XVIII

Ця ситуація з Лайлою і Мірлі звісно ж пригнітила та навіть зіпсувала настрій Делки, проте від своїх планів та відмовлятися не хотіла. Вона запропонувала Лексі піти з нею до Лаї та Хані. Лисиця погодилась. Ми ж пройдемо за ними лишивши Дерса з Мірлі й Лайлою.

Коли вони спустилися і пішли вниз до лісу, Делка задумалася що було б непогано перемістити кубла на яких вони відпочивали в інше місце. Доволі велику тріщину, котра розташовувалась за іншою в яку клали здобич. Делці вже давно не подобалось те, що вони змушені спати майже на відкритому просторі, і ледь не біля виходу з печери. Звичайно ж відчуття холоду, замерзлого носа якого не рятує навіть хвіст, це неприємні відчуття. Особливо неприємно коли усе хутро мокре, а зігрітись немає можливості. Делка зовсім нещодавно хворіла і повторювати цей досвід не бажала.

«А у тій тріщині протягів не буде. Там тепліше ніж де ми зараз. До того ж там нічого не має. Вона велика і затишна де усі ми помістимось». Делка не говорила про це з Дерсом, а тільки роздумувала, а тепер вирішила що сьогодні або завтра обов’язково скаже. Тако ж вона знала, що про такі питання повинна думати яснодарка, до обов’язків якої входило не тільки народити лисенят чим, як вона побачила добре маніпулює Лайла, але й контролювати й бути другою після Дерса; головною серед дому і лисиць якщо вони є, а тут і великий дім і троє лисиць яким потрібно роздавати поручення та стежити аби ті вірно виконували, а не тільки ніжитися біля лиса і чекати поки усе саме - собою зробиться.

Делка була з таких, що якщо їй буде не комфортно, то вона без лишніх пояснень візьме своє кубло і зробить нове, тільки там де не прийдеться мерзнути під вітром і снігом. Що ж стосується інших, то вони, особливо Лайла яку Дерс назвав своєю яснодаркою не переймалася своїм комфортом і тим - більш комфортом інших; так і інші не особливо переймалися де вони сплять і що їдять, а переймалися своїми особистими любовними справами; Лекса зустрічами з Солтом, а Мірлі та Лайла ревнощами й суперництвом за Дерса. На відміну від усіх них Делка розуміла важливість інших питань та справ, які ніхто не брався вирішувати. Навіть сам Дерс не переймався скільки є здобичі, чи вистачить її на усіх, некомфортно комусь чи комфортно, помічена його територія чи ні, зайшов хтось на його територію і так далі. Безумовно він цим займався, проте гідної уваги не вділяв.

Зізнатись, Делка заслуговувала бути яснодаркою по ряду причин, які я не буду перераховувати, а які ви самі побачите згодом. Красива яснодарка - не красива, це не грало якоїсь важливої ролі, (хоча для Дерса грало) головне, щоб у її голові хоча б щось було. Також Делка подумала що було б не погано назначити розпорядок полювань, тобто кожний день мала виходити одна пара і полювати цілий день, а на інший виходила нова, полювала своє і так знову міняючись. Тоді було б чітко зрозуміло хто коли йде, і з ким, а не як зараз коли здобичі мало і хто хоче той йде, або кому потрібно.

«Нас чотирьох і один Дерс. Має бути порядок і якась дисципліна, аби не було хаосу, як сьогодні. Казна - що робиться. Поговорю з Дерсом коли повернемось».

Тим часом вони перейшли невидиму для очей, але добре видиму для носа межу. Делка не знала яка з нір є лігвом і цілком покладалась на нюх. Інколи дивилася на Лексу і помічала, як та в міру їхнього наближення до лігва ледь – ледь смикала кінчиком хвоста і вухами. Делка широко посміхалася в таких ситуаціях, ні, не з радості, а з того що Лекса не приховує нетерплячості перед скорою зустріччю зі своїм залицяльником. Делка на пряму запитала про це.

— Лекса, ти хочеш зустрітись з Солтом? — після її питання Лекса зупинилася, примружила очі.

— Те, що ти бачила нас вчора нічого не означає.

— Питання в тому, що я бачила вас разом не тільки вчора. Мені цікаво, як довго це буде тривати, адже у нього дві вагітні лисиці, а у тебе Дерс…

— Дерс у Мірлі та Лайли, — Лекса почала сміятися після цих слів і дивилася тепер своїм звичайним, глузливим і хитруватим поглядом. — І взагалі Делко, якщо між нами я його не люблю. Знаєш чому? Тому що бачу, що до мене йому не має ніякого діла. Зізнайся, ти теж бачиш що до тебе він байдужий. Для нього важливі ті двоє, а ми що? А ми тільки аби показувати, що у нього чотири лисиці, а ніхто не переймається що у тих лисиць всередині. Я йому не річ, щоб мною хвалитися. — Делка на декілька хвилин задумалася над її словами та мала визнати, що правди в них було забагато, але поспішно відігнала такі думки.

— Як тоді бути Лаї й Хані, які з Солтом і мають від нього дітей? Як їм бути?

— Він їх не кохає, а діти все одно виростуть, з ним чи без нього. — байдуже відказала Лекса і ці слова привели Делку в лють.

— А ти б хотіла, щоб твої діти росли без батька?! Це вони його яснодарки і його лисиці, а не ти. — Лекса повернулася до Делки й вперше Делка побачила її такою розлюченою.

— Я росла без батька і матері усе своє дитинство! — крикнула вона. — Виросла, і вони виростуть. Він мій! Не Лаїн і Ханін, а мій! Хто коли мене любив? Ніколи і ніхто. Я його не віддам!

— Гаразд, тоді поговори з Дерсом про це, аби він…

— Що?! — закричала, Лекса, але тут вона зрозуміла що це занадто голосно, вмить заспокоїлась і сказала вже спокійніше. — Про що я буду з ним говорити. Про що?

— Про свої почуття до Солта. Про те, що хочеш бути з ним, і… — Лекса розсміялася.

— Та невже?! — крізь сміх говорила вона. — Ти гадаєш що він мене, ось так візьме й відпустить! Скоріш за все використає, аби щось вимагати від Солта, а якщо він дізнається про мої почуття… оооо! тоді почне з нього вимагати усе що тільки йому потрібно. Хай спробує.

— Але рано чи пізно він дізнається. І ти не думала що можливо, це Солт буде щось вимагати від Дерса і використовувати в цьому тебе.

— Годі! — знову закричала, Лекса — Тільки спробуй щось розказати про нас з Солтом Дерсу, тільки спробуй забрати його в мене тоді я розкажу про тебе і Талкенса. Не лізь не у своє діло Делко, ти мені не матір! — закінчивши Лекса повернулась і пішла далі.

З Лексою залишок шляху вони пройшли у мовчанці.

***

До нори Солта залишалося декілька кроків. Делка з Лексою залізли й обидві почули два незнайомих запахи, котрі зливалися зі сміхом Лаї та Хані.

Делка нервувала через ці незнайомі голоси, але діватися було нікуди. Коли вони зайшли, перше на що звернула увагу Делка було те, що її подруги лежали разом з Солтом який по черзі їх вилизував. Лая і Хані зірвалися і зраділи Делкиній появі й менш зраділи появі Лекси. Вони підійшли й притислися боками з обох сторін до Делки, а з Лексою лиш привіталися. Коли закінчилися привітання Делка глянула на двох лисиць. Вони були молодими, як і Лая з Хані, але з деякими ознаками. Струнка з довгою шиєю, і витягнутою мордою – це, Малога. А інша, більша і коротша, пухнастими мов у хом’яка щоками, – це, Сеніка.

Делка сіла поряд з Лаєю, котра раділа їй більше всіх. Лекса сіла поряд тільки з іншого боку, і раз за разом косилася на Солта з яким вже ніжилася Хані. Та вилизувала йому шию. Лекса відвернулася. В той момент вона усміхалася, проте, як у випадку з Дерсом після ночі возз’єднання нічого веселого у тій усмішці не було.

— Делко, Лексо ви ж не знайомі, вірно? — сказала Лая бачачи, як напружилися гості. — це, Сеніка і Малога - лисиці Хапса. — Лая махнула на них хвостом, — а, це Делка і Лекса - лисиці Дерса. — Лая глянула на Делку і міцніше притиснулась до тієї.

— Приємно познайомитися. — відповідала Делка.

— Нам теж.

— То ви від Хапса? — продовжувала Делка аби зруйнувати мовчання між ними й налагодити розмову. — Це далеченько звітси. Як він?

— Добре. — сухо пищала Малога.

— Трішки хворіє, — додала Сеніка, яка на відміну від своєї співмешканки була дружнішою і говіркішою, — учора впіймав нам отакезного зайця, — і вона широко розставила у сторони свої коротенькі лапки показуючи, яким була здобич. — Здоровенний такий, ми його так і не з’їли, досі половина лежи… — Малога штовхнула Сеніку в плече, аби та припинила.

Сеніка слухняно замовкла і тепер заговорила Малога, підозріло журячись на Делку.

— А, як у любого Дерса йдуть справи? Я чула він почав зустрічатися з Лайлою. Це правда?

— Так. — повільно промовила Делка без цікавості про це говорити. — Вона тепер живе з нами.

— Хто б сумнівався. Вона найкраща лисиця серед усіх територій. Не зробити її своєю яснодаркою, а тим - більш не провести з нею ночі возз’єднання, це була б дурість. Я від багатьох лисів бачила таку скаженість в очах, коли мова заходила про неї. — глузливо дивлячись на Делку промовляла Малога.

— А, як Мірлі, Делко... — запитала Хані й миттю засміялися від того, що Солт носом заліз в її вухо. — Припини, дурник інакше вкушу. — ласкаво говорила вона і Солт продовжив вилизувати старанно уникаючи погляду Лекси.

Лекса ледь стримувала лють, і єдине що вона могла, це відвертатися показуючи що їй байдуже. Насправді, вона ніяк не очікувала такої ніжності Солта, до своїх лисиць.

— З нею усе добре. Якось ледь не зірвалася коли підіймалась до печери. Але ми з Лексою вчасно прийшли та допомогли. До сестри пішла рано, а…

— Делочка вибач, а у Дерса виходить четверо лисиць. Ти, Лекса, ця Мірлі та Лайла, так?

— Так. — відповіла Делка.

— А чого питаєш? Хочеш до них? — запитала невдоволено Малога.

— Та ні... Я так запитала. Поцікавилася...

Малога форкнула.

— Правильно, що не хочеш. У Дерса вже стільки лисиць що будь - який лось почне заздрити.

Делка удала, що пропустила її слова крізь вуха і глянула на сидячу поряд Лаю.

— Як себе почуваєш? Усе добре? Ти головне частіше виходь на чисте повітря і менше бігай та полюй. — Лая посміхнулася і кивнула.

— Все гаразд. Солт для нас полює. — з теплотою сказала Лая і поглянула на Солта. — Він взагалі дуже змінився. — Лая підійшла до коханого лиса і мовчки притислася до нього.

Солт усміхнувшись її похвалі облизав її голову та щоки.

Делка не змогла стримати усмішки. Вона запам’ятала Солта зовсім не таким, і зараз була приємно здивована.

— Це приємно чути. — сказала Делка. — Гадаю ви обоє зробили висновки з Дерсом після вашої нещодавньої зустрічі.

Солт кивнув Делці, але очима вказав на гостей. Вона ледь помітно дала згоду знаком голови.

— Він впертий, так завжди було скільки я його пам’ятаю.

— Це, ви про Дерса? — перепитала Малога. — Досі не можу зрозуміти, можливо ви поясните мені, чого він сюди припхався? — вона говорила на половину дратівливим голосом, котрий міг легко змінитись на гаркіт.

— А чому ні? — питанням на питання першим відповів Солт.

— Усім було добре й без нього. Коли «воно» з’явилося почалася війна. Безліч мертвих, і, це ради його одного...

— Ні.

— Що ні?

— Ні. Ми поселилися на самому краї земель, де зараз...

— А потім стали захоплювати землі далі.

— Там нікого не було. Це не захоплення, а заселення. А потім прийшов Келт з усіма тими, і сказав нам забиратися.

— І чого ж ви не забралися?

Солт єхидно посміхнувся.

— А з якої радості? На той час, то були наші землі. Чому ми повинні їх залишати?

Тут Лая попросила їх припинити. Солт послухався, а Малога було видно хотіла відстояти своє. Делка зустрівшись з Солтом поглядом схвально кивнула, подякувавши.

Після невеликої мовчанки вона сказала: (очевидно хотіла запропонувати тему для розмови)

— Зараз такі лиси, тільки вміють зраджувати й брехати. Їм своїх мало потрібно ще й чужих. Отак пограється – пограється і покине. Коли не ти, то якась інша.

— Так – так вони такі. Якась візьме хвостом замахає і той одразу побіжить, а ти хоч кричи, хоч плач, навіть не гляне. — підтримала Сеніка.

Солт закотив очі. Продовж розмови він буде вилизувати шию Лаї, потім ляже на її лапи та засне.

— Я так не думаю. — заперечила Делка.

Вона сказала що і лиси, і лисиці нічим не кращі один за одного. І звинувачувати у розпусних зв’язках одну сторону, а іншу ні – це не правильно. Усі однаково грішать. Тако ж вона сказала таку думку, а саме про яку зраду власне йдеться. Якщо це фізичні зв’язки тоді безумовно, це зрада, але якщо це зустрічі з лисом, зустрічі дружні, тоді ні. Зустрічатися можна з ким завгодно і підтримувати дружбу, інша річ саме фізична близькість. Ніч возз’єднання, як заявляла Делка має бути тільки з одним або одною. Підводячи висновок, вона сказала що проблема криється саме в тому, що не всі дотримуються правила – одна лисиця, один лис. У їхній громаді можна вільно заводити три, дві, чотири, і більше. Тако ж проблема у вірності. І це проблема, як говорила Делка кожного особисто. Якщо дійсно любиш, то будеш вірним, якщо ні, тоді ні.

— Яка різниця нам, хто з нами в одній норі - головне народити й виростити здорових та сильних дітей, правильно?

— Ні. Суджу по собі. Я хочу не бути оленицею у спільному стаді. Це у них заведено один олень, а усі інші олениці. Мені не байдуже від кого мати дітей і з ким бути в одній норі.

— Але з Дерсом ти саме олениця у спільному стаді? — глузувала Малога.

Делка промовчала. Солт потягнувся на лапах Лаї, і та схилившись до нього поклала свою голову на нім.

— Це дурниці. — продовжувала Малога своє. — Яка різниця з ким, де і як, у тебе ніч возз’єднання, якщо ціль така сама – діти, це головне? Лис і умови, усе це друге, я б сказала навіть непотрібне, головне – діти, а не лис чи кохання. Що б довести це кохання і цю готовність до серйозних відносин, має з’явитися доказ кохання, і цей доказ – діти, яких ти йому і собі даруєш. Особисто мені чхати з ким головне, щоб вони були…

— Ні Малога, діти це теж головне, але не… — хотіла заперечити Сеніка, але Малога не дозволила їй закінчити.

— Тихо! — вона знову глянула на Делку і почала переконувати її у своїй правоті. — Буває таке що любить – любить, а з'являються діти, виганяє ніби ніколи не бачив. Я буду пишатися коли побачу своїх дорослих дітей, яких я виховала і виростила, та заради яких усього витерпіла, і навіть не згадаю хто їх батько та й тому батькові непотрібно цього знати, він свою справу зробив, а я свою, і все. Ось це правильно, коли кожен виконує своє.

Делка не відповіла і лише схилила голову на бік, перевела погляд на землю. Ні, вона не думала про те, що сказала їй Малога, а про те що ж робить Дерс з Лайлою і Мірлі зараз.

— Мені здається, ти кажеш правду. — раптом промовила Лекса. — Кому важливі лиси, якщо їм неважлива ти.

Малога замахала головою.

— Так – так. Я про це й кажу. Та комусь, це можна зрозуміти, а комусь ні.

— Делка правильно говорить. Лисенята, це чудово, але лис чи лисиця має бути один. Це вірно. — сказав Солт прокинувшись.

— То чого у тебе дві лисиці, а не одна? — миттю запитала Лекса.

Малога глянула на ту усміхаючись на всю морду.

— Як з язика зняла.

Солт серйозно дивився на Лексу, та не менш серйозно в очікуванні відповіді дивилася на нього. Це питання порушило всю затишну й теплу атмосферу. Над ним тепер думав не лише Солт чи Малога з Лексою, але геть усі.

— Я люблю їх обох. — відповів він.

— Обох значить. — продовжувала Лекса. — По твоїм словам має бути одна лисиця, і один лис.

Всі інші спостерігали мовчки.

— Вірно. Так і має бути, але коли вони дві вагітні, я не можу відмовитися від якоїсь з них. Як лис, я мушу піклуватися про них обох. Пари які закохуються так вони є один в одного. Нащо їм шукати ще когось?

Делка з полегшенням зітхнула й помітила це полегшення в Хані й Лаї та Сеніці.

— Викрутився – викрутився. — казала Малога.

Лекса встала і стримуючи свій гнів звернулась на пряму до Солта.

— Можна з тобою поговорити?...

Солт уникаючи погляду лисиць встав. Лая і Хані встали з ним, але він заспокоївши їх глянув на Лексу, яка обернулась і вийшла. Лис пішов за нею. Делка підійшла до обох лисиць, але вони запевнили її що все гаразд. Делка на це теж сподівалася.