V

Їх двобій вперше бачили усі присутні. Чи відрізнявся він серед інших, сказати важко, але чи значив щось – значив.

Вереск!

Вчепились один одному в горлянки. Мов одне тіло качалися, підстрибували, бігали. Лайлі, і друзям Дерса лишалося тільки відходили й спостерігати подалі. Крики, виски, страшенне гарчання! Клацання зубів. На білому полотні під ними з’являлося більше й більше червоних плям. Картина сучасних художників.

Лайла при кожному верещанні Дерса, здригалася немов вкусили чи вдарили її саму. Спокій на мордах Найлісора чи Єрца змушував боятися ще більше. «А якщо вони тільки хочуть його смерті? Тому такі спокійні?»

Біля нажаханих очей починали з’являтися кришталики. Вони рвалися сильно та люто. Без важких поранень ніяк. Тут до Лайли підійшов Єрц. Став зацікавлено розглядати її. Лисиця оглянула його, але була поглинута боєм Солта й Дерса.

— Як можна бути таким нахабним, впертим, кровожерливим!? Дерс повинен його вбити. Такі мені не подобаються. Я сама візьму й роздеру йому горлянку, і очі, і язика теж вирву, щоб не верещав.

Єрц хитро вищирився почухавши лапою біля відгризеного вуха.

— Солт, ще той мерзотник. Він же зрадник.

— В сенсі? — Лайла повернулась до нього.

— Ось так. Хто привів Келта? Він, він привів. Йому вірити, це як довіритися вовку.

— От мерзотник. — лютувала Лайла в той час, як Єрц тихо хіхікав.

— Відійдімо доки ніхто не бачить.

Лайла продовжувала слідкувати за боєм час від часу викрикуючи підтримку Дерсу і лють Солту.

— Бий його, Дерсе! Ось так! Бий, давай!

Тут Єрц потягнувся до її мордочки, і облизав щоку. Лайла сіпнулась наче її вдарили струмом. Вона розгублено подивилась на Єрца.

— Що ти робиш?

— Припини. Ти ж з купою лисів перегуляла. Така красива лисиця, і хочеш сказати, що чиста? Брехня. Все рівно з кимось, але до Дерса було? так?

— Щ...що?... ти про що взагалі?!

Зіниці лисиці розширились, вуха стали падати назад.

— Що таке? — запитував Єрц глузливо. — Я ж знаю про невидимих, знаю про Омейзона, тому, або ти йдеш зі мною зараз, або я розкажу Дерсу. Можу прямісінько зараз розказати як ти просиділа у них. На розважалися думаю і вони, і ти. То що? Йдемо.

Лайла налякано стала відходити. Вона підняла голову в пошуках допомоги і очима випадково зіткнулась з очима Найлісора.

Лис мовчки встав і підійшов.

— Облиш її. — одразу наказав лис Єрцу.

Лайла з надією глянула на рятівника.

— Годі тобі. У Дерса їх троє, а цю ми візьмемо як платню. Доки Дерс дереться можемо і вдвох. Ти тільки глянь яка вона...

— Я сказав облиш! — ніби не почувши його пропозиції рикнув Найлісор.

Єрц роздратовано загарчав, але послухав і відійшов востаннє злісно зміривши Лайлу поглядом.

— Дя... дякую. — тремтячим голосом вимовила Лайла.

Найлісор не відповів, а лиш кивнув. Відвернувся і пішов за Єрцом.

Лайла чула, як шалено колотиться її серце. Час від часу вона косилася на Єрца та інших перебуваючи у постійній тривозі. З її очей ледь не капали сльози, так їй було образливо і лячно щодо того, що казав, і хотів зробити Єрц.

VI

Обоє повідскакували один від одного.

В Дерса, Лайла помітила великий шрам за вухом біля якого усе хутро в крові, а ще величезна рана красувалася на горлі, з якої довгими краплями на білу землю стікала кров. Усе хутро було скуйовджене і де – не – де заплямоване. Дерс накульгував і ледь тримався на лапах. З пащі та зубів стікала червоняста, життєва рідина. Він важко і голосно дихав, навіть хрипів, проте в очах блищав азарт.

Паща Солта була закривавлена та в шматках хутра Дерса. У нього теж були декілька глибоких ран які його не хвилювали. На його морді стояла весела усмішка.

Солт метнувся до Дерса. Знову почалося тривале рвання яке супроводжували верески усіх можливих відтінків. Неодмінний атрибут лисячих поєдинків. Гору брав то Дерс, то Солт, то знову Дерс, то знову Солт. По силі, по швидкості й по масі вони були рівні, а тому передбачити перемогу одного з них було важкою задачею. Та рани, які мали обидва, могли змінити хід бою. Дерс тримався. Відскочив коли Солт хотів вкусити за лапу. Не встигнувши випустити подих, як знову підскочив Солт. Вдарив в бік. Саме туди де були рани. Від болю Дерс скрикнув. На мить. Лиш на мить він втратив пильність яка коштувала йому пропущеного удару. Солт звалив на землю. Націлився на горло. Відчайдушно та так названий «майбутній лідер» зумів вирватися, нанісши Солту декілька потужних ударів в живіт та в шию.

Відсапуючись він відійшов на пару кроків.

— Еїеїї-арь-еїїауії-гу-ісіняеїїюліеїїауняеїауугу-арь-ії? (Готовий продовжувати?) — запитав Солт.

— Юліугуауугу-гу! (Давай!)

Обоє зчепилися знову. Качалися по землі, лишаючи сліди крові. Солт вкусив Дерса за поранену лапу. Неймовірний біль задзвенів у вухах. Він не стримав крику. Крик був настільки сильним, що в Лайли ледь не впало серце. Вона злякалася. Хотіла в цю мить накинутися на Солта і самотужки боротися з ним. Усе для того, щоб Дерс не кричав так жахливо.

Дерс з силою вирвав лапу і відбіг. Спроба ступити не вдалася. Лапа від болю запекла від кігтика до лопатки.

Солт стояв з відкритою пащею. Голосно дихав.

— Пробач. Захопився.

Немов комета, підстрибнув і гризнув за шию. Повалив на землю і відійшов. Дерс став на поранену лапу знову, але несамовитий біль розійшовсь по нервах. Він заверещав на усе горло.

Лайла не витримала.

— Стій! Стій, зупинись! — закричала вона підбігаючи до них. — Я піду з тобою тільки залиш його! Не вбивай!

Всупереч тому, що вона говорила щиро, Єрц глузливо хіхікнув і пошепки сказав поряд сидячому Асолу: «Швидко ж наша красуня перебігла».

Солт з задумливістю дивився на Дерса, який стискав від болю зуби та смикався на снігу. Коли він поглянув на Лайлу, то недовірливо став роздивлятися її заплакану, і налякану мордочку.

Найлісор та інші напружилися. Час від часу дивилися на Дерса. Чекали наказу.

— Чому я маю тебе слухати?

— Ти знаєш хто я? Не чіпай його, ясно!

— Він живий. Не треба тут з мене робити казна-кого. — сказав голосніше, мабуть, навмисно для Єрца.

Лайла не могла тримати сліз. Ті капали, а вона була настільки налякана до того часу, що не могла ні на кого дивитися.

— Не плач я не… — сказав Солт з дивним відчаєм. Він з подивом поглянув на неї.

— Залиш його!! — просила вона.

Солт важко зітхнув. Він обернувся до Дерса, підійшов і допоміг тому піднятися. Лайла трохи заспокоїлась, але її вигляд все рівно викликав неминучу жаль.

— Якби тебе не було він би помер, та нехай... — Лайла відводила очі, і протерла залишки сліз лапою. — У:гу-еїї-L:ґу-угугуеїї-аврь-іхі-ва-ґу-ісі-ґу-елі-ю:-аврь-ґу-їі-у:-елііїніії-гуня-еїї-ае-еїї-елііїняа-іхі-ае-іхі-елі. — сказав він на заозерному, що значить: «шкода, що ти запам'ятаєш мене кровожерливим».

Обернувся до Дерса, а Лайлу на мить заполонили сперечання в почуттях щодо цього лиса.

— Щодо землі, то забирай хоч вдавися. Мені вистачає того що є, а стосовно союзу, то нагадаю, що я вже як тричі рятував твоє нікчемне життя.

Дерс кивнув.

Солт відвернувся, щоб йти.

Єрц запитав:

— За ним слід простежити?

— Ні. Можете йти. Виженіть цих і переконайтесь, що вони не повернуться. — Дерс махнув на двох полонених.

Єрц відвернувшись ледь чутно загарчав. Побачивши на собі суворий погляд Найлісора, він загарчав тільки гучніше, але промовчав. Коли Найлісор з іншими пішли забравши полонених, Дерс глибоко видихнув. Він стояв і втомлено дивився на Лайлу та злякано на нього.

— Ти ще хочеш лишитись зі мною?

З його морди де-не-де ще скапувала кров, хоча більшість ран вже замерзли.

Лайла, підійшла і притислась. Кінчики губ Дерса розбіглися в усмішці. З під них показалися червонясті в рудому хутрі Солта зуби. Зітхнув ще раз і закрив очі від страшенної втоми.

Келт з Есолом таки залишили територію Дерса й опинилися на землі Солта. Відбігши від межі вони зупинились відпочити. Келт був в нормі. Декілька рубців і поранень не становили для нього загрози. На відміну від нього, Есол був поранений сильніше, проте не показував цього аби не здатися слабким.

— Наступного разу усе вдасться. — підбадьорював він.

Келт покивував головою.

— Юлі-фяяіні--:--хя--:--ні-яль-угу--:--ва-угу-яль-фя-юлі-іїхя-яль-еє-хкє-еє-юлі-еї-яль--:--еє-яі-арь--:--. (Дурні. Він сам засудив себе до смерті) — він посміхнувся — Хя-хкє-еєі--:--еї-кру-еїясьеї-арь--:--я-гу-ії-ва-угу-фя-кель-угу-яль-арь--:--:--нікєіїаг-хя--:--ні-хяіїагхя-угу-я-філь-хя-яль-філь-кель-еї-кру-еї--:--фя-кель-аг-угу-арь-ії-ні-угу-Яль-угу-яісі-угу-кель-еїня-філь-ісі-еє-яі-еє-юлі-угу--:--арь-еї--:--фя. (Вб’ємо його, тільки за участі інших. Він вихвалявся що йому чхати на Салпа. Що ж, я передам тому)