Титул оновився. Є над чим поламати мізки. Тепер швидкість відновлення в п'ять разів вища. Тобто, перелом, який спочатку лікувався місяць, з титулом /терпило/ - два тижні, а з титулом /страждалець/ - шість днів. Як і раніше, користі від нього небагато. Але сіль в тому, що він оновився. А якщо він зробив це одного разу, то може зробити і знову. Але коли це станеться? Виконавши нескладні математичні обчислення, я визначив, що для цього необхідно отримати 1 000 000 очок пошкоджень. А це в свою чергу означає, що залишилось іще 90% дистанції. В мене з'явилася спокуса отримати наступний титул. Це може стати серйозним бонусом до мого виживання в цьому ворожому середовищі. До речі, про який саме бонус йде мова? Виконавши нескладні математичні обчислення, я... йду нахєр. Спочатку було 100%, потім 400%, а потім... Гаразд спочатку регенерація прискорилась вдвічі, потім в п'ять разів, а потім... в вісім? Але ж це тупо. Не ліпше було б створити прогресію 2-4-8? Гей, системо, у вас тут трохи математика зламалась! До того ж, умови досягнення просто космічні. Хто взагалі може отримати стільки пошкоджень? Та й бонус за такі муки настільки мізерний, що його можна вважати додатковою моральною шкодою. Таке враження ніби хтось хотів підняти складність гри, і випадково зламав ручку. Як там? Початківець – любитель – ветеран – профі – майстер – божевільний – неможливий – нелюдський – космічний – божественний – ти долбойоб? Здається, мій рівень – «ти долбойоб?» Ну гаразд, все одно я нічого не можу з тим вдіяти. Прийдеться дочекатися нового титула. От тільки, чекати прийдеться довго. По довжині власного волосся можу сказати, що минуло приблизно півроку. Тобто, мені тут ще чотири з половиною роки висіти? Ну вже ні, ідіть нахуй. Хіба шо...

- Гей, Ваєре, я не поняв, ти шо вже закінчив? Ану вернись! В мене тут ше купа неушкодженої шкіри!

- Грок сказав, шо того достатньо.

- Для чого ти так сказав?!

- Ну так мани не вистачить. – Відповів Грок.

- Що? Чим ти тут весь цей час займався? І не соромно тобі мати такі нікчемні запаси мани?

У відповідь на мої випади, демони лише знітились і не знали що відповісти. Прийшлось взяти управління у власні руки. Так і розпочалась моя тренерська кар'єра. Ласкаво просимо в школу юних чарівників «Біля скелі». Не хвилюйтеся, рахунок за свої послуги я виставлю після роботи, тільки вам він не дуже сподобається. Від сьогодні я ваш особистий майор Пейн.

Після того, як хлопці трохи перепочили, я вирішив почати своє перше заняття.

- Ваєре, зламай мені руки.

Демон був трохи здивований моїм проханням. Вочевидь подумав, що в мене дах поїхав. Власне він не був аж так далеко від істини.

- Нумо, сміливіше. Я просто хочу допомогти.

Демон так і не наважився нічого вдіяти. Чорт... Треба було із самого початку застосувати реверсивну психологію. Який же я дибіл!!! Так... Годі... Вже нічого не повернеш, тож спробуємо по іншому.

- Гроку, як довго ти цим займаєшся?

- Чим?

- Дибілізмом, бля... Як довго ти тренуєш зцілення?

- Та небагато. Років сто десь назбирається.

- Сто років?! І оце твій результат? Кілька кісток і шмат шкіри? Ти ніколи не думав, що робиш щось не так? Та наші цілителі на поверхні, якби тебе побачили, то померли би від сміху.

- Гадаю, вони померли би від того, що я їх з'їв.

- Не змінюй теми! Ти ганьбиш ім'я хазяїна! (До речі, я так і не взнав його ім'я) Як тобі не соромно бути таким слабаком? Якщо так триватиме далі, то хазяїн скормить тебе собакенам. Ти цього прагнеш?

- Ні...

- Тоді слухай уважно, і виконуй все, що я тобі кажу.

- Ти мені не хазяїн. Ти взагалі слабка людинка.

- Звісно, але якщо хочеш стати сильнішим, то тільки я можу тобі допомогти. Повір, я маю чималий досвід в цьому. В себе на Батьківщині мене вважали одним із найталановитіших чарівників.

- То чого ти не пручався, коли я тебе сюди тягнув? – Запитав Ваєр.

От же ж гад. Ти якось занадто раціонально міркуєш, як на свої дві звивини. Чи ти це спитав просто так, навіть не замислюючись? Треба якось викручуватись.

- Це все тому, що я із самого початку був на вашому боці. Люди зрадили мене. Вони продали мене в рабство. Відправили мене на вічні муки. Я їх ненавиджу. Я хочу винищити їх всіх до останнього. Думаєш, я просто так тут опинився? Це все було частиною мого плану. Я хотів долучитись до війська повелителя демонів. Але спершу я просто мушу допомогти двом моїм друзям стати сильнішими. Тож вибір за вами. Або ви разом зі мною підкорите світ, або навіки зостанетесь посміховиськом.

- Нічого не поняв. Хрєнь якась... – На диво, Ваєр проявив дива адекватності.

Блін... Думав, буде простіше.

- Ти мені не віриш? Згадай хоча би те закляття, якому я вас навчив. Гадаєш, таке під силу простому магу?

- Ну да... Але у нас є чіткий наказ від хазяїна. Бити і лікувати. Ми не можемо його порушити.

- А ми й не будемо. Навпаки. Нам слід нарощувати темп, якщо ви хочете посісти гідне місце в армії повелителя. Просто слухайте, що я вам кажу, і я гарантую, що результат не змусить на себе чекати. Ви зможете зрівнятись з самим хазяїном. Та де там... Сам володар визнає вас за рівних. Я вам це гарантую. Від ваших імен здригатиметься кожна жива істота. Кожен демон захоче служити у вашому підпорядкуванні. Про вас складатимуть легенди...

Демони обережно перезирнулись і пожали плечами.

- Ну гаразд, шо нам робити?

Так! Готово! Вони тепер мої! Ех, влада... Вона така прекрасна. Тепер я чудово розумію тих людей, що йдуть в політику. Ніщо не зрівняється з відчуттям того, що ти можеш кимось керувати. А те як я її отримав, це просто... Це навіть не революція. Це слово занадто дрібне для нашого випадку. Бракує приставок типу супер чи гіпер. Треба задокументувати цей випадок для майбутнього психології як зворотній Стокгольмський синдром. Але не слід розслаблятись. Влада може задурманити, а в мене є ціль. Я повинен прискорити оновлення титулу. Для цього я повинен отримувати більше пошкоджень. Для цього я маю прокачати Грока. Тож з чого би мені почати? Точно, найперше:

- Для початку потрібно змінити положення мого тіла. Через постійну вертикальність ви багато втрачаєте в розвитку.

- Але хазяїн суворо заборонив знімати тебе зі скелі.

- А ми й не будемо цього робити. Достатньо залишити один ланцюг на нозі.

Демони не зрушили з місця. Схоже моя влада далеко не абсолютна.

- Так ви хочете стати сильнішими? Я ж все одно нікуди не втечу. Куди мені тікати? Кругом саме тільки пекло. Та й хіба можу я це зробити без дозволу володаря?

- І справді. Це неможливо. Лише божевільний піде проти повелителя. Гаразд, ми зробимо так, як ти кажеш.

З гучним брязкотом, мої улюблені кайдани вдарились об скелю. Пластина, що утримувала мою голову, зникла десь у далині. На лобі залишилась невелика вм'ятина. Весь цей час я боявся, що пущу коріння в камінь, і мене вже буде неможливо віддерти. Слава Богу цього не сталось. Свобода... Я відчуваю руки... Відчуваю ноги... Відчуваю тіло... Поки я висів, то цілодобово блокував сигнал зі всього організму. Мій рівень настільки піднявся, що я можу робити це у фоновому режимі. Я мусив так вчинити, тому що півроку знаходитись в одній позі не надто комфортно. Але тепер все зміниться.

- Гаразд, хлопці, тепер, для найбільш ефективного розвитку ваших здібностей, мені потрібен матрац.