XVII

Дерс повертався до печери коли почалася справжня заметіль. Причин сумувати не було, адже усе проходило згідно з планом.

Він повільно та уважно збирався вгору. Будь-який не обережний крок міг коштувати йому щонайменше переломів. Лапа поболювала, і саме це було тим чинником й гальмом, яке не дозволяло прудко, як гірський козел піднятися на верх. Коли він все-таки дістався виступу то набрав груди повного холодного повітря і поволі видихнувши дивлячись на ліс, який повільно зливався з небозводом від сильного снігопаду замислився. Він не надовго зупинився аби розглянути небо. Сіре, без зірок воно наганяло печаль. «Чудово!» — подумав він і зайшов в печеру.

— Мої любі красуні. — радісно звернувся до Делки та Лекси які сиділи посередині й про щось говорили. — Усе гаразд?

Лексу і Делку водночас потішив і насторожив його веселий настрій. Дерс, а ні трішки не розгублюючись підійшов і кожну турботливо облизав, між вух. Делка звернула увагу на поранення і стала розпитувати, що сталося і звідки вони? Дерс розповів усе без побоювання що це йому нашкодить, тепер це було не важливо.

— Лайла всередині?

Лекса відверталася від його очей, а от Делка розглядала поранення і навіть встала аби вилизати їх. Перед цим вона відповіла, що Лайла всередині. Коли її язик торкнувся Дерсевої щоки той сіпнувся від гострого болю. Та Дерс дозволив продовжити.

— Я хочу навідати Лаю з Хані. Вони вагітні, і я б хотіла їх підтримати. Солт мене пропустить. Якщо ти звісно ж не проти. А, ще міг би пояснити звідки це все?

Делка не наполягала, і продовжувала турботливо свою справу. Те як вона вільно, знаючи Дерса від носа до кінчика хвоста говорила з ним, навіть дивувало Лексу. Вона розуміла, що це дійсно пара. Їй було цікаво що скаже на пропозицію Делки, Дерс. Той думав. Крутячи головою відносно того де вилизувала Делка.

— Ні не проти. Можеш сходити, щодо Солта ми з ним примирились.

Делка зупинившись поглянула прямо на нього.

— Мені в Солта запитати чи сам розкажеш, як?

Відходячи до тріщини Дерс відповів:

— Запитаєш у нього. Він нажаліється на мене, розкаже як тричі, хоча які там тричі, як десять раз рятував мені життя.

Дерс зайшов всередину. Делка посміхнулася, але не від того що це її насмішило, а від того що Дерс ще досі не довіряє і не сприймає Солта повноцінно. Лекса сказала коли той пішов: «Невдячне. Він завжди таким був?». Делка кивнула по усмішці погоджуючись з нею.

В кублі лежала Лайла. Вона вдавала що спить, проте це їй ніяк не допомогло. Дерс став безцеремонно її вилизувати. Попри те, що лисиці, це подобалось вона не схотіла так просто вибачати Дерса.

— Припини. Ми самі нікого не має. Для чого ці образи? — пропонував їй Дерс.

Але Лайла не повелася ні на його хороший настрій, це навпаки викликало в неї бридке відчуття, ні на його ласкаві слова. Чомусь вона забула причину, а точніше вину свого хвилювання перед ніччю возз'єднання, і вирішила скинути її на Дерса.

— Проси вибачення! — гаркнула вона.

Дерс зморщився.

— За що?

— За те що образив своїми словами. Я хочу, щоб ми були разом, а ти постійно навіть після ночі кажеш, як сильно я тобі набридла. Це образливо, ясно! Я ж не кажу який ти... який егоїст і що маєш ще три лисиці!

— Взагалі - то кажеш...

— Ай! Дістав. Тобі що важко попросити вибачення?!

— Не важко, якби я знав за що.

Лайла загарчала роздратувавшись.

— І сиди тут сам! — гаркнула вона і вилізла.

Лайла була готова вилаятися на місці різноманітною лайкою, але стрималася. Делка і Лекса відвернулися аби погляд розлюченої лисиці не зіткнувся з їхніми.

Тут на уступі з’явилася Мірлі. Вона добряче відхекалася перед тим, як зайти.

Лайла при її появі загарчала сильніше. Очі її заблищали, як монети на сонці, а враховуючи темряву в печері комусь вона могла здатися зловісним духом чи химерою. Мірлі всупереч суперниці впевнено направилася до Дерсевої тріщини.

Лайла перегородила їй шлях.

— Мені потрібно передати послання Дерсу від Гнейда. — відповіла сміливо на рідкість для себе та зайшла.

Лайла загарчала і загуділа. Вона відвернулась. Швидкою ходою пішла до виходу, вийшла на виступ і зупинилася на краю. За мить на шерсті Лайли з’явилося сотня сніжинок. Холодний вітер колихав, як хвилі в шторм її хутро. Вийшовши з роздумів вона нарешті відчула, що замерзла і поспішила назад в укриття.

Мірлі залізла. Їй завжди було моторошно йти по цьому темному, кам’янистому коридорі. Відчуття що от – от хтось схопить за лапу чи з’явиться з темноти було сильним. Побачивши Дерса у кублі вона заспокоїлась. Він дуже зрадів їй і негайно сказав аби та залазила до нього. Лисичка розгубилася, адже цілу дорогу налаштовувала себе, що з Дерсом буде поводитися дуже суворо, і що вона ображена на нього, але тепер цей план став повільно руйнуватись. Вона й не помітила, як залізла, а поряд вже лежав Дерс який став легенько гризти її щоки та шию вишукуючи у ній бліх.

Тут він пильніше її обнюхав і на мить припинивши справу запитав:

— Ходила до сестри?

Мірлі побачила його пильний погляд. Від нього їй стало зле. А раптом Дерс, якимось чином дізнається про її розмову з Вергом і з Маллі. Мірлі відвела погляд.

Буквально хвилину, можливо дві обоє слухали тишу. Доки Мірлі не пригадала чому прийшла сюди, до Дерса. Вона в подробицях хіба що оминаючи хиткі для себе епізоди, розповіла про зустріч з Гнейдом, і його послання, котре старигань просив передати.

По закінченню розповіді Дерс на хвильку замислився, але потім кивнувши Мірлі, відновив вилизування її шерсті. Схоже новина про збори була такою ж звичною справою, як помітити свою територію для нього.

Мірлі досить скоро зрозуміла що їй подобається, ось так лежати з Дерсом, і звісно ж хотілось аби це продовжувалось, проте крихти злості й образи на нього ще лишалися й силою цих крихт вона сказала «Ні!», і вилізла з тріщини. Дерс був здивований такою втечею, проте не став зайвий раз томити лапи, а зручніше влігшись вирішив поспати до зборів.

Лайла зайшла всередину з невдоволеним виглядом. Таким, яким могла собі дозволити тільки та лисиця, яка не боїться нічого і нікого

— Це знущання! — гарчала вона. — Він знущається з мене! Гадає, що я тут довго затримаюсь якщо він буде так себе вести!

— Як? — запитала Делка закочуючи очі та важко зітхаючи.

Лайла обернулася до старшої лисиці й змірявши ту лютим поглядом, зітхнула так немовби говорила – говорила, а її ніяк не можуть зрозуміти.

— Я тепер його яснодарка. — через стиснуті зуби, вимовляючи кожну літеру процідила, прямо в вічі Делці. — А він... він! Справжній мерзотник!

— Слухай, ми не винні що він залишив тебе з нами на «роздирання». — іронізувала холодно, спокійно Делка. — Ти лишилася з ним по власній волі.

Її слова тільки пробудили сильнішу лють у Лайли. Вона швидко підійшла майже в притул до співрозмовниці й витріщивши очі наче хотіла пожерти її ними, голосно сопіла - ледь стримуючи себе. Делка незворушно витримала погляд і можливу загрозу нападу.

— Мене вже дістало… — повільно проговорила Лайла. — що мушу повторювати тисячу разів - ви тут ніхто! А тепер тим більше!

Делка знаючи правоту своїх слів спокійно відповіла:

— Дерс вирішує хто тут хто.

Лайла зморщилася і стисла зуби долаючи бажання накинутися на суперницю.

— Побачимо, адже коли з’являться лисенята ви більше нікому не будете потрібні! А вони з’являться скоро!

Тут підвелася Мірлі й підійшовши до них, заперечила Лайлі.

— Усе вирішує Дерс, а не ти!

— Заткнись безвуха!!! — огризнулася Лайла.

— Досить! — гаркнула Делка і поспішила відвести розлючену Мірлі від неї.

Лайла гнівно сопучи теж відійшла. Відвівши Мірлі трохи далі, Делка сердито сказала:

— Не лізь до неї! Вона тільки цього хоче!

— Вона перша по…

— Мірлі! — не витримувала Делка. Лисичка замовкла, проте Делка була на грані терпіння. — Чому ви усі поводитесь, як лисенята?! Вона перша – вона перша, годі вже! Заспокойся, а з нею Дерс буде розбиратись. Не надавай її словам значення, що в голову збреде те і говорить.

Мірлі обурено відвернулася. Делка постояла з нею деякий час, а потім пішла глибше до кубел.

Обидві лисиці тихенько гарчали собі під ніс проклинаючи одна одну. Хто в думках, а хто шепотом в слух.

— Вона не лисиця, а хробак. — шепотіла Мірлі й злісно зглядувалась на Лайлу, яка в ту ж мить поверталася до неї.

Їх погляди зустрілись, і в цей момент стався невидимий вибух ненависті. Мірлі відвернулась і зморщилася ніби спробувала щось бридке на смак. Лайла теж скривилася і не дивлячись ні на кого встала й пішла до тріщини, у якій зберігалася здобич. Чому вона туди йшла, Лайла не знала. Вона була сита і їсти не хотіла, але зараз єдине чого вона хотіла, це зробити шкоду Мірлі, Делці й навіть Лексі. Якщо не щось значне, то просто те, що їх засмутить або розлютує. Вона зраділа коли побачила що здобичі не вистачає, і єхидно усміхнулася.

«Безвуха хай піде. — Думала вона кого послати по здобич. — Як вона мені набридла, хай прогуляється».

Обернувшись до сусідок, Лайла з тріумфальною усмішкою голосно сказала, дивлячись, щоправда, тільки на Мірлі.

— Не вистачає здобичі, тому, я як головна яснодарка наказую, Мірлі піди й вполюй більше, і принеси сюди. Має бути не менше п’ятдесяти мишей, можна шість зайців і якщо ти не проти, то якусь ворону чи … коротше, ще якусь пташку, ось так. — Мірлі голосно форкнула прямо без слів заявляючи що робити цього не буде. Вона навіть не дивилася на «головну яснодарку» коли та це казала.

— Можливо тобі кабана впіймати, чи одразу лося і затаскати їх сюди!

Лайла усміхнулася ширше задоволена її відмовками. Отже, своєї мети вона успішно досягала.

— Я яснодарка, і ти мусиш мене слухатись, як і інші. Інакше Дерсу це не сподобається; непокора до матері його майбутніх дітей, це непокора до нього самого.

— А як гадаєш йому сподобається твоє…!

Делка розуміючи що справа може дійти до сварки та навіть бійки, швидко встала й зупинила Мірлі.

— Гаразд, ми підемо у двох.

Лайла подумала: «Ще краще, позбулася двох одразу. Ідіть можете не повертатись». Проте Мірлі мовчати не збиралася. Може здатися що її розлютила лише Лайла, але насправді вона була зла на сестру, і на свої дії. Вона заплуталася хто для неї Дерс, і насправді була зла на все; і на себе, і на Лайлу, і на Дерса.

— Я не буду тебе слухати! Котися зі своїми лисенятами кабану під хвіст!!!... — тут її справді вивів той факт, що Лайла перша народить лисенят, а вона ні, що її сестра народить лисенят, а вона ні.

З морди Лайли зникло глузування і веселість. З’явились серйозність та образа, за якою ховалася скажена лють і гнів. Буквально усе змінилося в мить. Очі, блиск яких зник, натомість розгоралося щось інше, нерухомість на губах, вусики на носі не смикались, не смикався і хвіст.

— Що ти сказала? Куди нехай котяться я і мої лисенята?!!

Делка стала між ними.

— Так усе, ми йдемо полювати, а ви л…

— Ти одновуха, недоросла тварюко!!! — заверещала Лайла рішуче попрямувавши на Мірлі — Ти хто така, щоб мені, це казати?!

Делка зупинила її.

— Усе досить! Припиніть, інакше покличу Дерса!...

— Клич! — кричала Лайла. — він цю блоху в мить порве! Ха!!! Нічого собі, яка гнидина!!!

Дивно, проте чим більше кричала Лайла, тим байдужіше на усе що відбувалося ставало Мірлі. Абсолютно байдуже. Вона навіть задумалася: «Можливо справді перейти до Верга?». Зараз, ця пропозиція здавалася для Мірлі найкращою і єдиною.

— Що, заплачеш зараз?! Знай, що Дерс ніколи не буде з тобою ! Ніколи, тому що ти просто його не гідна; одновухе, недоросле, стерво!...

— Годі! Замовкла! — гаркнула на неї Делка на що друга лише розсміялась.

Мірлі відвернулась. І пішла до виходу.

— Ось так, ось так! Йди геть!

Лисичка зупинилася і загарчала.

— Мірлі заспокойся не треба… — хотіла уладнати ситуацію Делка.

Та обернулась.

— Ти мерзота! — через стиснуті зуби закричала вона.

Лайла форкнула.

— Ха! І що? Ти нікому не потрібна, ні йому, ні… — не встигла вона закінчити, як розлютована Мірлі накинулася на неї.

Делка не змогла її зупинити. Їй самій ледь не дісталося.

Через хвилину обидві валялися на підлозі - шматуючи одна одну.

Єдина хто у цій ситуації зберігала здоровий глузд, це Делка. Ця мудра лисиця розуміла що вони своїм гарчанням і криками зараз розбудять Дерса, і він це побачить, то перепаде усім. Взагалі чому вони рвуться? Навіщо? Гаразд лиси, у них замість мізків одні м’язи, але ж лисиці не такі.

Бідолашна Делка, як могла намагалась зупинити бійку. Відтягти то Лайлу від Мірлі, то Мірлі від Лайли – марно. Підсвідомо вона чекала коли ж з’явиться Дерс. І ось черговий вереск. Делка скривилася й оглянувши печеру побачила Лексу, яка спокійно, але зацікавлено спостерігала за бійкою.

— Іди сюди, Лексо. Допоможи їх розняти!

Лекса не зрушила з місця.

— Ні. Хочу побачити чим закінчиться.

Делка хотіла ще щось сказати, але тут Лайла заверещала. Делка обернулась і побачила, як безжалісно Мірлі шматує суперницю. Вона знову спробувала відтягти Мірлі, але було вже пізно, тому що з Дерсевої тріщини почувся дратівливий голос. За мить з’явився Дерс, який не відразу зрозумів що діється, але коли побачив цілісно картинку в мить кинувся до лисиць. Він з легкістю їх розняв і злісно оглянув кожну з лап до вух. Очевидно по його погляду, що він у сні такого не являв.

— Що тут відбувається? Делко?!

— Вона сказала, що наші з тобою лисенята котяться кабану під хвіст! — першою виправдовувалась Лайла.

Дерс сердито глянув на Мірлі, але та лиш відвернулась показуючи свою байдужість. Вона вирішила, що якщо він вижене, вона прямо піде до Верга, і буде з сестрою, якщо почне кричати на неї вона зробить те саме.

— Мірлі?

Мірлі мовчала.

Дерс важко зітхнув. Він довго бурмотів собі під ніс щось нерозбірливе. Гарчав, ходив туди сюди. Делка знала, що він хоче заспокоїтися. Вона на подив для інших підійшла і гризнула його вухо. Дерс ріско повернув голову, і роззявив пащу та так само ріско заспокоївся побачивши Делку. «Спокійно, спокійно, любий». Дерс тихенько подякував їй, а до лисиць, сказав:

— Пішли зі мною.

— Що? Але вона...

— Обидві! Пішли зі мною! — рикнув Дерс.

Вони залізли всередину.

— Послухайте, в мене хороший настрій, навіщо його псувати? Попросіть прощення одна в одної й на цьому закінчимо.

— Я не буду просити вибачення! — закричала Лайла. — Це вона винна, а не я! Хай вона просить прощення!

Дерс зціпив зуби та з надією поглянув на Мірлі, на те, що вона попросить. Та, або ж зрозуміла його прохання, або їй просто було байдуже. Попросити прощення не щиро, а так аби відчепились не було проблемою.

— Пробач мені за ті слова.

Лайла недовірливо покосилася на сусідку. Здавалося вона от – от вилається на неї. Схоже, те саме здавалося і Дерсу.

— Лайла! — гаркнув він явно бажаючи, щоб ті помирилися якомога швидше. — Твоя черга. Проси вибачення!

Лайла в ту мить хотіла заплакати, тому що Дерс не тільки не вірить їй, не тільки говорить до неї з ненавистю, але й взагалі робить усе, що б та почувала себе лишньою і винною. Попри це Лайла слухняно перепросила.

— Пробач.

Дерс не став вимагати від неї більшого. Він облизав їх обох, сказав декілька повчань і ліг відпочивати. Лайла лежала з боку не торкаючись Дерса, і лише вдаючи що спить. Очі були закриті аби не бачити їх двох. Вона відчувала що попри слова Дерса для нього цінніша Мірлі. Якби не говорив Дерс, і не доводив їй протилежне вона бачила зовсім інше.

«Я не збираюся тобі уступати безвуха. Буде, як я скажу. Ти ще пошкодуєш, тварюко».