Я лежав на землі, вичавлений як лимон. Я не міг поворушити жодною частиною тіла. Навіть очима. Так от що таке «життєві сили». В минулому житті існувало одне негласне правило: не давай наркоту наркоманам, не пий з алкоголіками і не суй свій дрин в божевільних. Десь з боку також притусувалось маленьке доповнення про слабких на передок. Я порушив одну із цих заповідей. Виявилось, що сукуби володіють певною забороненою магією, що дозволяє їм утримувати певні чоловічі органи в твердому стані на дуже тривалий час (ДУЖЕ тривалий час). А по факту вони виявились звичайними німфоманками. Здається, мої яйця зламали закони фізики і подолали бар'єр сталої Планка. Навіть мій контроль нервової системи не спрацював. Її кунг-фу виявилось сильнішим ніж моє кунг-фу.
Та загалом з нею можна було мати справи. Звали її... Чорт, забув її ім'я. Стара звичка. Короче кажучи, ми з нею домовились про співпрацю. Вона приносить мені деякі речі ззовні, а я страждаю. (В мене є певні підозри, що мене трохи намахали з умовами.) Ця угода досить небезпечна для здоров'я. Я серйозно ризикую стати імпотентом в п'ятнадцять років. Тому, щоби такої прикрості не трапилось, я вирішив приступити до своїх прямих обов'язків маг-коуча.
Грок був поруч, і намагався привести мене до тями. Дуже мило з його боку. Гадаю, він серйозно хвилювався, що я можу загинути. Воно й не дивно, враховуючи ті звуки, що я видавав на протязі кількох останніх годин. До речі, його зцілення таки має ефект, хоч і не надто великий. Це треба терміново виправляти.
- Ваєре, зламай мені руки.
- Як скажете, сенсей.
Слухняний демон завзято виконав моє прохання.
- Тепер, Гроку, ти повинен сконцентруватись на тому, аби вилікувати лише одну руку.
Спочатку все новаторство моєї методики полягало в тому, щоб підвищити рівень мого комфорту. Це стандартна методика викладання у всьому світі. Але я не такий. Адже від прогресу моїх учнів залежить і моє власне життя. Тому я взявся до роботи.
Я довго думав, що робити із Ваєром. Магією він не володіє, лише може відчувати її наявність. Це якийсь просунутий бойовий навик. Він сильний фізично. У нього дуже щільна шкіра. Простим ножем таку не пробити. Рухається він легко і швидко, наче мангуст. В звичайному поєдинку ти навіть моргнути не встигнеш, як будеш мертвим. Його пазурі гострі наче бритви. У вогні він не горить. Тай загалом він дуже здібний воїн. Координація як в Брюса Лі та Ліонеля Мессі разом взятих. Тому я вирішив вибрати для нього найбільш раціональний шлях розвитку. Шлях, в якому він зможе повністю реалізувати весь свій потенціал.
- Ваєре, а ти, тим часом, поший мені хороший костюм. Можеш використати мою шкіру.
Будь який вчитель скаже вам, що таланти треба розвивати. До того ж, нехай приносить користь. Тут, в пеклі, доволі спекотно, але часом буває досить вітряно. А від моєї старої піжами залишилось... Та взагалі ніхріна від неї не залишилось після недавніх подій. Можливо хтось вирішить, що це якось дико, але на мою думку не існує більш органічного одягу ніж той, що зроблений із твоєї власної шкіри.
Після того, як я дав завдання Ваєру, я вирішив трохи поекспериментувати із магією зцілення. Мені хотілося застосувати науковий підхід, і визначити межі можливостей Грока. Для цього мені би знадобилось вимірювальні інструменти. В ідеалі потрібен секундомір, щоби визначити швидкість загоєння в залежності від різних факторів. Але... Але.
- Хлопці, у вас тут випадково губозакаточної машинки немає?
- Там, на столі глянь.
Піздєц пожартував...
Гаразд, це все дуже цікаво, але краще зайнятись практикою...
Минув деякий час. Я лежав на омріяному матраці, склавши руки за головою, і насолоджувався погодою. Легкий пекельний вітерець колихав моє жирне волосся. Ваєр робив відбивну із моїх ніг, а Грок в той самий час кастував на них лікування. Таким чином я оптимізував процес калітства-зцілення і викраїв для себе трохи часу на відпочинок. Коли всі разом відновлюють запаси магії, можна трохи подрімати. Демони, між іншим, спати не любили. Мені їх якось навіть через те шкода.
Ми багато працювали з Гроком над контролем магії. Тепер він може визначати найважчі пошкодження і лікувати їх роздільно, а не всі гуртом. Довелося пропустити всі ті довгі і виснажливі тренування на межі нервового зриву. Короче кажучи, як я і обіцяв, Грок серйозно апнувся.
Завдяки його прогресу я наважився на дуже сумнівну авантюру. Мені весь цей час не давали спокою одиниці пошкоджень. Згідно із моєю теорією, ті травми, які загрожують життю, повинні мати більше ваги в ігровому плані. Тобто коштувати більше тих самих очок. А також вони повинні сильніше прокачувати зцілення. Одного разу ми вирішили поколупатися в моїх кишках, і глянути, що з цього вийде. Звісно, перед тим ми провели ряд дослідів на собакенах, але я все рівно дуже нервував. Тому що, якби я загинув, то це офіційно була би найтупіша смерть в історії людства. Слава Богу все обійшлося. Грок впорався. З того дня ми активно застосовували просунуті техніки і впевнено йшли вперед.
Час минав. Я підріс. Зараз в мені приблизно 175 см. Навіть м'язи непогані звідкись взялись. Гадаю, це від собакенової дієти. Останнім часом я перейшов з сирого м'яса на смажене. Подякуємо Мері за пательню та сіль. Мері – це наша стара знайома сукубша. Її звуть Мері. МЕ РІ. Мері. Як Мері Попінс. Як Мері Крістмас. Не можна забувати. Треба це десь собі записати на тілі. Дайте ножа! Коли я дуже ввічливо перепитав її ім'я, вона відірвала мені член. Страшно уявити, що було би, не будь поряд зі мною Грок. В той момент я щиро повірив у карму. Я стільки нервів потратив на його навчання. Не даремно... Ой не даремно...
Інтер'єр мого номеру залишався бідним. Я би звісно міг попросити принести якихось речей, та шось вони дуже дорого обходяться. До того ж ходить Мері назовні не так вже й часто. Мері. Її звуть Мері. Коли я вперше їй склав довжелезний список бажань, вона глянула на мене як на ідіота і сказала: «Чуєш, я шо кобила?» І справді... Їй це все тягнути самотужки, подумав я. Але вже через тиждень вона притарабанила мені матрац. Гадаю, у неї на це були власні причини, але я не проти. До речі, можна зараз в неї про це запитати. Вона ж бо стоїть у мене над головою.
- Тобі правда не боляче?
- О, Мері... Привіт, Мері. Радий тебе бачити, Мері. Чого прийшла?
- Я тебе шось спитала.
- Ааа... Ні, Мері, не хвилюйся, все пучком.
- Зовсім тупий? Чого мені хвилюватись? Я ж демон.
- Точно, точно, пробач, Мері.
- Ше раз назвеш мене по імені...
- Вибач, вибач, більше не буду. Так цей, кхм... за чим прийшла, Мееееееене провідати?
- Ахах, от же хитросракий. Знімай штани.
- А... шо?
- Так, ви двоє, помилки природи, ану киш!
- Нє, нє, нє, нікуди вони не підуть. Грок, друже, не смій тікати.
- Так, я не поняла, ти в задньоприводних записався, чи шо?
- Ні, звісно. З глузду з'їхала?
- Тоді шо не так?
- Хєрасє, шо не так!? Типу ти не в курсі.
- Ой, тільки не плач. Все ж нормально, чьо морозишся?
- З чоловіками так не можна. З нами треба делікатніше. Де твої чари?
- Я тебе щя як зачарую...
- Так, Гроку, будь зі мною! Якшо вона щось відірве, ти мусиш то присобачити назад.
- Заїбав... Так, ладно... Я в місто збиралась, чого тобі принести?
- Нічого не треба.
- Чьо? Та в тебе тут немає ніхріна.
- Піздєц, а там типу є... Може ти мені річку притягнеш, чи повітря свіжого? Ато знаєш, в мене тут замість душу зняття шкіри, а яйця приходиться мити кислотою.
Мері стояла, склавши руки на грудях і нервово відбивала ритм ногою. Її спопеляючий погляд пронизував мене наскрізь, але я не боявся. Поки зі мною Грок, все буде гаразд.
- От же гамнюк, я шо дарма прийшла? Тут далекувато пішки.
- Не їбе. То вже твої проблеми. Сексу не буде. Якшо вже так не терпиться, то можеш там на столі собі шось підібрати. Я бачив там є один довгенький шест. Сама розберешся, шо з ним робити.
- Знущаєшся? Може мені ТВІЙ шест взяти, якшо ти його зовсім не цінуєш?
- Так, а шо не так? Ти вже доросла дівчинка, тобі не звикати.
- Все не так! Треба жива людина, інакше магія не діє.
Краще мені, мабуть, не знати про що вона говорить.
- А з демонами хіба не можна?
- З ким? Із цими от, чи шо?
- Гей... Не ображай моїх учнів. Чим вони тобі не до вподоби?
- Піздєц, а ти як думаєш? Демони і так розумом не дуже, але останнє покоління це шось із чимось.
- Стоп. Тільки не кажи, що тебе заводять розумні?
- Це ти типу про себе? АХАХААХ!
- Ну... Я, як би, корені кубічні можу вираховувати, так що да! Про себе!
- То скажи мені, як же так сталось, шо такий розумака потрапив у таке жалюгідне становище?
- Ніфіга воно не жалюгідне! В мене матрац є! Я майже аристократ!
- Ахахах! Ой, дякую, потішив. А тепер харе вийобуватись і давай до діла.
- Ні! Знайди собі демона і роби з ним шо хочеш, мене не чіпай.
- Та вони морожені всі як монашки старі. На них магія не діє. Тай глянь... Ти би хотів з такими?
Я на секунду уявив себе жертвою зґвалтування. Якби ці двоє були не проти від молоденьких хлопчиків, я би... Лячно навіть думати про це. Не знаю як, але за весь цей час мій задній клапан залишився недоторканим. Мабуть, моє уявлення про пекло було помилковим.
- Гаразд, в мене є пропозиція. Я можу принести карту рівнів, раптом тобі цікаво.
- Так, а от тепер давай детальніше.
- Тобто? Ти про карту рівнів не знаєш?
- А повинен?
- Так то ж люди придумали. Магія, яка може показати твій рівень, навички, і спеціальність. Хоча... Ти ж і так раб. Воно тобі певно за даром не треба...
Даром не треба.............
- Пацани, в мене до вас прохання. Можете залишити нас удвох? У нас тут буде серйозна бесіда. Якщо почуєте дивні крики – не турбуйтесь. Але якщо почуєте слово «ананас», скоріше вертайтесь на допомогу. Ясно?
Поки мої підопічні, похнюпивши носа, зникали за скелею, я почав серйозну розмову. В мене раптом з'явилась не аби-яка образа на мого вчителя із притулку. За два роки той придурок не обмовився і словом про подібну технологію. Але що, якщо Мері просто мене розводить? Така можливість є. Ця бестія здатна на що завгодно для своєї мети. І коли я вже хотів провести більш ретельний допит, то зрозумів, що стало надто пізно.
Темний густий дим піднімався із розщелин. Місцями в дрібних калабатинах булькотіла лава. Чорні хмари суцільним покривалом встилали небо. Або стелю... Це ще не відомо. Десятки собакенів бігали туди-сюди, весело гойдаючи своїми щелепами. Вони відчайдушно намагались сховатись від каміння, що летіло в них на шаленій швидкості. Ваєр та Грок розважались винищенням бідолашних істот, абсолютно не звертаючи уваги на моторошні крики, що доносились з-за скелі.
- АНАНААААС!!!
- АНАНАААААААААС!!!