Що ж, я прожив непогане життя, хоч і дещо коротке. У мене була дівчина, були друзі. Я став аристократом і вступив у престижну академію. Я багато працював, навчався та... страждав. Я дуже багато працював і дуже багато страждав. Та я пиздець як багато працював, і ще в сто мільйонів разів більше страждав. Назвіть мені хоч одну причину вважати це життя непоганим!

І що далі? Смерть? Не вперше... Нічого доброго з того не вийшло. Мабуть, я знову перероджусь. Але ким цього разу? Припустим, я перероджусь в рамках цього фентезійного світу. Я вже звик бути людиною, тому ні на що інше я не згоден. Якщо припускати можливість народитись іншим біологічним видом, то вимальовується доволі цікава статистика. Якщо мінімально допустимий для цього процесу фактор – це наявність мозку, то вірогідність того, що я стану рибою близько 99%. 1% - імовірність стати жителем суші. Імовірність народитись людиною прямує до нуля. Імовірність народитись здоровою, красивою та багатою людиною чоловічої статі з великим прутнем – ахахахахаха. Проте, якщо для переродження достатньо, наприклад, нервового вузла – ти на 100% точно якась комаха. Та навіть якщо взяти мій рідний світ, навіть якщо гарантувати собі місце серед хомо сапіенс, все одно існує чимала вірогідність народитись в Африці, Індії чи в Рашці. Задумавшись над цим, я відчув себе тим першим з мільйонів сперматозоїдів, що досягнув мети.

Так що, такими от простими судженнями, падаючи зі скелі, я дійшов до висновку, що помирати мені не дуже то й хочеться. А значить, треба шось робити. По-перше – баф на швидкість мислення. Адреналін і так непогано мене розігнав, але з бафом все ж краще. Готово. Отже, дано: я падаю з висоти близько п'ятдесяти метрів. Згідно із законами фізики, я падаю з прискоренням близько 10 м/с\*с. А це означає, що десь через три секунди від мене залишиться тільки мокра пляма. Чи ні? Моє тіло, вагою близько 65 кг вріжеться у твердь земну на швидкості близько 30 м/с, а це 108 км/год. Відповідно сила удару становитиме 65х30 = 195Н. Що це означає? Гадки не маю. Але мене не покидає відчуття, що це життя знаходиться близько свого логічного закінчення.

Згадуй, були ж випадки, коли люди виживали після таких падінь. Була навіть історія про парашутиста, що не розбився. Що вони робили? Як їм це вдалось?

Ну, для початку, вони падали із парашутом.

Дякую, кеп.

Ти ж падаєш без нього.

Я в курсі.

Гадаю вся сіль в цій маленькій деталі.

Ще ідеї?

Банджо джампінг.

Що, банджо джампінг?

Завжди хотів спробувати...

Ну хоча б щось позитивне перед смертю станеться. Ще варіанти?

Алкоголь.

Я розумію, ти ніколи не пив Ред Бул, бо він трохи дорожчий ніж інші енергетики, але ти мусиш знати, що він безалкогольний.

Ні, я про те, що п'яна людина, за своєю природою – є істотою безсмертною і непідвладною гравітації.

Оу... Тобто все що нам потрібно, це повернутись назад в часі, знайти десь чекушку і надіятись на правдивість цієї гіпотези.

Саме так.

Срака-мотика! Я скоро роздрукуюсь на землю, ніби найдешевша піца в Челентано. Гаразд, якщо я використаю свій жакет, в якості парашута, як сильно це мене сповільнить?

На нуль цілих, хуй десятих метра на секунду.

Ти точно провів підрахунки?

Ти ж розумієш, що говориш сам із собою? Рахуй сам: нуль помножити на ніхуя, дорівнює...

Срака...

Ні, це дорівнює...

Та я поняв, заткнись. Потрібно шукати інші можливості.

Спробуй глянути на проблему ширше.

Ширше? Я падаю зі скелі. Скажи мені, як на цю проблему можна подивитись ширше?

Ну, не знаю. Просто так завжди говорять, коли треба знайти рішення. Ось, до прикладу: нашому життю загрожує зіткнення з великим твердим предметом. Згідно зі східною філософією, все, що нам потрібно – це ухилитися.

О Боже... Від цього абсурду вже починає крутитись голова.

Ні, то ти обісрався просто, від висоти.

Заткнись! Мені потрібні розумні, логічні та реальні ідеї.

Потрібно виростити крила.

Сука...

Кондори, вагою 15 кг мають розмах крил близько трьох метрів, а отже нам потрібні крила довжиною в тринадцять метрів на наших 65 кг.

Слухай, звідки ти взагалі це знаєш?

Уявлення не маю. Ніби хтось зайшов у вікіпедію, і скопіював звідти текст прямо мені в голову.

І хто б це міг бути?..

О, є ідея. Треба стати легше повітря!

Ні, надто запарно. Треба щось не настільки абстрактне.

Точно, я якось в одній книжці прочитав, що в подібних ситуаціях слід заспокоїтись та спробувати знайти компроміс.

Це в тій хуйні, шо типу як заробити мільярд баксів за пів години і відростити другий хуй нічого не роблячи?

Ага. Сучасна мотиваційно-філософська хтонь.

Ну ок. Поки шо кращих ідей ще не було.

Дякую.

Іди нахуй.

Тоді я сам. Пане, Земле, я перепрошую, чи не могли б ви трохи відійти вбік? Будь ласка. Вибачте, але я мушу наполягати на своєму проханні в силу того, що інакше ваш покірний слуга буде змушений передчасно покинути цей вельмишановний і безумовно престижний клуб, членство в якому достойні мати лише живі джентельмени.

Здається, він тебе не чує.

СУКААА!!!! Звали нахрін!!!

Мушу сказати, що це було досить дотепно і неймовірно тупо водночас, але чомусь мені не було смішно.

Я старався.

Ех... Чому все зажди так хріново? КУРВАААА!!! Як вижити? Думай! ЯК!? Ще раз провести розрахунки. Вирахувати вірогідність вижити. Треба досконало обдумати, як впасти.

І так, перше правило падіння зі скелі – не падай. Друге правило падіння зі скелі...

Ні! Ні! Ні! Перше правило мало бути: «не говорити про падіння зі скелі». Бляха... Про що я взагалі думаю... Це так з усіма перед смертю, чи тільки зі мною? Як мені впасти?! На ноги? На руки?

На голову.

Гаразд. Очевидно, що на ноги. Прямі? Зігнені?

Які ще варіанти ніг можуть бути?

Мокрі, квадратні, безтурботні, горіхові...

Обираю безтурботні.

Добре. Треба впасти на трохи зігнені безтурботні ноги, при цьому ледь нахилитись вбік, щоби ці ноги безтурботньо не вилізли через рота. Головне – це зберегти життєво важливі органи... і всі інші органи. Так, приготуйся...

СТОП! Я згадав! Я щось подібне вже бачив.

Га? Де?

Доктор Хто 9 сезон 11 серія.

Справді?

Ага.

І шо там?

Ну він тоже типу падав і думав, шо йому робити, шоб не здохнути.

І як він вижив?

А, так він у воду впав.

Кхем... Вибачте, тут є іще хто-небудь із біполяркою? Я хотів запитати: це взагалі нормально, коли твоя друга особистість ДОВБАНИЙ ІДІОТ?!

Та з ким ти бляха говориш? Тут крім нас нікого немає...

Це виявилось не зовсім так. А точніше: зовсім не так. Поруч зі мною, на зустріч із безжалісною площиною линув самотній собакен. Схоже, його зовсім не хвилювали питання про життя, Всесвіт і так далі, тому що, замість того, щоби вирощувати крила, він намагався дістатись до мого вуха своїми довгими і гострими зубами. Довгими і гострими... Get over here!...

Я навіть не встиг усвідомити цю думку, як мої руки вже прийнялись її виконувати. Всього за якісь соті секунди я вирубив пса, відірвав йому нижню щелепу судомною технікою, схопив його за задні лапи, і в той момент, коли моє тіло пролітало повз карман у скелі, я захріначив монстра головою об виступ. Його зуби глибоко вгрузли в камінь, а я на всій швидкості влетів у стіну. Далі, свою мандрівку, я продовжив з безголовим тілом собакена в руках. Бодай на мить, але я вповільнив своє падіння. Можливо, саме це і врятує мені життя. Головне залишитись притомним. Так і знав, що слід було качати витримку.

Як би я не старався, ситуація все одно вкрай не дуже. Але я не здамся... Я боротимусь до кінця! Я продовжу свій бій із гравітацією. Свій бій із долею. Свій бій із цією сраною системою! Знайте, покидьки, я виживу! Я стану найвпертішим виживатором у цьому Богом забутому світі. Я виберусь звідси. Я знайду вас! А потім...

Трохи не в тему, але нічого кращого в голову не прийшло. Я, звісно, не Пітер Копальді, але тим не менше... Завжди хотів зачитати цей монолог про братів Грім. Так от, за їх словами, жив колись імператор. І якось він запитав хлопчика пастушка: «Скільки секунд у вічності?» І відповів йому хлопчик: «Це гора із чистого алмазу. Щоб забратись на неї, потрібна година. Обійти – теж година. Кожних сто років сюди прилітає маленька пташечка і гострить об неї дзьоба. І коли пташечка сточить так всю гору – мине перша секунда вічності.» Думаєте, це до біса багато часу? Особисто я вважаю, що це до біса вперта...

-Чвак!.........

Буль буль... буль буль буль буль... буль буль... буль буль буль буль...

\[Пояснення від автора: після не надто вдалого приземлення, наш герой переродився бактерією стафілокока в одному не вельми приємному місці. І оскільки в нього відсутня нервова система – в нього немає жодних можливостей як висловлювати свої думки, так і конструювати їх. Власне, єдине що він може – це ділитися. Але це не дуже цікаво. Можливо, варто переглянути сюжет...]