XIII

Ближче до вечора Мірлі вирішила все-таки навідати сестру.

Настрій був зіпсований і цілий день вона думала про Дерса і Лайлу. Тепер ці думки безперестанку кружляли у голові, як ворони роздратовуючи та засмучуючи сильніше й сильніше.

Сонце сховалося за хмарами. Усе дихало свіжістю й весняною радістю, накритою темною рядниною.

Її вигляд викликав неминучу жаль і співчуття. Самотня фігурка серед просторів лісу, котра, тепер відчувала себе зрадженою, непотрібною, жалюгідною. Ця важкість не зникала з пліч.

Свою меншу сестру вона вирішила не шукати самою, а запитати у Верга.

***

Мірлі підходила до території цього лиса, і його запах приємно залоскотав носа. Вона пригадувала, як того дня випадково забрила на територію Верга. Помітивши порушницю лис м'яко кажучи, не зрадів. Підбіг, і не надаючи ніякого значення що вона лисиця, загрозливо крикнув:

— Ти хто така?!

Мірлі тоді налякалася розлюченого вигляду й крику. Мало того що вона довго не могла відповісти, так вона ще думала, як це зробити – тихо перепросити чи навпаки постояти за себе.

— Я… я.. просто… — бурмотіла не вирішившись.

— Що ти! Що ти просто?! Просто перейшла на мої землі, і гадаєш що просто підеш! Ти чиясь шпигунка?! — продовжував кричати.

Не так давно сталася уся ситуація з землями, які підло захопив Дерс, тому реакція Верга була виправданою.

Бідолашна лисичка від крику ледь не розплакалась. А коли Верг підскочив до неї, вона вмить припала до землі, а хвоста під себе. Зазвичай усі добре до неї ставилися. Мірлі на собі пам’ятала те тремтіння в лапах і хвості, адже хтозна, що в того на думці.

— Добре не трусися, вставай. — почулося зверху.

Мірлі не встала тоді ж і навіть не зразу розплющила очі. Це сталося через хвилину.

— Пробачте будь – ласка я … я не хотіла перейти… я … я просто заблукала…

Погляд Верга потеплішав. Звісно ж він перепросив за свої крики й погрози. Що Дерс, що Солт у той час усі були в залізній напрузі, шпигунів було безліч і визначити хто шпигун, а хто ні безумовно було складно. Не так давно закінчилася битва з союзниками Келта.

Запах Лайли був суцільною несподіванкою. Відверто коли Мірлі тільки почула запах, то запанікувала і думала, що варто обійти або ж взагалі повернути назад аби не перетнутися з суперницею, проте тепер це не була та боязка й вразлива лисичка яка одразу падала перед кимось і трусилася. Ні!

Мірлі набрала в груди повітря і твердо рушила вперед. «Нехай». — сказала собі — «Буде що буде».

Лайла мала похмурий вигляд. Мірлі навіть здивувалася цій деталі, але жаліти її не збиралася. Вона отримала що хотіла, і якщо її щось не сподобалося, це її проблеми.

Лайла зупинилася, Мірлі теж з насторогою. Вони довго дивилися одна на одну. До меншої лисички починав підкрадатися страх, але, як слід подіяти він не встиг, тому що Лайла прогарчала:

— Що дивишся! Що весело дивитися?! Нічого – нічого все сталося і тепер я яснодарка, а от ти! Ти ніхто, ясно!

Мірлі зі злістю оглядала красуню. Вона розуміла, що Лайла не бреше і все дійсно відбулося в той час, як крихітні надії що цього не станеться у неї лишалися. Тепер вони теж розбиті.

Мірлі відчула, як серце стискається сильніше, а сльози біжать до очей. Вона рушила вперед і демонстраційно задерла голову. Коли пройшла так, повернулася назад. Лайла була далеко. Тут Мірлі заплакала. Запахи ненависниці та Дерса літали в повітрі. З нори у якій ті провели ніч, і біля якої проходила Мірлі - тхнуло…

XIV

Пішов сніг з великими та лапатими сніжинками. Це видовище завжди радувало лисиць. Невідомо чому, але ті дуріли коли бачили такий лапатий сніг.

Мірлі озирнулася навколо.

Переконавшись що її ніхто не бачить вона почала бігати туди - сюди немов у неї підпалений хвіст: стрибати, пірнати, ловити пащею сніжинки, качатися. Якби не знати що вона тут робить і що сталося до цього, можна подумати про щасливу молоду лисичку котра безтурботна й цілком насолоджується життям. Ось, власне що робив з лисицями сніг – він дозволяв забути про власні переживання та гіркі моменти в теперішньому. Хоча б на декілька хвилин.

Думки про Дерса й Лайлу, як реп’яхи причепилися до голови, і ніяк не відліплювалися.

Небо сіре.

Важке зітхання. Мірлі задумалася чи варто їй кудись іти, чи варто взагалі турбувати Верга і сестру. Доки Мірлі думала, ззаду почулися впевнені кроки які поволі ставали гучнішими. Вона продовжувала дивитися в небо по запаху знаючи що це, Верг. Той голосно форкнув сідаючи біля неї.

— Привіт.

— Привіт. Як справи?

Запитала Мірлі досі дивлячись вверх.

Верг вкусив груди. Там свербіло.

— Дістали ці блохи. Спокою немає. Справи? Ніби не погано. Якщо не зустрічатися з Солтом і не знати що в мене є брат, так взагалі чудово.

— Щось сталось? — вона поглянула на нього і по морді зрозуміла що щось не так. — Скажеш?

— Сталось? Хм... мій брат бовдур, от що сталось. — сказав Верг сухо і відвертаючись. — Він так мене дістав. Ходив до нього вчора. Дерс, Дерс один Дерс в його голові. Тут черв’яку зрозуміло, що Дерс – це, егоїстична тварюка!

Він глянув на Мірлі.

— Без образ Мірлі, але так і є. Шматок території забрав собі. Лисиць яких тільки можна... думає що стане тут лідером. Ага, вже.

Мірлі погоджувалась зі словами Верга. Можливо через Лайлу і Дерса. Через злість на них. І чим більше вона задумувалась про це, тим більше знаходила причин ображатися на свого яснохвостого.

— А в тебе що?

Вона задумалася. Говорити йому про усе що вона відчувала було ризиковано, але вона щиро зраділа тому, що він запитав.

— Я… я не знаю що мені робити. — вона глянула на Верга морда якого незвично для того наповнилася співчуттям. — Так важко бачити Лайлу з ним. Хоча я думаю, що винна не стільки вона, скільки Дерс. Я дума…

— Бовдур! — гаркнув Верг перебивши її. — І чого він добивається? Хоче ще і ще!

Мірлі всміхнулася. Такого Верга вона бачила рідко і його підтримка, і те що він говорив про Дерса допомагало їй поглянути на того з іншого боку, а не лиш закоханими очима.

— Делка теж засмучена і Лекса… мені їх шкода.

— Переходьте до мене.

Мірлі від такого настарчила вуха і здивовано закліпала очима.

Верг дещо зам’явся побачивши її реакцію.

— А чого ти сюди прийшла?

Тепер вже Мірлі розгубилася.

— Я... я хотіла зустрітись з Маллі.

— Вона десь на території. — сказав він і відвернувся.

Мірлі не стала нічого говорити й пішла в глиб лісу задумливою.

***

Лисичка ходила по засніженому лісі й ставила собі питання чи не лишити Дерса й перейти до Верга? В такому разі вона зможе бути разом з сестрою, до того ж Верг певно значно краще піклується про Маллі ніж Дерс про неї. Думки приводили її в глухий кут. З одного боку у неї є вибір, але чи наважиться вона на це, чи вистачить у неї духу – ось, те чого навіть Мірлі не знала. Сніг сипався дрібними крупинками. Подекуди лисичка перечіплювалася через приховану снігом гілку або яму. Такі моменти збивали її не тільки з лап, але збивали емоційно. Ставали якимось знаком, знаком її важкої життєвої дороги й не тільки.

Вона пройшла вглиб і там натрапила на запах Маллі. Пішла за ним і зовсім скоро побачила її саму. Маллі обернулась і вгледівши Мірлі побігла до неї й міцно притислась до боку сестри. Та почала вилизувати її голову, вуха і шию взаємно палаючи радістю від цієї зустрічі, якої у них не було вже давно. Маллі ніяк не відпускала Мірлі й усе сміялася повторюючи:

— Як добре, що ти прийшла. Відчуття що я тебе усе життя не бачила! Ну, розповідай, як у тебе справи. — Весело і жваво почала Маллі. — Як там Дерс? Як Делка і … і як її?... забула… Лейда?

— Лекса — поправила Мірлі. — Ти попросила мене прийти ради цього?

— Так, так ради цього. То, як вони всі?

— Добре, але ти забула Лайлу.

— А! Я чула про Лайлу. Кажуть вона дуже красива. Але чекай, вона тепер з Дерсом?

— Так. Його яснодарка…

— Чекай! — зупинила Маллі. — Але ж ти яснодарка Дерса. Чи це я помилилася…

— Рррррр так мало бути, але вже ні...

Маллі співчутливо глянула на сестру зрозумівши її біль, і її проблему. Співчуття змінилося на обурення і навіть злість, не на сестру, а на Дерса з Лайлою.

— Як він посмів так зробити!?

— Ось так посмів… — відповідала Мірлі протираючи лапою очі.

Вона розповіла про те, що думає на рахунок Лайли та Дерса. Сказала навіть про пропозицію Верга, щоб вона з іншими переходили до нього. Маллі на це промовчала, хоча Мірлі було зрозумілим що ця ідея її сестрі не подобається, адже тоді Верг буде змушений виділяти і їм час, а про неї можливо забуде, як зараз Дерс про Мірлі.

Маллі мовчала, тому що не знала що казати й була навіть трішки розгублена, але через деякий час сестра витерла сльози та заспокоїлась сама. Мірлі не стала говорити їй про те, що вчора повертаючись вона ледь не загинула не зірвавшись з уступу. Натомість запитала, як у тієї справи й дізналася що у неї та Верга має відбутися цієї ночі ніч возз'єднання. Мірлі від такої новини при - відкрила пащу. Новина викликала у тієї заздрість.

— Я рада. — говорила скупо. — Ти молодець. Хм. Так швидко хочете дітей, а якщо щось станеться.

— А що може статися?

— Буд -що, але давай не про це.

Маллі задмалася над словами сестри. Та явно хотіла внести сумніви молодшій, і варто сказати, що таки внесла.

Вони пішли глибше в ліс. Сніг продовжував падати тільки вже легше.

Несподівано їхня розмова перетекла в русло Салпа, і можливої війни з Келтом. Так сталося історично, що території Дерса, Дейбіуса, Верга, Солта, Нароска і Солена були в союзі, а території Келта й інших окрім трьох Лайдена, Халета і Салпа були в другому. Ці союзи утворилися в період першого протистояння, тобто коли тільки Дерс з’явився на цих землях. І, ось назрівало нове протистояння між цими союзами та тепер, як думала переважна більшість за участі й трьох раніше нейтральних територій. За Салпа лисиці згадали через новину, яку ми вже чули від Келта раніше, а саме, що він один здолав трьох вовків. Це було по справжньому небачене досягнення. Саме тому Келт робив такий величезний акцент на Салпові й союзі з ним. Розмова тако ж зайшла про Солта.

— О, до речі! — крикнула Маллі після не довгої мовчанки — А скажи Лекса ще досі зустрічається з Солтом? — Мірлі зацікавлено наставила вухо.

— А з вітки ти знаєш?

Маллі форкнула.

— А хто цього не знає. Я жартую… — додала вона швидко, коли побачила невдоволеність сестри — Насправді я бачила їх разом вже декілька разів, випадково, я не підглядала чесно.

— Усі знають який цей Солт…

— Він брат Верга. Він мені нічого не зробить.

Безпечно відмахнулась лисичка.

— Я не знаю, але будь обережною. Більше не підглядай і взагалі поводься ти вже серйозніше.

Маллі кивнула. Вони встигли обговорити на рахунок відділених і їхнього можливого нападу, Дейбіуса і його роман з Хейлою, Верга та інші дрібніші теми доки Мірлі зрозуміла, що засиділася з сестрою. Мірлі підійшла і міцно притислась. Лисиці попрощалися.

Маллі розвернулась і з сумним виглядом пішла навіть не провівши її. Мірлі теж була роздратована тим, що її менша сестра яка ще нещодавно була малою і грайливою лисичкою вже скоро матиме своїх малюків, свого одного люблячого лиса, свою сім’ю, а вона..., а вона лише ілюзію усього цього, а можливо навіть її не матиме.

Вже повертаючись, Мірлі зустріла старого лиса. Він виглядав дуже змученим. Хутро на морді було довгим, як і скрізь по тілу. Втомлений, але ще непосидючий і енергійний погляд старого тепер був чимось дуже стривожений. Це був Гнейд, якого Мірлі знала дуже мало, але одне вона знала точно що цей лис не з’являється просто так, має бути дуже поважна причина яка пояснює його появу.

Гнейд був самітником. Без сім’ї та власної території. Він можна сказати наглядав за територією сімнадцятьох; за тим що відбувається у ній самій і поза її межами, але ватажком не був. Вразі небезпеки збирав і оповіщав ватажків територій на спільному зібранні. Зараз коли Мірлі його зустріла, миттю зрозуміла - щось трапилось.

— Мірлі, люба…, як добре що я тебе зустрів. — важко відхекуючись прохрипів Гнейд. — Передай Дерсу що сьогодні … в середині ночі він має бути на зборах і хай скаже Дейбіусу… — не закінчивши лис розвернувся і щодуху побіг геть.

Мірлі не вдалось запитати що сталося. Недовго думаючи вона побігла сповіщати Дерса, швидко забувши про власні переживання.