XX

Дерс прокинувся. Аби не збудити Мірлі чи Лайлу, котрі ще спали, тихо встав і обережно крок за кроком виліз з тріщини на відкритий коридор печери. Поглянувши на вихід він помітив, що небо темнішає. Лекси й Делки не було. Передня лапа боліла тому вирішив не поспішати коли буде спускатися і йти повільно, аби не пошкодити знову.

Коли він спускався і був майже на половині кам’яного шляху, то помітив внизу Делку й Лексу, які несли в зубах свіжу здобич. Коли вони зустрілись, Лекса пройшла повз з най похмурішим виглядом і полізла зі здобиччю в гору, а Делка зупинилася, поклала на землю купку впійманих мишей і запитала:

— Лайла і Мірлі помирилися?

— Так, а що з Лексою?

— Ми з нею посварились... — збрехала вона аби не підставляти подругу.

— Як твої походеньки? — запитав Дерс глянувши на краєвид за нею.

— Походеньки? Закрий – но пащу. — вона гризнула його вухо, а потім притислась. — Там були лисиці Хапса - Малга і Сеніка. Малга сказала, що до Хапса приходив Талкенс і інші. Гадаю Келт там теж був. Вона сказала, що на зборах буде Салп. Той самий Салп ти зрозумів? Вони змовляються проти тебе, як на початку. Це лише мої здогадки, але якщо навіть так, скажи ти шукаєш Акейр?

— Ні звісно ж. — несподівано різко відповів Дерс. — Акейр потрібен аби усі думали що я дурень, який ніколи його не знайде, отже - легка здобич. Тільки ти нікому не кажи, я тобі довіряю. За горами на тій стороні я збираю лисів для власної армії.

Дерс підозрював що ті планують наступ. Єдине, що хвилювало його, це те скільки територій будуть втягнуті. Зараз розумів, що Келт налаштовує усіх проти нього і якщо Талкенс говорив про нього Хапсу, отже Талкенсу мав хтось сказати, або ж, він сам хоче вбити його. Дерс насупився. Ці збори можуть стати для нього останніми. Якщо там буде Салп, отже, це може значити тільки одне – вбивство. Дерс напружився ще сильніше. Делка бачила його хвилювання і вирішила підтримати.

— Вони не можуть тобі щось зробити на зборах.

— Вони можуть все. Делко усе значно серйозніше. — перебив її Дерс. — Мене можуть вбити сьогодні. Я надіюся, що цього не буде, але... — він обірвав себе і перевівши подих продовжив. — Прошу тебе, дивись, щоб ні Лайла, ні Мірлі, ні Лекса і ти не виходили протягом цієї ночі. Я зайду до Корда та інших. Якщо хтось з них прийде до вас, не бійтеся.

Дерс обернувся і хотів йти, але Делка за ним.

— Якщо усе так серйозно тоді лишайся. Не йди.

— Годі! Якщо я лишуся, вони подумають що я боягуз і Келт домовиться там з усіма проти мене! — Дерс бачив, що Делка боїться не менше нього, тому притиснувся до неї й прошепотів: — Будь - що може статися, тому... — у нього забракло сил, це сказати. — пробач, що ми не стали сім'єю.

— Чекай. Чекай – чекай. Дерсе, проси у ТВОРЦЯ.

— У ТВОРЦЯ? У якого ТВОРЦЯ?

— Він тобі допоможе і врятує, просто попроси у Нього.

Дерс опустив стурбований погляд вниз і нахмурив очі.

— Потрібно йти.

Він відвернувся і стрибнув вниз. З важкістю і безліч раз оглядаючись назад, вона піднялася наверх. Дивлячись вниз зі сльозами, стала тихо просити:

— Прошу збережи його. Збережи його для мене. Збережи, прошу!... хай він повернеться живим! Хай повернеться живим!...

І витерши сльози дісталася верхівки, і зайшла у печеру.

***

Територія Дейбіуса була менша за територію Дерса на декілька кілометрів і прилягала, з одного боку до озера, озеро було круглим і мало три гирла річок, котрі розходились в різні сторони; з другої сторони, нижче була територія Верга, а з боку, до гірського хребта - розкидалася територія Дерса. Повертаючись до Дерса, знаходимо його на шляху до лігва Корда й інших лисів. Його морда прямо говорила про тривогу й напругу. Коли він прийшов то без попередження заліз до тріщини й знайшовши Корда, Єрца, Асола і Найлісора, були ще двоє - Хіз і Реклейд.

— Корде, вставай! Ви теж!

Лиси, як не будь, але розплющили очі й підняли голови.

— Д... Дерсе?

— Корде швидко вставай і біжи на той бік. Разом з усіма переходьте сюди, негайно!

Корд затряс головою аби прийти до тями та позбутися сну.

— Ч... чекай Дерсе. Куди бігти? На який бік?

— Потрібно приводити усі основні сили. Я зараз йду на збори. Там що завгодно може статися, і там буде Салп тому якщо що, ти береш командування на себе і не дозволяєш цим мерзотникам захопити мої землі, і лисиць! Зрозумів!?

Корд широко відкрив очі, насупився.

— Стій – стій. Якщо є небезпека візьми Найлісора, чи давай я піду з тобою, але не сам...

— Ні.

— Чому?

— Корде швидше приведи сюди сили! Це усе що від тебе потрібно. — Дерс глянув на Найлісора й Асола, які прокинулися й уважно його слухали. — Ви підіть до лігва і захищайте Мірлі та інших. — Не тратячи часу Дерс підійшов до Єрца, який буцімто спав і добряче вдаривши того лапою по хребті, сказав: — Ти йди до межі з Солтом і Вергом, і стеж. Якщо почуєш, що вони йдуть сюди біжи до лігва і разом з Найлісором та Асолом будеш захищати!

— Що?! Що ти хочеш!... — прогарчав сонно Єрц.

Дерс і сам загарчав, але тут вийшов Найлісор і серйозно сказав:

— Гаразд, Дерсе. Пішли, Асоле.

Вони пішли. Це хоча б трішки, але заспокоїло Дерса. Він повторив усе ще раз Єрцу і цього разу вирішив що той зрозумів, і усе виконає. Повернувшись до Корда, йому не прийшлось нічого повторювати.

— Спробую по скоріше. Не помри, твоїй матері не сподобається що її син помер швидше ніж вона. — сказав той і вийшов слідом.

Дерс вийшов.

Деякий час йому прийшлося йти разом з Єрцом, оскільки той йшов до межі з Вергом.

— Ніколи не довіряв цьому Вергу. Він ще такий хитруватий... не лис, а справжній єнот. Тхне померти можна. Як ти дозволив сестрі Мірлі піти до нього?

Але Дерс, не те що не слухав його, але й навмисно ігнорував питання, тому що зараз було не до цього. Єрц зрозумівши що розмови не буде замовк, потім просто відійшов від Дерса і пішов куди мав, а Дерс провівши його не довгим поглядом, рушив далі - до Дейбіуса.

Дерс йшов в яру, де зверху росли сосни. Своїм корінням вони схопили землю з камінням. Його тривожні думки абсолютно поглинули увагу. Він думав, як буде боротись якщо Келт з союзниками таки нападуть на зборах, думав, як втекти аби лишитись живим, думав, як захищатися потім, і навіть, як успішно вивести усіх лисиць і лисів аби їх не схопили.

— Це безглуздо! Вони вб’ють мене. Цей Салп точно вб’є. — він стис зуби й закрив очі борючись зі страхом. Важке зітхання. — Ти казала ТВОРЕЦЬ. Як сказати? ТВОРЦЮ, якщо ти чуєш, то спаси ме...

Раптом важкий удар зверху. Чорнота перед очима. Падіння.

Була темрява. Довго лиш темрява. І тут з неї голос, голос властивий мов звук труби, гучний… і світло осяяло його, так що не міг дивитися, але чув голос.

Я, ТВОРЕЦЬ всього живого ЄДИНИЙ І НЕЗМІННИЙ! Дерсе, на тебе розставили засідки вороги твої, але, Я через тебе явлю СВОЮ СЛАВУ І СВОЮ СИЛУ, як ЄДИНОГО ЖИВОГО ТВОРЦЯ всього існуючого. Ти не помреш, ні сьогодні, ні завтра Я, бо обрав тебе, аби явити СВОЮ СЛАВУ якщо будеш слухати голосу Мого і виконувати те, що Я тобі заповідаю. Нині знай, це твій ТВОРЕЦЬ говорив до тебе аби здобув ти віру і слухав, голосу Мого.