Було так раз: до мене прихилився,
І щастю мому межі не було,
Та з того часу стільки літ минуло.
І майже двадцять вишень відцвіло.
1
0
417
Весілля
Під ногами стелиться вічність,
Це є мій подарунок тобі.
Буття наші зміняться в ніч цю,
Змигнують перснем на твоїй руці.
Ти моя наречена. Сьогодні.
Ну, а я наречений тобі.
Не дивися на те, що живу я,
У гнилій дерев'яній труні.
Буття наші зміняться в ніч цю,
Бо життям це навряд чи назву.
Під ногами простелю я вічність,
Із собою у гріб заберу.
4
0
472
Вона
Любить росу із молоком,
Живе десь скраю, за селом,
Жахає поглядом своїм.
Вночі додому йдеш один?
А не боїшся, що на вбій
Десь заволочить в тьмі нічній?
Спочатку кішка, потім вовк
Ти не затямив ще урок?
Вона тобі не в ступі баба,
А чорна хмара з лютим градом,
Вона, як демон в людській плоті.
Не заважай її роботі.
Не заважай і не втручайся,
Коли зустрінеш, не вагайся.
Спіши додому...не барись.
Чому стоїш? Мерщій замкнись.
Хтось ходить попід вікна твої.
На землю впали зла сувої.
Ти не боїшся? Що? Заснув?
Хтось відчиняє в дім засув.
Її спинити неможливо,
Це горрор фільм, лише наживо.
Твоїх близьких уже немає.
Лиш відьми сміх ядкий лунає.
5
0
510
Добре
Тобі без кохання добре?
Значить, і мені теж.
Запитала: "Ти ж мя цінуєш?"
У відповідь: "Звісно, авжеш"
Ти обіцяв захищати,
Цілувати часто, без меж,
Та кохання наше зів'яло.
Згоріло від словесних пожеж.
Може ми з тобою не пара?
Я ще не знаю, та всеж...
Крім тебе нікого не треба,
А ти згодом інакшу знайдеш.
0
0
511
Ти
Ці дні минали, наче вічність,
Думки заповнював лиш ти.
В сльозах моїх була трагічність,
А на душі шкребуть коти.
Я так сумую за тобою,
Не вистачає твоїх рук,
У сні як стрінуся з тобою,
То на яву зазнаю мук.
Перед очима ти яснієш,
В вухах відлуння голосів.
І серце вогником зігріє,
Бо серед них, впізнала твій.
Ти моє щастя, моя мука,
Крадій, що спокій мій забрав.
З тобою болісна розлука.
Питання: ти мене кохав?
Можливо, ти знайшов інакшу,
Що радість більшу принесла.
Ти що збираєш свої речі?
А я залишуся одна?
Ти можеш йти, я відпускаю.
На серці камінь. Він важкий.
Запам'ятай: тебе кохаю,
І шлях назад невороткий.
2
0
465
Рідна
Ти пригорнеш мене, моя пташко,
Як буде на душі сумно-сумно,
В час, коли у житті буде важко,
Ти приймеш мене, рідна, бездумно.
Ти утреш всі мої гіркі сльози,
Усміхнешся мені, приголубиш.
Не страшні із тобою морози.
Посварившись, мене не розлюбиш.
Я для тебе віддам свою душу,
І за тебе стану горою.
Найрідніша у світі людина,
Яку з радістю кличу сестрою.
2
0
567
Страх
Під покровом ночі ховались вони, жахаючись променів сонця,
Пили кров із людей, жили так як могли, замикай же свої ти віконця.
Вони ж прокляті діти пітьми, що снують по спустошенім місті.
На питання : " А як же з'явились вони?" нам чомусь не дано відповісти.
Не забудь замкнуть двері й сховайсь під столом.
Сиди тихо, не рипайсь, вони під вікном .
Ти старайся не дихать, не бійся, будь ласка,
Їм відчутний твій страх, це для них як приманка.
Їхні білі очиська блякнуть в темені ночі й звірським голодом сяють щоразу.
Їх пожива то ти, твоя тінь, твоя кров, своїм вкусом розносять заразу.
Як укусять тебе, будеш ти як вони, мріять когось прикінчити.
Ти служитимеш тіні, тому звіру, тій тьмі, що колись їх змогла породити.
Скільки будеш тікать? Та не знать чи втечеш, вони майстри знайти звідусюди.
Не торкайся ти їх, бережися ти їх, бо коли ж доженуть, вже не дітись нікуди.
Що ж, наївне дитя, постарайся прожить хоч годину.
Твоє тіло, щоб випити крові, вони пригорнуть, наче рідну дитину.
2
0
572
Демон
Мій малесенький демон вже прокинувсь од сну,
Й роздира мою душу на шмаття.
Вабить він до гріхів, що солодші за все.
Впасти зволить мені у провалля.
Я дотерпла до того, що тих сліз не злічить,
Не спустошити чортове море.
Переплить в тім човні, що з ім'ям "каяття"
Ой не легко буде, він ж потоне.
Те мале чортеня, шкребе по душі
Все натішитись досі не може,
А я глухну від сміху, що луна в голові.
Він до себе забрать мене хоче.
Забирай! Забирай! Забирай, хоч уже.
Мені нічого тут вже робити.
Потопала в брехні все снування своє.
В забутті більш не можу я жити.
3
0
638
5
Розкажи мені казку, та таку, щоб хотілося слухать та слухать.
Заспівай мені пісню, та таку, що до радості душу зведе.
Намалюй мені птаху, та таку, щоб крилом заховала від смутку.
Прочитай ті рядки, що заставлять повірить у щиру любов.
Заховай від тривог, тих, що ходять слідом за мною.
Забери кудись геть, де немає печалі та бід.
Заступи мня стіною, од вітрів розлуки.
Прибери той замет, що душу мою холодить.
Розкажи мені казку, та таку, щоб брехнею не було і чути.
Заспівай мені пісню, та таку, щоб зглушила крики в мені.
Намалюй мені птаху, та таку, що понесе у даль мою муку.
Прочитай ті рядки, що заставлять крізь час тебе не забуть.
2
0
515
4
Він взяв її ніжно, без всяких вагань,
Він кохає її. Це без зайвих питань.
Він цілує все нижче і гладить рукою,
І без неї в цім світі, він не знав би спокою.
Він взяв її ніжно, без всяких вагань.
"Я люблю тебе, - каже,- це без зайвих питань".
Вони разом назавжди залишаться двоє.
"Я є вірний тобі і я буду з тобою".
3
0
538
3
Він казав, що дістане зірочку з неба.
Обіцяв : за для нас підкорити моря.
Захотів, щоби ми залишалися разом.
Навіки , він та я. Він та я.
Ми гуляли у парку і тримались за руки,
Зазирали у вічі, думали про любов.
Він сказав : " я кохаю та кохатиму вічно".
Ох, як хочу почути слова ці я знов.
0
0
528
2
Всередині він згнив увесь,
Поводився убого.
Весь час він пропадає десь.
В її очах порівнюється з богом.
Ходив гуляти з іншими жінками,
На неї ж просто не зважав,
Підбурював її любов плітками.
Що марить ним вона, уви не знав.
Не помічав...
Старався не зважати, на ту любов, дитячу і дурну.
Не покохав...
Її ж із дикими сльозами знову залишили одну.
1
0
488
1
Я говорю, а ти мовчи,
Я тобі зраджу, ти люби,
Я буду тішитись, ти плач,
Ти-голова, я твій палач.
Я йду, а ти тут залишайся,
Я не вернусь, ти ж сподівайся!
Я буду з іншим, ти страждай,
Запам'ятай і не кохай.
4
0
620
Відьма
Гуляла дівчина по лісу,
Знайшла будинок не простий.
Постукала й зайшла у хижку,
Побачила: він був пустий.
Заглянула в одну кімнату,
Помітила портрет висить,
Пішла, щоб ближче роздивитись.
Замкнувся вхід за нею вмить.
Вона кричала, дерла стіни,
Хотіла вийти звідтіля.
Це був будинок злої відьми.
Її ж чекало забуття.
Знайшли її раненько-вранці.
В тому будинку, у кімнатці,
Та закривавлений наряд
Звершила відьма свій обряд.
8
0
606
